Рене Ґенон (фр. René Guénon, 1886, (Блуа), Франція — 1951 Каїр, Єгипет) — французький філософ і письменник, представник інтегрального (традиціоналізму), автор книг «Схід і Захід» (1924), «Криза сучасного світу» (1927) та ін.
Рене Генон | ||||
---|---|---|---|---|
фр. René Jean-Marie-Joseph Guénon фр. René Guénon | ||||
(Західна філософія) | ||||
Рене Ґенон, Каїр, бл. 1925 р. | ||||
Народження | 15 листопада 1886 (Блуа), Франція | |||
Смерть | 7 січня 1951 (64 роки) Каїр, Єгипет | |||
Поховання | Каїр[1] | |||
Підданство | Франція Єгипет | |||
Знання мов | | |||
Ім'я при народженні | Рене́ Жан-Марі-Жозеф Ґено́н | |||
Псевдонім | Abdel Wahed Yahia[4] і Sheikh Abdel Wahed Yahia[4] | |||
Діяльність | | |||
(Школа) / Традиція | (Адвайта-веданта), (Суфізм), (Платонізм), (Традиціоналізм), (Масонство) | |||
Основні інтереси | (Метафізика), езотерика, (символіка), міфологія, (гнозис), (святі тексти), (масонство), математика, історія, суспільство | |||
Значні ідеї | Фундаментальна єдність традиційних форм (), метафізична реалізація, універсальний зміст символізму, єдність і неповторність метафізики, ініціація, сакральна наука, реконструкція езотерики, критика сучасності та західної цивілізації з позицій метафізичної традиції | |||
Вплинув | (Антонен Арто), Ремон Кено, (Фрітьоф Шуон), , , , , , (Юліус Евола), , (Ананда Кумарасвамі), (Мірча Еліаде), , (Сімона Вейль), , (Стів Беннон), , (Олександр Дугін), . | |||
Alma mater | d (1906), Q2974825? (1903) і Паризький університет (1917) | |||
Літературний напрям | (традиціоналізм)[5] | |||
Зазнав впливу | | |||
Історичний період | (Філософія ХХ ст.) | |||
Посада | професор[d] і d | |||
Конфесія | іслам | |||
Автограф | ||||
Assinatura_Rene.svg | ||||
Нагороди | (Конкур женераль) (1904) | |||
| ||||
Рене Генон у Вікісховищі |
Біографія
Генон походив з традиційної католицької родини й був сином архітектора. В юності він потрапив під вплив езотеричних окультних і парамасонських організацій, таких як Орден Рози і Хреста, Фіванська ложа і Гностична церква (1905-1912). У пізніший період життя він радикально порвав з езотерикою, співпрацюючи з журналом «La France Anti-Maçonnique» (фр. Антимасонська Франція).
У 1915 році він здобув ступінь бакалавра літератури, а в 1916 році захистив докторську дисертацію з математики, присвячену Лейбніцу. Повернувшись до Блуа в 1918 році і влаштувавшись на роботу вчителем середньої школи, він не переривав своїх філософських і релігійних студій, зокрема, досліджуючи східний містицизм. У 1921 році він захистив і опублікував докторську дисертацію про індуїзм (Introduction générale à l'étude des doctrines hindoues, Paris 1921). У наступному десятилітті він опублікував низку праць, які закріпили його позиції як сходознавця (L'homme et son devenir selon le Védante, London 1925) та експерта з християнського містицизму.
Висхідне переконання в духовному «зморщенні» Заходу, з одного боку, і дедалі інтенсивніше вивчення арабської містики — з іншого, призвели до того, що Генон дедалі більше зближується з ісламом і переконується, що лише в ньому ще живі духовні цінності. Після смерті першої дружини, у 1930 році він вирушив до Каїру в пошуках суфійських текстів і почав читати там лекції у відомому мусульманському університеті (Аль-Азхар). У 1934 році він одружився з єгиптянкою Фатімою, дочкою суфійського шейха Мухаммада Ібрагіма. Під ім'ям Абд аль-Вахід Джахджа він був посвячений в езотеричний мусульманський суфійський орден; він залишився в ісламі до кінця свого життя.
Він більше ніколи не повертався до Європи і жив «як араб серед арабів»; навіть його дочка від другого шлюбу роками не знала, що справжнє ім'я її батька — Рене Генон. Його останніми словами були: Аллах, Аллах! Проте він листувався з європейськими письменниками й публікувався в паризьких виданнях. Його також регулярно відвідували представники традиціоналістичної школи (яку він заснував, ще перебуваючи в Європі): Англієць Мартін Лінгс, італієць Марко Палліс, швейцарці Тітус Буркхардт і Фрітьоф Шуон (1907-1998) та індієць Ананда-Комарасвамі, який викладав у США. З останніми двома він сформував неформальний тріумвірат школи.
Філософія
Ідею Традиції як універсальної парадигми, спираючись на давні і розгалужені дослідження в цій царині, висунув Рене Ґенон. У Рене Ґенона знаходимо докладний виклад світу Традиції (архаїки, премодерну), ідейних основ традиційного суспільства в усіх його різновидах. Особливо цікавим у працях Рене Ґенона є те, що в них він проголосив свою прихильність Традиції, але заразом цілковито не відмовився від сучасної філософської мови. Використовуючи у своїх працях широкий культурологічний, міфологічний та теологічний матеріал, Рене Ґенон піддав європейську цивілізацію Нового часу нищівній критиці. На його думку, Захід і, зокрема, сучасне суспільство є результатом поступової деградації та занепаду первісного традиційного ладу. Праці Рене Ґенона становлять найбільш фундаментальну та безкомпромісну теорію традиціоналізму. Ідеї Рене Ґенона та його послідовника Юліуса Еволи, філософію традиціоналізму, що випливає з концепцій цих авторів, можна вважати за граничну форму антитези сучасності.
Саме Рене Ґенон зауважив, що єдино беззаперечне людське знання — це знання, тотожнє в усіх народів землі, увічнене в давніх священних книгах. Той народ і та епоха, що відступають від примордіального, неминуче опиняються у кризі, і ніщо не може їх вивести з цієї кризи, крім повернення до давнього знання. Рене Ґенон побачив, що сучасні псевдовчення, яким є насамперед ідея розвитку, маскують і стимулюють процес занепаду та загибелі людства. Мислитель відкидає поняття цивілізації, бо в цьому понятті немає потреби. Там, де людство стоїть на основі Традиції, воно процвітає, бо живе за законами (метафізичного) базису людської природи, а відходячи від цього базису, втрачає легітимність власного буття й гине. Стосовно до поняття цивілізації, то воно, поза всім іншим, подає справу так, начебто розквіт життя — заслуга так званої об'єктивної дійсності, незалежної від людини. Омана ця властива всьому сучасному людству. А Рене Ґенон посилається на (Сен-Мартена), який говорить, що не на людину потрібно дивитися через природу, а на природу через людину. Тобто він стоїть на тій самій позиції, на якій у середині XX століття була теоретична фізика. Сучасний світ немовби отримує дивне — протиприродне — задоволення, бувши впевненим, начебто людину мучають незалежні від людини сили. Але ж розквіт є там, де людина, володіючи своїми духовними силами, що завжди є в неї під рукою, свідомо творить розквіт; коли ж вона відвертається від цих сил, її чекає неминуча загибель.
Рене Ґенон передрікав неминучу загибель західної цивілізації. Питання тільки в тому, чи на зміну їй прийде якесь інше суспільство, чи ж західне людство, знищивши всі інші типи культур, візьме світ у залізні обійми й ця цивілізація буде останньою в історії циклу.
Книга Рене Ґенона «Криза сучасного світу» є свого роду памфлетом усіх його прихильників та традиціоналістів узагалі.
Бібліографія
- «Вступ у вивчення індуїстських доктрин» («Introduction générale à l’étude des doctrines hindoues», 1921)
- «Теософізм — історія псевдорелігії» («Le Théosophisme — Histoire d'une pseudo-religion», 1921)
- «Облудність спіритизму» («L'erreur spirite», 1923)
- «Схід і захід» («Orient et Occident», 1924)
- «Людина і її реалізація згідно з Ведантою» («L'homme et son devenir selon le Vêdânta», 1925)
- «Езотеризм Данте» («L’ésotérisme de Dante», 1925)
- «Цар світу» («Le Roi du Monde», 1927)
- «Криза сучасного світу» («La crise du monde moderne», 1927)
- «Духовний авторитет і світська влада» («Autorité Spirituelle et Pouvoir Temporel», 1929)
- «Святий Бернар» («Saint-Bernard», 1929)
- «Символізм хреста» («Le symbolisme de la croix», 1931)
- «Численні стани буття» (Les états multiples de l’Être, 1932)
- «Східна метафізика» («La metaphysique orientale», 1939)
- «Правління кількості і знамення часу» (Le règne de la quantité et les signes des temps, 1945)
- «Замітки про ініціацію» («Aperçus sur l'initiation», 1946)
- «Принципи обчислення нескінченно малих» («Les principes du calcul infinitésimal», 1946)
- «Велика Тріада» («La Grande Triade», 1946)
Українські переклади
- Рене Ґенон. Криза сучасного світу / пер. з французької Іван Калюга, під наук. ред. Ю. Завгороднього. – Київ: (Пломінь), 2020. – 212 с.
Див. також
- (Традиціоналізм)
Примітки
- https://www.cesnur.org/2007/mi_rg.htm
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- CONOR.Sl
- Czech National Authority Database
- Mark Sedgwick
- Вишинський С. Проблеми філософської ідентифікації школи інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Збірник наукових праць. — 2010. — Вип. 504—505. — С. 48—53.
- Вишинський С. Традиція і Сучасність у поняттєвому дискурсі інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. Збірник наукових праць. — 2010. — Вип. 534—535. — С. 53—57.
- Вишинський С. Темпоральні виміри інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Наукові записки. Серія «Філософія». — 2010. — Вип. 7. — С. 116—123.
- Вишинський С. Доля буття у дзеркалі фундаментальної онтології та інтегрального традиціоналізму / Святослав Вишинський // Мультиверсум. Філософський альманах. — 2011. — Вип. 9 (107). — С. 188—200.
- . Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 28 лютого 2012.
Посилання
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет