Синельникове Сине льникове місто в Україні адміністративний центр Синельниківської міської громади та Синельниківського

Місто Синельникове знаходиться в центральній частині Дніпропетровської області на відстані 48 км на південний схід від міста Дніпра, над річкою Ворона. За 15 км від міста — автострада Москва — Сімферополь, а на північній околиці — Дніпро — Мелітополь. Місто Синельникове розташоване у степовій зоні південних схилів Придніпровського підвищення. Навколишня місцевість являє собою слабопагорбкувату поверхню Запорізької гряди. В геологічному розрізі переважають глини.

Синельникове — великий залізничний вузол, який знаходиться на схрещенні двох залізничних магістралей: Донбас — Криворіжжя та Москва — Сімферополь.

Історія Редагувати

Вид на Синельникове (кін. XIX-поч. ХХ ст.)

На землях генерала-майора Катеринославського намісника Івана Максимовича Синельникова у 1868–1869 рр. було збудовано залізничну станцію Синельникове, з 1873 року — вузлову. Цьому сприяв перетин двох залізничних гілок: Катериненської залізниці (сполучення захід-схід) та Лозово-Севастопольської залізниці (сполученням північ-південь).

У 1860 році на теперішній північній окраїні міста виникло менонітське поселення Ейгенфельд (Eigenfeld). Колоністи постачали продукти харчування у Катеринослав, який розвивався швидкими темпами, а ремісники збували свої вироби в колоніях і в місті. Населення Ейгенфельду становило 576 осіб. В середині 1930-х років значна частина менонітів була депортована до Сибіру, Казахстану, на Урал. Після депортації менонітів з'явилося село Веселе.

Одночасно із заснуванням Синельникового, з'являється і село Георгіївка (серед місцевих мешканців більш відоме як Сухеньке).

1873 року були відкриті станції Синельникове-І та Синельникове-ІІ.

Відповідно до Поземельного перепису, станом на 1877 рік, на станції Синельникове нараховувалось 8 житлових будинків і 3 нежитлових (лазня, туалет та навіса). Діяла кузня. Церков, шкіл, лікарень, базарів, ярмарок, трактирів не було

За особистою ініціативною «генеральші» Синельникової (вдови померлого в 1869 році генерал-майора Івана Васильовича Синельникова — онука Івана Максимовича Синельникова), на станції з'явився готель.

Після смерті Петра Губоніна, який розбудовував Лозово-Севастопольської залізниці, дорога перейшла у державну власність. До кінця XIX ст. на станції з'явились: депо, церква, 2-річна школа для дітей залізничників та інша інфрастуктура.

Пристанційне селище Павлоградського повіту Катеринославської губернії швидко зростало (понад 2900 жителів за переписом 1897 року).

У 1895 році закінчено будівництво паровозного депо, вагоноремонтних майстерень. З'являються олійниці, млини.

У 1899 році на станції Синельникове була заснована Миколаївська церква.

У 1900 році став до ладу пороховий завод. У 1903 році відкрито ковальсько-пресову майстерню.

6 грудня 1905 року — створений бойовий революційний комітет. До його складу якого увійшли слюсар І. Биковський, машиніст Б. Вагановський, котельник П. Ткач, телефоніст А. Поперек і А.Таран. Ревком очолив повстанську боротьбу робітників залізничного вузла та став зародком революційної влади в поселенні.

У листопаді 1905 року відбулись загальні збори робітників залізничного вузла, які вирішили негайно розпочати загальне повстання та подати керівництву політичні вимоги. Страйк розпочався 15-16 листопада. Для координації дій був утворений Синельниківский страйковий комітет, до якого увійшли робітники станції: Іван Ареньїв, Кирило Малютін, Віктор Чернявський, студент Петро Бєліков та ін. Комітет розпочав свою роботу із обеззброювання жандармів та офіцерів. Владу на станції взяв на себе Бойовий Страйковий Комітет. На залізничному вузлі станції Синельникове виконувалися тільки рішення, які видавав Комітет. Рух потягів по станції, за наказом Комітету був частково призупинений у грудні 1905 року. Відправлялися тільки потяги з паливом та продуктами харчування для учасників страйку. Члени Комітету проводили політичну агітацію не лише серед залізничників, але й серед місцевого населення.

Восени 1917 року робітники майстерень Яцкевича утворили червоногвадійський загін, яким командував Василь Якович Кірпічьов.

З осені 1917 року в Синельниковому перебував Гайдамацький курінь війська Центральної Ради, який прибув в місто під час подій Першої радянсько-української війни.

22 грудня 1917 року місто зайняли частини Червоної гвардії.

25 березня 1918 року розпочались бої за станцію між частинами Червоної гвардії та австро-німецькими військами.

7 квітня 1918 року місто зайняли австро-німецькі війська.

Липень 1918 року — страйк машиністів на станції Синельникове, в результаті якого були зірвана відправка ешелонів.

17 січня 1919 року — місто зайняли повстанські загони більшовиків.

22 січня 1919 року — 1-ша Задніпровська Українська радянська дивізія, під командуванням Павла Дибенка, вступила в Синельникове, а через кілька днів почала наступ на Катеринослав.

23 червня 1919 року — місто зайняли частини Добровольчої армії під командуванням Денікіна А.І.

У грудні 1919 року місто зайняла 14-та армія Робітничо-Селянської Червоної Армії.

Влітку 1920 року в приміщенні вокзалу Синельникове І знаходився штаб Південно-Західного фронту Червоної Армії.

До весни 1921 року Синельникове перебувало на воєнному стані.

3 1921 року Синельникове стало містом і центром Синельниківського повіту Катеринославської губернії, а з 1923 року — центром Синельниківського району. Населення міста в цей час становило близько 11 тис. чоловік.

У період 1922—1930 роки в місті діяло сільськогосподарське кредитне товариство.

У місті щорічно проводились районні сільськогосподарські виставки з метою пропаганди кращих методів обробітку ґрунтів і одержання високих врожаїв. З 1924 року у виставках почала брати участь і Синельниківська дослідна станція.

У 1922 році в місті відкрилась перша лікарня на 40 ліжок. Крім того, працювали З амбулаторії і 3 аптеки.

У 1923 році в місті було 2 школи, в яких навчалося 1129 дітей і працював 41 вчитель.

У 1924 році в місті працювало 3 школи лікнепу, 2 клуби та 2 бібліотеки.

У 1937 році — збудовано приміщення вагонного депо.

Після початку радянсько-німецької війни підприємства міста та району готувались до евакуації на схід. Процесом евакуації займався голова Синельниківської Райради депутатів трудящих Савченко Митрофан Микитович.

Оборону міста в 1941 році здійснювали 95-й Надвірнянський прикордонний загін та 261-ша стрілецька дивзія.

2 жовтня 1941 року об 11:00 в місто увійшли німецькі війська.

21 вересня 1943 року місто було звільнене від німецьких військ 25-ю Гвардійською дивізією та 333-ю стрілецькою дивізією. Обидвом дивізіям присвоєно почесне звання Синельниківські.

У 1961-1964 роках збудований порцеляновий завод.

У 1970 році почалося будівництво нових потужностей ресорного заводу. Одночасно починається будівництво житлового масиву, дитячих комбінатів, школи.

У 1979 році Синельникове набуло статусу міста обласного підпорядкування.

Населення Редагувати

Національний склад населення Синельникова за переписом 2001 року: українці — 84.49 %, росіяни — 12.52 %, білоруси — 0.68 %, роми — 0.27 %, азербайджанці — 0.17 %, вірмени — 0.16 %, татари — 0.15 %, німці — 0.12 %, румуни — 0.09 %, євреї — 0.07 %.

Мовний склад населення Синельникова за переписом 2001 року: українська — 77.95 %, російська — 20.23 %, білоруська — 0.11 %, ромська — 0.1 %, вірменська — 0.08 %, румунська — 0.03 %.

Таблиця демографії
(Джерело : Енциклопедія українознавства і Державний комітет статистики України)
1897	1926	1939	1959	1975	1989	2001	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
2,9	12,6	23	28	32,7	36,5	35,3	31 525	31 408	31 431	31 399	31 569	31 553	31 568
В період з 1897 по 2011 рік (тис. ос.)

Економіка Редагувати

Підприємства залізничного транспорту. Заводи: «Золота амфора» з виробництва горілчаних напоїв, ресорний, цегельний, залізобетонних конструкцій, з виробництва порцеляни (посуду), металогосподарський, продовольчих товарів — в принципі вже не працюють, консервний, молокозавод, хлібний, комбікормовий — поки тримаються на плаву. Швейна фабрика — здає приміщення в оренду ПП.

Також в Синельниково розташовані підприємства, що входять в Корпорацію S.GROUP: ТОВ «СНЕК ЕКСПОРТ» та ТОВ «Чиста планета».

ТОВ «СНЕК ЕКСПОРТ» виробляє продукцію снекової групи, а саме: насіння та ядра соняшника, гарбуза(ТМ «SEMKI», ТМ «LAVKA»), арахіс (ТМ «Козацька розвага», ТМ «Козацька слава», ТМ «Snekkin», ТМ « RED», ТМ «Macho»), фісташки (ТМ « RED», ТМ «Macho»), сухарики та грінки (ТМ «Snekkin»), рибу та морепродукти сушені (ТМ «Мій Рибалка»), чипси формовані картопляні (ТМ «Kartofan»), снеки — пеллети та фігурні вироби (ТМ «Snekkin»).

ТОВ «Чиста планета» виробляє продукцію санітарно — гігієнічного та побутового призначення: вологі серветки, столові серветки, паперові хустинки, паперові рушники, туалетний папір, рукав для запікання, фольга, плівка харчова, пакети для харчових продуктів та сміття. Дана продукція представлена двома торговельними марками «Fantasy» та «Fantee» .

