Павло Іванович Сениця (* 23 вересня 1879, Максимівка (в інших джерелах — Дем'янці), Полтавська губернія — † 3 липня 1960, Москва, Росія) — видатний український композитор-модерніст і фольклорист.
| Сениця Павло Іванович | |
|---|---|
| | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 23 вересня 1879 |
| Місце народження | Полтавська губернія, Російська імперія |
| Дата смерті | 3 липня 1960 (80 років) |
| Місце смерті | Москва, СРСР |
| Громадянство | СРСР і Російська імперія |
| Професії | композитор, музичний педагог, фольклорист |
| Освіта | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського |
| Жанри | опера |
Життєпис ред.
Навчався в Московській консерваторії (1909) спочатку на вокальному факультеті (клас А. Мазетті), потім на контрабасі (клас А. Мартинова), з 1906 року — композиторський факультет (класи О. Ільїнського та С. Василенка). Після закінчення консерваторії там працював викладачем музичних теоретичних дисциплін. Товаришував з Болеславом Яворським та Сергієм Танєєвим.
У 1921—1931 збирав і впорядковував музичний фольклор.
Влітку 1923 року в Празі відбувся авторський концерт композитора. В цьому ж році в Харкові відбувся концерт Українського художнього вокального квартету з програмою «Три ЕС» (Стеценко, Степовий, Сениця).
Напередодні прем'єри симфонії № 2 «Де-не-де тополі» (першого модерністського твору в історії української музики) стався конфлікт між автором та інспектором відділу мистецтв Головполітосвіти, композитором Пилипом Козицьким. В результаті чого симфонія була виконана… без першої частини! Таку дію композитор сприйняв як акт вандалізму. В політичних колах П. Сениця був затаврований як контрреволюціонер. Було заборонено виконання і видання його творів на цілі десятиліття.
Помер у Москві.
Його ім'я носить дитяча музична школа міста Переяслава.
Творчість ред.
Твори:
- опери «Життя — це сон» (за Кальдероном), «Наймичка» (за Шевченком, не (закінчена);
- симфонія № 1 фа мажор (1905), симфонія № 2 «Де-не-де тополі» (1912),
- вісім струнних квартетів, увертюра для симфонічного оркестру,
- «Скерцо», «Музичний малюнок» та «Пісня без слів» для фортепіано,
- дві «Думи» для віолончелі з фортепіано,
- «Легенда» для скрипки і фортепіано,
- хори, солоспіви (понад 50), обробки народних пісень.
Вокальні твори Сениці написані на поезії Т. Шевченка, М. Рильського, П. Тичини, М. Філянського, О. Олеся, М. Шаповала, О. Неприцького-Грановського. В українській музиці 20 ст. твори Сениці, особливо інструментальні, мали новаторське значення.
Фольклористика ред.
Наукові праці:
- «Сучасна українська музика» (1923),
- «Українська вокальна музика» (1925),
- «Українські народні пісні, записані у Волинській губернії М. Некозаченком» (1926),
- «П. Демуцький, нарис з його життя і критичний аналіз праць» (1931).
Література ред.
- Костенко В. «Павло Сениця. До 25-річчя композиторської діяльности» (1930);
- Михайлов М. «Композитор П. Сениця. Нарис про життя і творчість» (1965).
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Ольга Чепіль. PERSONA INCOGNITA Павло Іванович Сениця
Посилання ред.
- Сениця Павло Іванович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 5: Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 711.
- Сениця Павло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1718. — 1000 екз.
- Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 87. Павло Сениця і Левко Ревуцький
- Сениця Павло Іванович