Примусова вагітність практика примусу жінки або дівчини до вагітності або збереження жінки вагітною проти її волі часто

Примусова вагітність — практика примусу жінки або дівчини до вагітності або збереження жінки вагітною проти її волі, часто як частина примусового шлюбу. Примусова вагітність є порушенням сексуальних і репродуктивних прав й автономії, та зазвичай використовується з наміром вплинути на етнічний склад будь-якого населення або здійснити інші серйозні порушення міжнародного права. Визначення примусової вагітності не може тлумачитися як таке, що стосується національного законодавство щодо репродуктивної політики.

Cеред дорослих жінок щороку більше ніж 32 000 вагітностей є результатом зґвалтування.

Римський статут Міжнародного кримінального суду (Статут МКС) був першим обов'язковим міжнародним документом, який у 1998 році визнав примусову вагітність злочином згідно з міжнародним правом. Зокрема, у Статуті «примусова вагітність» зазначається як злочин проти людства, якщо вона вчиняється в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення, і як військовий злочин, якщо вона вчиняється під час міжнародного та неміжнародного збройного конфлікту.

Правове визначення Редагувати

Перший елемент складу злочину примусової вагітності вимагає вчинення зловмисником ув'язнення однієї чи кількох жінок, які насильно завагітніли, з наміром вплинути на етнічний склад будь-якого населення або здійснити інші серйозні порушення міжнародного права.

Із 1998 року понад 120 держав ратифікували Статут МКС, тим самим прийнявши його визначення злочинів проти людяності та військових злочинів. Принаймні 36 держав, включно з тими, які є учасницями Статуту МКС, прийняли національне законодавство, яке криміналізувало примусову вагітність як злочин проти людяності, або військовий злочин, або й те, й інше.

Окрім цього, Рада ООН з прав людини визнала, що відмова в аборті у справах про зґвалтування завдає серйозної психологічної та фізичної шкоди, що, з точки зору міжнародного права, може вважатися тортурами.

Передумови Редагувати

Злочин у вигляді примусової вагітності, а також інші сексуальні та гендерні злочини вийшли на перший план за п'ять років до прийняття Статуту МКС, оскільки в результаті конфлікту в колишній Югославії з'явилися відомості про широко поширене сексуальне та репродуктивне насильство щодо жінок та геноцид у Руанді. Зокрема, у доповіді Спеціального доповідача Комісії ООН з прав людини від 1993 року зроблено висновок, що зґвалтування в колишній Югославії було широко поширеним, звичним явищем у таборах для ув'язнених і використовувалося як інструмент етнічної чистки. Був задокументований один випадок, коли правопорушники кричали хорватській жінці: «У вас буде сербська дитина» і сказали, що, якщо вона буде вагітна, то «буде змушена залишатися там (у таборі для ув'язнених) до шостого місяця вагітності». Неурядові організації та журналісти також задокументовували інші подібні випадки. У рішенні 1996 року Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МКТЮ) визнав, що деякі табори для ув'язнення «були спеціально призначені для зґвалтувань з метою примусового народження сербських дітей; жінок часто інтернували, доки не ставало надто пізно робити аборт».

У відповідь на ці події та захист громадянського суспільства примусова вагітність була чітко визнана серйозним порушенням міжнародного права, порушенням прав людини та міжнародного гуманітарного права у Програмі дій Віденської конференції^[en], Платформі дій Пекінської конференції та в численних резолюціях Комісії ООН з прав людини.

Попри увагу до таких серйозних порушень, примусова вагітність не була прямо перерахована як злочин під юрисдикцією МТКЮ, тому акти примусової вагітності ніяк не переслідувалися за наявними злочинами, а винні не несли покарання. Під час розробки статуту МКС низка держав за підтримки неурядової організації «Жіноча група за гендерну справедливість» виступали за чітку криміналізацію примусової вагітності як злочину проти людяності та військового злочину. Проте пропозиція отримала опір з боку Святого Престолу Папи Римського та деяких інших держав, а також від лобістських груп «за життя». Вони посилалися на занепокоєння, що злочин примусової вагітності може «витіснити національні закони заборони абортів, загрожувати лікарням, які відмовляються робити аборти, і дозволити аборти на вимогу».

Після напружених перемовин укладачі Статуту прийняли таке визначення:

(1) жертва повинна бути незаконно ув'язнена злочинцем;
(2) жертва повинна була насильно завагітніти (хоча біологічним батьком не обов’язково має бути кривдник, тобто немає вимоги, щоб злочинець брав участь саме в заплідненні жертви);
(3) злочинець діяв з одним із двох конкретних намірів: вплинути на етнічний склад населення або здійснити інші серйозні порушення міжнародного права.

Окрім цього, жертва примусової вагітності не обов'язково має народити дитину. У сукупності ці вимоги обмежують сферу злочину примусової вагітності до підгрупи порушень сексуальних і репродуктивних прав, скоєних під час збройних конфліктів або під час інших криз прав людини, що охоплюють широкомасштабні та систематичні напади на цивільне населення.

Примусова вагітність та заборона абортів Редагувати

Як зазначає Amnesty International у своїй роботі 2020 року щодо примусової вагітності, визначення «примусова вагітність» не може тлумачитися як таке, що стосується національного законодавство щодо репродуктивної політики, включно із забороною абортів. Проте, як пояснюється в Частині IV Статуту, хоча визначення злочину «примусова вагітність» прямо не стосується багатьох інших серйозних порушень сексуальних і репродуктивних прав жінок, які позбавляють особистої незалежності щодо життя, тіла та вагітності, така поведінка все ще може переслідуватися та кваліфікуватися в якості інших злочинів, передбачених міжнародним правом.

Із 2022 року, після практики масової заборони абортів у США та Польщі, термін «примусова вагітність» усе більше використовуєтоься і в значенні перешкоджання жінкам доступу до переривання вагітності на законодавчому рівні.

Примітки Редагувати

Holmes, M. M.; Resnick, H. S.; Kilpatrick, D. G.; Best, C. L. (1996-08). Rape-related pregnancy: estimates and descriptive characteristics from a national sample of women. American Journal of Obstetrics and Gynecology 175 (2). с. 320–324; discussion 324–325. ISSN 0002-9378. PMID 8765248. doi:10.1016/s0002-9378(96)70141-2. Процитовано 16 вересня 2023.
↑ Forced Ppegnancy. A Commentary On The Crime In International Criminal Law (англ.). London: Amnesty International. 2020. с. https://www.amnesty.org/en/documents/ior53/2711/2020/en/.
↑ Rome Statute of the International Criminal Court. icc-cpi.int (англ.). Процитовано 14 вересня 2023.
forced pregnancy. LII / Legal Information Institute (англ.). Процитовано 15 вересня 2023.
20 років потому: Світова конференція з прав людини у Відні, 1993. dhrp.org.ua. Процитовано 14 вересня 2023.
Пекінська декларація (укр/рос). Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 14 вересня 2023.
Prosecutor v. Karadzic and Mladic (IT-95-5-R61 & IT-95-18-R61), Review of Indictment Pursuant to Rule 61 of the ICTY Rules of Procedure and Evidence, supra note 18, para. 64.
Barbara Bedont and Katherine Hall-Martinez, ‘Ending Impunity for Gender Crimes under the International Criminal Court’ (1999), 6 Brown Journal of World Affairs перераховують такі країни як прихильників додавання примусової вагітності до Статуту МКС: Австралія , Австрія, Азербайджан, Боснія і Герцеговина, Бурунді, Канада, Хорватія, Естонія, Індія, Мексика, Нідерланди, Нігерія, Руанда, Словенія, Судан, Туреччина та США.
Bedont and Hall-Martinez перераховують такі країни, які виступили проти або висловили стурбованість щодо визнання примусової вагітності: Бахрейн, Колумбія, Коста-Ріка, Еквадор, Єгипет, Святий Престол, Іран, Ірак, Ірландія , Кувейт, Лівія, Мальта, Нікарагуа, Оман, Парагвай, Філіппіни, Польща, Росія, Сан-Марино, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Венесуела.
Barbara Bedont, ‘Gender-Specific Provisions in the Statute of the ICC’ in Flavia Lattanzi and William Schabas (eds) Essays on the Rome Statute of the ICC: Volume I (Il Sirent, 1999), 199.
The Danger of Forced Pregnancy - Bill of Health. blog.petrieflom.law.harvard.edu (амер.). 9 травня 2022. Процитовано 16 вересня 2023.
forced pregnancy. LII / Legal Information Institute (англ.). Процитовано 16 вересня 2023.
Keegan, Grace; Francis, Myles; Chalmers, Kristen; Hoofnagle, Mark; Noory, Mary; Essig, Rachael; Hoefer, Lea; Bhardwaj, Neha та ін. (1 січня 2023). Trauma of abortion restrictions and forced pregnancy: urgent implications for acute care surgeons. Trauma Surgery & Acute Care Open (англ.) 8 (1). с. e001067. ISSN 2397-5776. doi:10.1136/tsaco-2022-001067. Процитовано 16 вересня 2023.
End Forced Pregnancy | ACLU of South Carolina. www.aclusc.org (англ.). 21 червня 2022. Процитовано 16 вересня 2023.
Accelerating progress toward the reduction of adolescent pregnancy in Latin America and the Caribbean. Report of a technical consultation (Washington, D.C., USA, August 29-30, 2016). ISBN: 978-92-75-11976-1.

[1] Holmes, M. M.; Resnick, H. S.; Kilpatrick, D. G.; Best, C. L. (1996-08). Rape-related pregnancy: estimates and descriptive characteristics from a national sample of women. American Journal of Obstetrics and Gynecology 175 (2). с. 320–324; discussion 324–325. ISSN 0002-9378. PMID 8765248. doi:10.1016/s0002-9378(96)70141-2. Процитовано 16 вересня 2023.

[:0-2] Forced Ppegnancy. A Commentary On The Crime In International Criminal Law (англ.). London: Amnesty International. 2020. с. https://www.amnesty.org/en/documents/ior53/2711/2020/en/.

[:1-3] Rome Statute of the International Criminal Court. icc-cpi.int (англ.). Процитовано 14 вересня 2023.

[4] rced pregnancy. LII / Legal Information Institute (англ.). Процитовано 15 вересня 2023.

[5] 20 років потому: Світова конференція з прав людини у Відні, 1993. dhrp.org.ua. Процитовано 14 вересня 2023.

[6] Пекінська декларація (укр/рос). Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 14 вересня 2023.

[7] Prosecutor v. Karadzic and Mladic (IT-95-5-R61 & IT-95-18-R61), Review of Indictment Pursuant to Rule 61 of the ICTY Rules of Procedure and Evidence, supra note 18, para. 64.

[8] Barbara Bedont and Katherine Hall-Martinez, ‘Ending Impunity for Gender Crimes under the International Criminal Court’ (1999), 6 Brown Journal of World Affairs перераховують такі країни як прихильників додавання примусової вагітності до Статуту МКС: Австралія , Австрія, Азербайджан, Боснія і Герцеговина, Бурунді, Канада, Хорватія, Естонія, Індія, Мексика, Нідерланди, Нігерія, Руанда, Словенія, Судан, Туреччина та США.

[9] Bedont and Hall-Martinez перераховують такі країни, які виступили проти або висловили стурбованість щодо визнання примусової вагітності: Бахрейн, Колумбія, Коста-Ріка, Еквадор, Єгипет, Святий Престол, Іран, Ірак, Ірландія , Кувейт, Лівія, Мальта, Нікарагуа, Оман, Парагвай, Філіппіни, Польща, Росія, Сан-Марино, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Венесуела.

[10] Barbara Bedont, ‘Gender-Specific Provisions in the Statute of the ICC’ in Flavia Lattanzi and William Schabas (eds) Essays on the Rome Statute of the ICC: Volume I (Il Sirent, 1999), 199.

[11] The Danger of Forced Pregnancy - Bill of Health. blog.petrieflom.law.harvard.edu (амер.). 9 травня 2022. Процитовано 16 вересня 2023.

[12] rced pregnancy. LII / Legal Information Institute (англ.). Процитовано 16 вересня 2023.

[13] Keegan, Grace; Francis, Myles; Chalmers, Kristen; Hoofnagle, Mark; Noory, Mary; Essig, Rachael; Hoefer, Lea; Bhardwaj, Neha та ін. (1 січня 2023). Trauma of abortion restrictions and forced pregnancy: urgent implications for acute care surgeons. Trauma Surgery & Acute Care Open (англ.) 8 (1). с. e001067. ISSN 2397-5776. doi:10.1136/tsaco-2022-001067. Процитовано 16 вересня 2023.

[14] End Forced Pregnancy | ACLU of South Carolina. www.aclusc.org (англ.). 21 червня 2022. Процитовано 16 вересня 2023.

[15] Accelerating progress toward the reduction of adolescent pregnancy in Latin America and the Caribbean. Report of a technical consultation (Washington, D.C., USA, August 29-30, 2016). ISBN: 978-92-75-11976-1.