Сарайчик (каз. Сарайшық, Кіші Сарай, Малий Сарай, Малий Палац, від перс. سرای — палац) — середньовічне місто XIII—XVI ст. на правому березі річки Урал, біля й на території сучасного села Сарайчик Махамбетського району Атирауської області в Казахстані, за 50 км на північ від сучасного міста Атирау. У ряді перських й арабських джерел іменувався Сарай-Джук, Сар-Учуг та схожими назвами. Спочатку одне з міст Золотої Орди на стародавньому торговому шляху з Європи до Китаю через Надволжя й Хорезм. У 1242—1280 роках — столиця Улус Шибана. Столиця й єдине достовірне місто Ногайської Орди до руйнування у 1580 році, за казахського Касим-хана — у складі Казахського ханства.
Сарайчик | |
---|---|
| |
47°30′ пн. ш. 51°43′ сх. д. / 47.500° пн. ш. 51.717° сх. д.Координати: 47°30′ пн. ш. 51°43′ сх. д. / 47.500° пн. ш. 51.717° сх. д. | |
Країна | Казахстан |
Розташування | Атирауська область |
Тип | місто і місце розкопок |
Сарайчик Сарайчик (Казахстан) | |
Історія Редагувати
Домонгольський період Редагувати
Версія про домонгольські шари ймовірно, походить від радянського історика Сергія Толстова, який вважав, що «місто було побудовано у XI ст., а може бути й у X ст. хорезмійськими колоністами на шляху в Нижнє Надволжя». Розкопки, проведені в 1996—2000 років й раніше, на городищі не виявили домонгольських шарів.
Золотоординська доба Редагувати
Засноване в монгольський період на місці, де розташовувалася зимова кочова ставка. Час виникнення відноситься до XIII століття, за припущенням О. В. Пачкалова — до початку XIV століття, першій половині правління Узбек-хана. Найдавніші монети відносяться до правління хана Токти. Вперше згадується Ібн Баттутой в 1330-ті роки. На думку дослідника городища Актобе-Лаеті, розташованого на південь Сарайчика, Лева Галкіна, «роль затопленого Лаеті (городище Ак-Тобе) прийняв на себе Сарайчук».
За легендою, про яку пише історик Абу-ль-Газі, місто засноване Батиєм. До кінця XIV століття місто не обносилося муром. У XIV ст. пережило розквіт, обумовлений стратегічним становищем на шляхах зі столиць Золотої імперії у Хорезм, що сполучали країни Європи й Центральної (Согдіана) та Східної Азії (Китай). Карбувалася монета. Сарайчик був одним з найбільших міст Золотої Орди, і центром міської агломерації (виявлено ряд городищ, зруйнованих господарською діяльністю XX століття), на околиці Атирау розташоване городище Актобе-Лаеті. Судячи з археологічних знахідок, зокрема, посудин з написами, Сарайчик був містом з розвиненою культурою. У місті діяли унікальні водопровід й каналізація з керамічних труб. Малося металургійне і гончарне виробництво. Його жителі займалися ремеслами, баштанництвом, городництвом і рибальством. Стратегічне розташування, на шляху між Східом з Заходом, зробило місто великим центром торгівлі.
Арабський мандрівник і географ Ібн Баттута, автор записок «Подорож у Дешт-і Кипчак», описуючи своє перебування в 1334 році в Сарайчику, повідомляє про пороми на протоці Ули-су, що нагадали йому Багдад. Околиці міста були своєрідним курортним центром, сюди приїжджали пополювати і порибалити знатні люди зі всієї Орди.
Місто стояло на північному відгалуженні Великого шовкового шляху. Флорентійський фінансист Франческо Бальдуччі Пеголотті у своєму довіднику Pratica della mercatura, складеному між 1338 і 1342 роками, згадує Сарачанчо (Saracanco) при описі важливого торгового шляху з Тани у Хорезм.
За Абу-ль-Газі в Сарайчику вступили на престол й поховані хани Бердібек й Джанібек.
В 1395 році зруйнований військами Тамерлана. Немає точних даних про кількість зцилілих мешканців.
Після розгрому Тамерланом Сарайчик змістився на північний схід, до протоки Сорочинка.
Ногайський період Редагувати
Місто відновлено в 1430—1440 роках, і з другої половини XV століття (1490-ті роки) став столицею й єдино достовірним містом Ногайської Орди до руйнування у 1580 році, за Касим-хана — у складі Казахського ханства. Тут розташовувалася ставка ханів Ногайської Орди й казахського хана Касима.
Вважається, що в Сарайчику були поховані сім ханів:
- золотоординські — Сартак, Берке, Токтакія, Джанібек (за іншими відомостями і Менгу-Тимур),
- ногайські — Ізмаїл, Ураза,
- казахський — Касим.
У XVI столітті в Сарайчику переважав натуральний обмін.
Після походу надволзьких отаманів Нечая й Богдана Барбоши, в 1580 року місто було завойоване і спалено, повністю розгромлено «злодійськими», тобто непідконтрольними Москві, козаками. Місто було настільки зруйноване, що мешканці переселилися у Хіву. В 1640 році з дозволу правителів Сарайчика, в 2 кілометрах вище течією Уралу від руїн Сарайчика було закладено московськими переселенцями острог — Сарайчиківська фортеця, що поклала початок нової історії поселення. На місці фортеці з'явилася Сарайчиківська станиця, потім — село Сарайчиковське Махамбетського району Гур'ївської області Казахської РСР.
Розкопки Редагувати
У 1769 році руїни Сарайчика відвідав вчений і мандрівник Петро Симон Паллас.
Розвідувальні розкопки Сарайчика проводилися в 1861, 1937 і 1950 рр. При розкопках в 1861 році штабс-капітаном О. Е. Алексєєвим було виявлено багато мармурових уламків, кахлів своєрідної цегли, а в давніх могилах біля Сарайчика велику кількість золотих, срібних і мідних прикрас і монет. В 1937 році розкопки проводив фахівець в галузі археології Нижнього Надволжя Микола Артюзов (1899—1942). В 1950 році розкопки проводив Алькей Маргулан, в 1980-ті рр. — Лев Леонідович Галкін, в 1996-2000-ні рр. — Зайнолла Самашев та інші.
Досліджувалися в основному шари XIV століття, виявлені споруди з саманної й рідше випаленої цегли, водогін з керамічних труб, сліди ремесел. Серед знахідок — побутові предмети, твори прикладного мистецтва.
На городищі виявлено монети XIII—XVI ст., хум з уривками з поеми Юсуфа Баласагуні, мушля каурі, що відображає далекі зв'язки міста, штампи, вкриті арабською в'яззю. Найбільша кількість монетних знахідок відноситься до XIV століття. Найдавніші монети відносяться до правління хана Тохти. Виявлено монети кримських ханів Гіреїв: Хаджі і Менглі.
Сучасність Редагувати
На початок ХХІ століття поруч з історичним пам'ятником розташоване село Сарайчик Махамбетського району Атирауської області. В результаті підмив річкою Урал історичний шар безповоротно руйнується. У 1999 році в цих місцях був споруджений меморіальний комплекс «Ханська ставка — Сарайчик».
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Сарайчик // Ремень — Сафи. — М. : Советская энциклопедия, 1975. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 22).
- ↑ Сарайчик / Волков И. В. // Румыния — Сен-Жан-де-Люз [Электронный ресурс]. — 2015. — С. 413. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 29). — ISBN 978-5-85270-366-8.
- ↑ Ногайская Орда / Трепавлов В. В. // Николай Кузанский — Океан. — М. : Большая российская энциклопедия, 2013. — С. 255—256. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 23). — ISBN 978-5-85270-360-6.
- Труды Хорезмской археолого-этнографической экспедиции / Под ред. С. П. Толстова и Т. А. Жданко. — М.: АН СССР, 1958. — Т. 2: Археологические и этнографические работы Хорезмской экспедиции. 1949—1953. — С. 12. — 811 с.
- ↑ Тасмагамбетов И., Самашев З. Сарайчик. — Алматы: ОФ «Берел», 2001. — 320 с.
- ↑ Пачкалов А. В. Новые книги по археологии и нумизматике городища Сарайчик // Вопросы истории и археологии Западного Казахстана. — Уральск, 2007. — № 1. — С. 308—331.
- ↑ Золотая Орда / Трепавлов В. В. // Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.
- Пачкалов А. В. Время возникновения города Сарайчука: нумизматика и археологические материалы, письменные источники // Международное (XVI Уральское) археологическое совещание. Материалы международной научной конференции. — Пермь, 2003.
- Пачкалов А. В. Монеты города Сарайчук // Восьмая Всероссийская нумизматическая конференция. Тезисы докладов и сообщений. — М., 2000. — С. 82-84.
- ↑ Сарайчик // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1900. — Т. XXVIIIa. — С. 399—400.
- ↑ О развалинах татарскаго города Сараиль-Джадита // Уральские войсковые ведомости. — 1867. — 23 июля (№ 30). — С. 2—7.
- Арзютов Н. К. Отчет о раскопках, произведенных в 1937 на месте развалин Золотоордынского г. Сарайчика // «Известия АН КазССР». Серия археологическая. — 1949. — Вып. 2. — № 67.
- Арзютов Николай Константинович (1899). Открытый список.
Література Редагувати
- Сарайчик // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1900. — Т. XXVIIIa. — С. 399—400.
- Сарайчик // Ремень — Сафи. — М. : Советская энциклопедия, 1975. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 22).
- Сарайчик / Волков И. В. // Румыния — Сен-Жан-де-Люз [Электронный ресурс]. — 2015. — С. 413. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 29). — ISBN 978-5-85270-366-8.