Працюють підприємства «Фактор» (раніше «Фактор-2») та «Море-2007»,, насіння «Семки» та «Сан Санич», сухарики «Флінт», рибку до пива «Морські», горішки «Big Bob», фісташки «JET», чипси («HROOM», «Clever» і «CHIPSTERS») та снеки «Zubby».

Соціальна сфера Редагувати

У Синельниковому 7 шкіл,10 дошкільних закладів, музична школа, центр дитячої творчості. У місті працюють 2 бібліотеки, 2 Будинки культури.

В 2008 році в місті Синельникове була створена футбольна команда Дніпроагро (м. Синельникове), Яка на сьогоднішній день бере участь в Суперлізі Дніпропетровської області з футболу. Президент Футбольного клуба Дніпроагро (м. Синельникове) — Астіон Василь Миколайович. Віце-президент Футбольного клубу Дніпроагро (м. Синельникове) — Астіон Євген Миколайович. Директор Футбольного клуба Дніпроагро (м. Синельникове) — Родзін Олександр Володимирович.

Засоби масової інформації Редагувати

Засоби масової інформації представлені газетою «Синельниківські вісті», Інформаційний сайт міста .

Пам'ятки Редагувати

Будівля станції Синельникове І (початок. ХХ ст.);
Будівля синагоги (зараз — готель) вулиця Довженка, 34
Будівля в якій до 1927 року знаходився резерв кондукторів, потім школа № 39 (зараз — Стоматологічна поліклініка) (кін. ХІХ — поч. ХХ ст.) — вул. Гоголя, 19;
Будівля залізничного училища і церкви, побудована у 1899 році (зараз — Залізнична полікліника) — вулиця Виконкомівська, 32
Братська могила воїнів, які загинули у під час Радянсько-української та Другої світової воєн — вул. Каштанова, 14;
Братська могила радянських воїнів, які загинули при звільненні м. Синельникового та померл — их від ран у шпиталі — вул. Квітнева, 8;
Пам'ятник танкістам 25-го танкового корпусу — перехрестя вул. Центральної та вул. Садової
Свято-Миколаївський храм

Особистості Редагувати

Авраменко Олександр Сергійович (1989—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Алтунін Валерій Володимирович (1970—2014) — український військовослужбовець, старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Золотова Євгенія Борисівна (*12.12.1928) — Народна артистка УРСР (1981).

Боргардт Олександр Олександрович (3 лютого 1919 року — 5 серпня 2002 року) — український науковець-фізик, есеїст, графік, перекладач, культуролог. Доктор фіз.-мат. наук, професор.
Іоффе Олімпіад Соломонович^[ru] — відомий радянський та американський вчений юрист-цивіліст. Доктор юр. наук, професор.
Лянка Максим Юрійович (1986—2015) — солдат Збройних сил України.
Ніколаєв Микола Миколайович (1973—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Осауленко Станіслав Олександрович (1991—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Бабко Андрій Миколайович (* 1971) — український лікар ортопед-травматолог.
Пріменко Юрій Володимирович (1983—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Див. також Редагувати

Джерела Редагувати

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Синельникове — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР [ 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)
Російський державний історичний архів, фонд 1290, опис 4, справа 188, аркуші 277—278
Російський державний історичний архів, фонд 1290, опис 4, справа 125, аркуші 157-157-зворот.

Примітки Редагувати

https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_%D0%A1huselnist.pdf
Dr. Alfred Eisfeld. Слобідська і Лівобрежена Україна.
Звіти «оперативної групи Штумпп». tsdea.archives.gov.ua. Процитовано 5 серпня 2023.
Російський державний історичний архів, фонд 1290, опис 4, справа 188, аркуші 277—278
https://datatowel.in.ua/pop-composition/ethnic-cities
https://datatowel.in.ua/pop-composition/languages-cities
. sgroup.dp.ua. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 3 червня 2016.
. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 березня 2022.
. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
. myshtetl.org. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 19 липня 2020.

Література Редагувати

Бровун М. А. Сине́льникове // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.725-740

Посилання Редагувати

Сайт міста Синельникове [ 21 листопада 2015 у Wayback Machine.]
Карта пам'яток міста

[1] ttps://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_%D0%A1huselnist.pdf

[2] Dr. Alfred Eisfeld. Слобідська і Лівобрежена Україна.

[3] Звіти «оперативної групи Штумпп». tsdea.archives.gov.ua. Процитовано 5 серпня 2023.

[4] Російський державний історичний архів, фонд 1290, опис 4, справа 188, аркуші 277—278

[5] ttps://datatowel.in.ua/pop-composition/ethnic-cities

[6] ttps://datatowel.in.ua/pop-composition/languages-cities

[7] . sgroup.dp.ua. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 3 червня 2016.

[8] . Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.

[9] . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 березня 2022.

[10] . Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.

[11] . Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.

[12] . myshtetl.org. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 19 липня 2020.