Євста́хій Проко́пчиць (Прокопчич; псевдонім Колосович та інші; 1806 — 1 або 2 жовтня 1856, Тернопіль) — український вчений-філолог, громадсько-політичний діяч і педагог. Перший директор Тернопільської вищої класичної гімназії.
| Прокопчиць Євстахій | |
|---|---|
| Народився | 1806 |
| Помер | 2 жовтня 1856 Тернопіль |
| Поховання | Монастирський цвинтар |
| Громадянство | Австрійська імперія |
| Діяльність | вчений-філолог, громадсько-політичний діяч і педагог |
| Відомий завдяки | перший директор Тернопільської цісарсько-королівської вищої класичної гімназії |
| Alma mater | Львівський університет |
| Посада | Посол до Австрійського райхстагуd |
Життєпис Редагувати
Народився 1806 року. Закінчив богословський факультет Львівського університету (за іншими даними — греко-католицьку духовну семінарію у Львові).
У 1837 р. — викладач гімназії в Бохні, з 1838 р. — учитель Станиславівської цісарсько-королівської, у 1849 — Львівської академічної (української), у 1850—1856 — Тернопільської вищої гімназій (тоді німецькомовної). Займався дослідженнями в ділянці класичної філології, зокрема вивчав вплив грецької мови на українську. Автор публікацій з цих питань у галицькій періодичній пресі.
У 1848—1849 — співзасновник і голова Станиславівської Руської Ради, посол до австрійського Райхстагу у Відні.
У 1849—1850 — заступник голови Головної Руської Ради, в якій представляв демократичне крило, що прагнуло «йти своїми симпатіями назустріч народній масі та бути речником її потреб» (Іван Франко). Домагався поділу Галичини на дві національні провінції: українську і польську, активізації діяльності місцевих руських рад, запровадження викладення українською мовою в школах Галичини, заснування кафедри української мови й літератури у Львівському університеті, створення української національної гвардії. Автор статей на політичну й історичну тематику в газетах Відня і Праги, вірша «До люду руського», в якому закликав галичан до діла — «будувати руський дім».
Видав німецькою мовою книгу «Руське питання в Галичині» А. Домбчанського (під псевдонімом Й. Колосович), в якій на великому документальному матеріалі спростував польсько-шляхетські фальсифікації історії України й спроби заперечення права галицьких українців на самостійний національний розвиток (1849, друге, виправлене і доповнене видання — 1850).
Сім'я: дружина — Юстина Левицька, принаймні 1 син.
Помер 2 (1 жовтня) 1856 року в Тернополі. Був похований на монастирському цвинтарі біля Церкви Успення в Тернополі, який зруйнувала більшовицька влада разом з храмом.
Зауваги Редагувати
- Також її називають Першою Тернопільською, чи Тернопільською державною.
Примітки Редагувати
- ↑ Kurzbiografie Prokopczyc (Prokopczyk, Prokopčyc), Eustach
- ↑ Пиндус Б. Прокопчиць Євстахій… — С. 145.
- Окаринський В. Тернопіль. Історія міста від кінця XVIII до початку XXI ст. // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 309. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Бойцун Л. Монастирська церква (Успення Пречистої Діви Марії) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 558. — ISBN 966-528-199-2.
Джерела Редагувати
- Пиндус Б. Прокопчиць Євстахій // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 145. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Стеблій Ф. І. Прокопчиць Євстахій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 28. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
| Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |