Ракетний комплекс (скор. — РК) — сукупність функціонально і технологічно взаємопов'язаних ракет конкретного типу, технічних засобів і споруд, призначених для підтримки їх в готовності до застосування, пуску ракет, управління їх польотом і виконання інших завдань (наприклад, захисту ракети від впливу вражаючих факторів зброї противника). РК включає балістичні або крилаті ракети з ядерним або звичайним зарядом і спеціальне обладнання (наземне, корабельне, авіаційне).
Конкретний склад, структура і технічний вигляд РК і його окремих елементів різноманітні і залежать від його призначення, організаційної приналежності, способу базування, типу ракети, умов бойового застосування тощо. Так, якщо переносний ПТРК масою 16-20 кг складається, як правило , з найпростішої пускової установки (ПУ) і легкої ракети, то наземний РК стратегічного призначення, крім ракети масою від декількох десятків до сотень тонн і ПУ, зазвичай представляє собою складне і громіздке спорудження (агрегат), яке може включати командний пункт (КП), системи і засоби зв'язку, транспортно-перевантажувальне обладнання, засоби заправки (для ракет з РРД), забезпечення бойового чергування, технічного забезпечення, електропостачання та ін. Особливість авіаційних і корабельних РК - наявність в них пристроїв і систем, єдиних і для інших видів озброєння розміщених на відповідному носії, а також використання для своєї роботи загальнолітакових (загальнокорабельних) технічних засобів.
Бойові можливості РК визначаються параметрами цілі, характеристиками і способом бойового застосування озброєння противника використовується для впливу на РК, а також його власними властивостями і тактико-технічними характеристиками (ТТХ). Основними властивостями РК є:
- живучість,
- боєготовність,
- ефективність дії по цілі,
- здатність долати протидію супротивника,
- надійність,
- керованість,
- досяжність.
Ці властивості забезпечуються відповідними ТТХ РК:
- дальність польоту ракети,
- точність стрільби,
- потужністю і кількістю бойових зарядів в складі бойового оснащення ракети,
- ступенем захисту ракети від уразливих факторів зброї противника,
- часом підготовки ракети до пуску,
- габаритно-масовими характеристиками ракети і пускової установки,
- ресурсом роботи окремих агрегатів і систем тощо.
Перші ракетні комплекси, що відповідають сучасним уявленням про них, з'явилися в середині 1940-х років в Німеччині (в кінці Другої світової війни), потім в СРСР і США.
Класифікація
За цільовим призначенням ракетні комплекси поділяються на:
- бойові
- ударні
- тактичні
- оперативно-тактичні
- стратегічні
- спеціального призначення
- зенітні
- протиракетні
- протитанкові
- протикорабельні
- протичовнові тощо
- ударні
- дослідницькі
- космічні
- геофізичні
- метеорологічні тощо
- навчальні.
За способом базування розрізняють:
- стаціонарні ракетні комплекси
- рухомі
- переносні (наприклад ПЗРК),
- возимі,
- буксировані,
- самохідні.
За місцем розташування та середовищем функціонування виділяють:
- наземні РК:
- стаціонарні
- відкриті,
- підземні,
- рухомі
- ґрунтові,
- залізничні,
- стаціонарні
- корабельні РК:
- надводні,
- підводні,
- авіаційні РК:
- на літаках,
- на гелікоптерах;
Розміщення РК в космосі, на дні морів і океанів або в його надрах заборонено міжнародними угодами.
Див. також
Література
- Военный энциклопедический словарь ракетных войск стратегического назначения / Министерство обороны РФ.; Гл.ред.: И. Д. Сергеев, В. Н. Яковлев, Н. Е. Соловцов. — Москва : Большая Российская энциклопедия, 1999. — 632 с. — 8500 прим. — ISBN 5-85270-315-X.
- Маликов В. Г., Комисарик С. Ф., Коротков А. М. Наземное оборудование ракет. — М. : Воениздат, 1971. — 304 с. — 10000 прим. — ISBN УДК 623.428.2.