Наталія Дем'янівна Розумовська (дівоче прізвище Демешко, в першому шлюбі — Лемеш, Розумиха, в другому шлюбі — Стрешенець, *90-ті роки 17 століття, Адамівка нині Носівського району Чернігівської області — †12 вересня 1762, Олексіївщина) — козачка, корчмарка, графиня, статс-дама та свекруха російської імператриці Єлизавети Петрівни. Мати останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Родоначальниця Розумовських.
| Розумовська Наталія Дем'янівна | |
|---|---|
| Портрет роботи Хойзера Генріха Готтліба | |
| Ім'я при народженні | Демешко (Лемешко?) Наталія Дем'янівна |
| Псевдо | Лемеш, Розумиха (помилково Розум), Стрешенець |
| Народилася | 90-ті роки 17 століття Адамівка, нині Носівський р-н Чернігівської обл. |
| Померла | 12 вересня 1762 Олексіївщина нині Козелецького району Чернігівської області |
| Поховання | Собор Різдва Богородиці |
| Громадянство | Російська імперія |
| Національність | українка |
| Відома завдяки | родоначальниця Розумовських |
| Титул | графиня |
| Посада | Lady-in-waiting of the Imperial Court of Russiad |
| Рід | Розумовські |
| Батько | Demyan Demeshtshkod |
| Родичі | Дем'ян Демешко,Герасим Дем'янович, Петро Дем'янович, Василь Дем'янович, Федір Дем'янович, Андрій Сичевський |
| У шлюбі з | Григорій Розум |
| Діти | сини Данило, Олексій, Кирило, дочки Гафія, Ганна та Віра |
| Малий герб Розумовських | |
|
Біографія Редагувати
Народилася наприкінці 17 століття в селі Адамівка у багатодітній сім'ї реєстрового козака Дем'яна Демешка. Точна дата народження невідома, ймовірніше за все — десь в 1688–1690 роках, бо Олексій народився 1709 року в Лемешах, але перед ним був народжений його старший брат Данило.
Сімейні стосунки з чоловіком складались досить складно, оскільки нерідко він повертався додому напідпитку, не раз бив своїх дітей і дружину, тому Олексій вимушений був тікати з дому до місцевого дяка, який прилаштував його в себе. Долею випадку Олексій Григорович опинився при дворі. За роки перебування при дворі його становище зміцнилося — з простого півчого він став коханцем, а в майбутньому чоловіком російської царівни Єлизавети Петрівни. Тут він почав отримувати перші статки, бо Єлизавета зробила його управителем своїх маєтностей. Частину з цих коштів він відсилав матері, і, ймовірно, саме на ці гроші вона відкрила шинок.
З воцарінням Єлизавети Петрівни становище Олексія при дворі сильно зміцнилося, він фактично став поміщиком, оскільки під Москвою і в Україні йому були подаровані декілька сіл. Зокрема, в Україні йому були надані наділи графа Мініха: Адамівка, Лемеші та інші. Це села, до яких була причетна Наталя Дем'янівна. Вже з 1740 років Наталя Дем'янівна, ймовірно, перестає займатися шинком і переїжджає до своєї малої батьківщини — Адамівки. Тут вона починає спілкуватись з козацькою старшиною, яка знаючи, що при дворі досить вагомий вплив має Олексій Григорович вважає за потрібне завести активні зв'язки з Наталею Дем'янівною. Зокрема, такі стосунки заводять Яків Маркович і генеральний хорунжий Микола Ханенко, які згадують про неї у своїх щоденниках.
В 1742 році Наталя Дем'янівна разом із сином Кирилом і внучкою Євдокією прибувають до двору, де вона вперше за багато років зустрілася з сином і була представлена при дворі імператриці. Повертаючись додому після прийому в імператриці Наталя Дем'янівна вже була досить впливовою особистістю.
В 1744 році Олексій отримав титул графа. В цей же рік Єлизавета Петрівна зі свитою приїхала в Україну. Тут вона мала зустріч і з Наталею Дем'янівною, яка на час перебування Єлизавети Петрівни в Україні переїхала з сім'єю в Козелець, бо «Олексіївщина» мала бути представлена імператриці. Втім, Наталя Дем'янівна, за порадою сина, виїхала назустріч імператриці і зустрілася з нею в Ніжині. Всю подальшу дорогу Наталя Дем'янівна супроводжувала імператрицю і була запрошена на весілля престолонаслідника Петра.
В 1745–1746 роках перебувала при дворі з сином Кирилом і внучкою Євдокією (дочка першого сина Наталі Дем'янівни — Данила). В цей час в Москві був написаний її портрет Генріхом Готлібом. В цей же час вона була зведена в статус статс-дами імператриці і, ймовірно, отримала запрошення залишитися при дворі. Але не прийняла його. Кирило і Євдокія залишилися при дворі під наглядом Олексія Григоровича, Наталя Дем'янівна повернулася до України.
Після початку гетьманування Кирила, Наталя Дем'янівна стає однією з найвпливовіших осіб в Україні. Весь 1757 рік, Наталя Дем'янівна прожила в Глухові разом з Кирилом. Оскільки сина вона бачила нечасто, вирішила провести якомога більше часу з ним, поки він знаходився в Україні. Померла Наталя Дем'янівна 9 вересня 1762 року. Похована в Соборі Різдва Богородиці в Козельці 12 вересня 1762 року.
Сімейні стосунки Редагувати
Сім'я в Наталі Дем'янівни була досить велика. Вона мала четверо братів: Василя, Герасима, Петра і Федора (були ще Андрій та Денис). Після підвищення статусу Олексія і Наталії Дем'янівни вони отримали чини бунчукових товаришів. Важливий момент, що в джерелах на момент 1749 року Федір Дем'янович фігурує під прізвищем Розумовський.
Київським полковником був Юхим (Євфимій) Дараган, зять Наталі Дем'янівни.
Дочки Наталі Дем'янівни вийшли заміж ще до отримання графського титулу Олексієм, втім Наталя Дем'янівна потурбувалась, щоб їхній матеріальний статус дозволяв вести спокійний образ життя. Зокрема, допомагала отримувати їм нерухомість.
З синами протягом останніх двадцяти років життя в неї були досить теплі стосунки. Хоч і бачилась вона з ними досить рідко, але зв'язок вона підтримувала постійно. Олексій і Кирило також намагалися постійно допомогти матері, зокрема, на її прохання допомагати рідні вони завжди відкликались.
Окремою сторінкою в її житті стали стосунки з імператрицею. Єлизавета Петрівна з досить великим пієтетом відносилась до свекрухи, дозволила їй вибрати: залишатися при дворі, чи жити в іншому місці, надала Наталії Дем'янівні статус статс-дами. Є укази і листи цариці до київського генерал-губернатора, щоб він розібрався у справі, яка стосується родичів графині Розумовської.
Господарська діяльність Редагувати
Після отримання матеріальних ресурсів, які вона могла отримати від синів, починає займатись активною господарською діяльністю. Ще з 1742 року при ній Олексій Григорович прикріпив економа Іллю Щигловитого, який мав вирішувати усі питання, пов'язані з господарством. За 1740–1744 роки ними було побудовано перший об'єкт — будинок в Адамівці, який Наталя Дем'янівна назвала на честь свого сина «Олексіївщина». Втім даний комплекс Наталя Дем'янівна продовжувала розбудовувати аж до 1757 року.
Перлиною господарської діяльності Наталі Дем'янівни був Собор Різдва Богородиці у Козельці, побудований на її власні кошти в проміжку 1752–1763 роки. Архітектором цього комплексу був Андрій Квасов. Ним також була спроектована і дзвіниця в 1766–1770 роках, але фундамент цієї споруди заклали ще за життя Наталі Дем'янівни, втім активне будівництво почали лише в 1766 році.
На усіх будівництвах, які велися за настановою Наталі Дем'янівни було задіяно дуже багато робітників. В сезон будівництва (кінець березня — кінець жовтня) в Козельці і Адамівці могло працювати по 100–150 людей на кожному з об'єктів. Всім їм була встановлена плата за роботу — 5 копійок в день. Також значний масив людей і підвод був задіяний в транспортуванні будівельних матеріалів. Знову ж таки, в сезон тут могло працювати від 100–200 підвод. Оплати праці останніх невідома.
Діти Редагувати
Сини Редагувати
- Данило (до 1708 — † бл.1736) — старший син, помер невдовзі після свого батька, залишивши по собі єдину доньку Євдокію (бл.1730 — †14 травня1749), вихованням якої займалась Наталія Дем'янівна. 1 жовтня 1744 імператриця Єлизавета Петрівна надала ій звання своєї фрейліни і залишила при імператорському дворі. 22 лютого 1747 року вона видала юну фрейліну заміж за графа Андрія Олексійовича Бестужева-Рюміна, єдиного сина канцлера Російської імперії графа О.П.Бестужева-Рюміна, однак, через 2 роки та померла.
- Олексій (17 (28) березня 1709 — †6 (17) липня 1771) — фаворит та чоловік російської імператриці Єлизавети Петрівни, генерал-фельдмаршал, граф Римської і Російської імперій.
- Кирило (*18 березня 1728 — †9 січня 1803) — граф, останній гетьман України, генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук.
Дочки Редагувати
- Агафія Будлянська — дружина ткача Власа Климовича. Після того, як родичі його дружини (брати Олексій та Кирило Розумовські) отримали вплив при імператорському дворі, було придумано легенду про його шляхетське походження й прізвище Будлянський. 22 січня1742 року отримав військове звання бунчукового товариша Київського полку. Отримав у власність село Вільшани та містечко Срібне. На нього було багато скарг козаків про захоплення їх земель.
- Анна Закревська — дружина кравця Осипа Лук'яновича, після возвишення родичів його дружини, йому також придумано легенду про шляхетське походження і прізвище Закревський (яке вказувало й на його колишню професію закрійщика, тобто кравця). 1744 року отримав військове звання бунчукового товариша Київського полку, дослужився до звання генерального бунчужного (1756-1763).
- Віра Дараган — дружина київського полковника Юхима Дарагана.
Примітки Редагувати
- Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- Прізвище, яке родина отримала з графським титулом.
- За іншими даними [ 3 лютого 2014 у Wayback Machine.] — Лемешко.
- Справжнє прізвище чоловіка.
- Розум — прізвисько чоловіка. За легендою — через його приказку про самого себе: «Гей! Що то за розум, що то за голова!», яку він любив повторювати напідпитку. Іноді прізвисько помилково вживають стосовно самої Наталії Дем'янівни, яка по чоловіку була Розумиха.
Джерела Редагувати
- Наталка Розумиха[недоступне посилання з липня 2019]
- Разумовская Наталья Демьяновна (рос.)
- Щоденник Якова Марковича [ 20 травня 2011 у Wayback Machine.]
- Щоденник генерального хорунжого Миколи Ханенка [ 20 травня 2011 у Wayback Machine.]
- Васильчикова А. А. Семейство Разумовскихь. — Т.1. — СПб, 1880
- Модзалевський В. Л. Малоросийский родословникь. Т.4. — Киев, 1914
- Путро О. І. Гетьтман Кирило Розумовський і його доба (з історії державотворення XVIII століття). — Київ, 2008
Посилання Редагувати
- Розумовська Наталія Дем'янівна // Шевченківська енциклопедія: — Т. 5: Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 516.
| Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |