Пра́во Європе́йського Сою́зу або європе́йське пра́во (англ. European Union law, фр. Droit de l'Union européenne) — система договорів та законодавчих актів, таких як Постанови та Директиви, що мають пряме або непряме застосування в державах-членах Європейського Союзу. Також можна зустріти назву Право Спільноти (англ. Community law, фр. Droit communautaire) — до набрання чинності Лісабонською угодою від 1 грудня 2009 року.
| Право Європейського Союзу | |
| Юрисдикція | ЄС |
|---|---|
| Юридичне підтвердження | Договори Європейського Союзу |
| Право Європейського Союзу у Вікісховищі |
Власне право Європейського Союзу складається з основоположних договорів (первинне законодавство) та нормативних положень, розроблених інституціями Європейського Союзу на їх основі (вторинне законодавство).
У ширшому розумінні право Європейського Союзу охоплює всі норми її правового устрою, зокрема: загальні правові принципи; прецедентне право Суду справедливості Європейського Союзу; законодавство, що виникає внаслідок зовнішніх відносин Європейського Союзу; і додаткове законодавство, що складається з конвенцій і подібних угод, укладених між країнами-членами, для запровадження положень основоположних договорів.
Усі ці правові норми разом становлять так званий доробок Спільноти (Community acquis або acquis communautaire).
Особливості права Європейського Союзу Редагувати
- Обмеження суверенних прав держав-членів на користь органів ЄС. Європейський Союз не є класичною міжнародною організацією в повному розумінні цього слова. Він поєднує в собі риси міжнародної організації, конфедерації та федерації;
- ПЄС поєднує в собі риси Романо-германської та Англо-саксонської правових систем. Незважаючи на великий «тиск» Романо-германської системи, має місце прецедентне право на території ЄС;
- ПЄС має пряму дію (і ознаку, і принцип — принцип прямої дії). Пряма дія ПЄС означає, що його норми встановлюють суб'єктивні права і обов'язки безпосередньо для фізичних та юридичних осіб;
- Верховенство по відношенню до національного права держав-членів. Принцип верховенства ПЄС. Верховенство ПЄС означає, що його джерела мають більшу юридичну силу, ніж джерела права, що приймаються в рамках окремих держав-членів.
- ПЄС займає проміжне положення між національним (внутрішньодержавним) і міжнародним правами.
Конституційне право Редагувати
Європейський Союз не має кодифікованої Конституції, проте, як і будь-який політичний орган, він має закони, які «конституюють» його основні органи управління. Первинними конституційними джерелами є Договір про Європейський Союз та Договір про функціонування Європейського Союзу, які були укладені урядами усіх 28 країн-членів. Договори встановлюють органи ЄС, перелік їх повноважень, обов'язків і роз'яснює про ті сфери, відносно яких ЄС може приймати Директиви або Постанови. Європейська комісія має право на законодавчу ініціативу. Під час ординарної законодавчої процедури, Рада Європейського Союзу (в якому працюють уряди держав-членів) і Європейський парламент (обирається громадянами) можуть вносити зміни в законопроєкти та приймати закони. Комісія наглядає за департаментаментами та різними установами, що виконують або забезпечувють виконання законодавства ЄС. «Європейська рада» (на відміну від Ради Європейського Союзу, що складається з різних урядових Міністрів) складається з прем'єр-міністрів чи голів виконавчої влади держав-членів. Європейська рада призначає Комісарів та Раду Європейського центрального банку. Європейський Суд є вищим судовим органом, який тлумачить право ЄС, і розвиває його через прецедент. Суд може перевірити законність дій інститутів ЄС, згідно з договорами. Він також може ухвалювати рішення щодо претензій про порушення законів ЄС державами-членами і громадянами.
Колізійне право Редагувати
З моменту свого заснування, ЄС діє у напрямку збільшення кількості національних та глобалізації правових систем. Мається на увазі, що як Європейський суд, так і національні суди вищої інстанції мають розвивати принципи вирішення правових колізій між різними системами. У межах самого ЄС, позиція Європейського Суду полягає в тому, що якщо закон ЄС суперечить положенням національного права, то право ЄС має пріоритет. Перший подібний відомий випадок — Коста проти «ЕНЕЛ» — мав місце у 1964 році, міланський юрист і колишній акціонер енергетичної компанії, по імені Коста відмовився сплатити рахунок за електроенергію енергетичній компанії ЕНЕЛ, виступаючи проти націоналізації італійських енергетичних корпорацій. Він стверджував, що італійський закон націоналізації суперечить Римському договору, і звернувся як до Італійського Конституційного Суду, так і до Суду Європейського Союзу за ст. 267 ДФЄС. Італійський Конституційний Суд дав висновок, що оскільки закон про націоналізацію діяв з 1962 р., а договір набрав чинності з 1958 р., претензії Кости є безпідставними. На противагу, Міжнародний суд постановив, що, зрештою, Римський договір не перешкоджає енергетичній націоналізації, і в будь-якому випадку, відповідно до положень договору, тільки комісія могла б подали позов, а не пан Коста. Однак, в цілому, Коста мав право заявити про конфлікт договору та національного законодавства, і суд буде зобов'язаний розглянути його звернення, якщо відсутні апеляційні скарги щодо його рішення. У аналогічній справі Van Gend en Loos — Суд постановив, що держави-члени «обмежили, хоча й тільки в окремих сферах, свої суверенні права і, таким чином, створили звід правил, що регулює діяльність своїх громадян і органів влади» на основі взаємності". Право ЄС, незалежно від джерела, не може бути скасоване положеннями внутрішнього законодавства без того, щоб правова основа Союзу була поставлена під сумнів. Іншими словами, будь-який подальший односторонній акт держави-члена є незастосовним. Подібним чином, у справі Управління фінансами проти Simmenthal SpA, компанія Simmenthal SpA стверджувала, що громадський санітарний контроль зборів з імпорту яловичини з Франції до Італії відповідно до законодавства Італії в 1970 році суперечить двом постановам від 1964 і 1968 років. Суд заявив, що «згідно з принципом пріоритету права ЄС, безпосередньо застосовні акти установ» (такі як, регламенти у справі) «автоматично надають статус незастосовних будь-яким суперечним їм положенням чинного національного законодавства». Це було необхідно для запобігання відповідній відмові у застосуванні договірних зобов'язань, прийнятих безумовно і безповоротно державами-членами, що могло б поставити під загрозу фундаментальні основи ЄС. Але, незважаючи на позиції Суду, національні суди держав-членів не підтримали такий результат дослідження.
Загалом, хоча й усі держави-члени ЄС визнають, що право ЄС має примат над національним правом, що узгоджено в договорах, вони не визнають Суд останньою інстанцією щодо основних конституційних питань, пов'язаних з демократією і правами людини. У Сполученому Королівстві основний принцип полягає в тому, що парламент, як символ вираження суверенної демократичної легітимності, може приймати рішення на власний розсуд щодо ухвалення законодавства всупереч праву ЄС. Однак це станеться тільки у разі вираженого прагнення народу вийти з ЄС. У справі R (Factortame Ltd) проти державного міністерства транспорту вказано, що «будь-яке обмеження свого суверенітету, встановлене парламентом при прийнятті Акту про європейські співтовариства 1972 року, було цілком добровільним» і тому «зрозуміло», що британські суди мають за обов'язок «відхиляти будь-які правила національного законодавства, що опиняються в конфлікті з будь-якою безпосередньо застосовною нормою права ЄС». Зовсім нещодавно Верховний Суд Сполученого Королівства зазначив, що в справі R (HS2 Action Alliance Ltd) проти державного міністерства з транспорту, незважаючи на те, що Конституція Сполученого Королівства є некодифікованою, існують «основоположні принципи» загального права, і парламент не скасовував і не мав намір скасувати ці принципи при прийнятті Акту Про європейські співтовариства 1972 року.
Позиція Конституційного Суду Німеччини, покладена в основу рішень Solange I і Solange II, полягає тому, що якщо акти ЄС не відповідають основним конституційним правилам і принципам (зокрема, демократії, верховенству права та соціальним принципам держави), то вони не можуть переважати над правом Німеччини. Більшість інших держав-членів висловили аналогічні застереження. Це говорить про те, що легітимність ЄС спирається на найвищу владу держав-членів, його фактичну відданість правам людини і демократичне волевиявлення народу.
На відміну від держав-членів, співвідношення права ЄС та міжнародного права дискутується, зокрема, у зв'язку з Європейською конвенцією з прав людини та Організацією Об'єднаних Націй. Всі держави-члени ЄС є учасниками обох організацій в рамках міжнародних договорів. Договір про Європейський Союз, стаття 6(2), вимагає від ЄС приєднатися до ЄКПЛ, але це «не зачіпатиме компетенції Союзу, визначеної в договорах». Це визнавалося за необхідне до набрання чинності Лісабонського договору 2007 року для того, щоб ЄС забезпечив належний захист правам людини під контролем зовнішнього Європейського Суду з прав людини в Страсбурзі. Однак, в Opinion 2/13, після запиту Комісії про розгляд плану приєднання, Суд у Люксембурзі висловив п'ять головних причин, чому на його думку, угода про приєднання в її теперішньому вигляді несумісна з установчими договорами. Ці міркування розглядалися більшістю коментаторів як завуальоване захоплення влади Судом, але вони означають необхідність для Комісії створити новий договір про приєднання.
Відповідно до статей 3(5), 21, 34 і 42 ДЄС, ЄС також повинен поважати принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй. Після терактів 11 вересня у Всесвітньому торговому центрі у Нью-Йорку, Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію про заморожування активів осіб, підозрюваних в тероризмі, пов'язаних з Усамою Бен Ладеном. Це також стосувалося громадянина Саудівської Аравії — Каді. Швеція заморозила його активи у відповідності з положеннями ЄС, які надали чинності резолюції Ради Безпеки ООН. У справі Каді проти Комісії, містер Каді заявив, що відсутні будь-які докази того, що він був пов'язаний з тероризмом, також заявив, що був позбавлений права на справедливий судовий розгляд — одне з основних прав людини. Позиція генерального адвоката Мадуро, пригадана Аароном Бараком — головою Верховного Суду Ізраїлю, наголошує на тому, що «коли гуркочуть гармати, нам особливо потрібні закони». Суд постановив, що навіть член ООН не може діяти всупереч принципам, які є частиною правового порядку співтовариства. У результаті ЄС виробив правило, що в межах певних принципів jus cogens позиція інших судів може бути пріоритетною. Зміст цих основних принципів залишається відкритим для діалогу, що триває між вищими судами Європи.
Примітки Редагувати
- Лісабонська угода
- Статті ДЄС та ст. 293—294 ДФЄС
- У 2005 році було укладено договір, що мав встановити Конституцію Європи, але був відхилений на референдумах у Франції та Нідерландах.
- Подібна ситуація у Сполученому Королівстві. Дивитись: Е. Бредлі та К. Евінг, Конституційне та адміністративне право (2012) ч1 і В.Беджгот, англійська Конституція (1867)
- Договір про Європейський Союз Art 17
- Договір про функціонування Європейського союзу art 294
- П. Крейг та Г. де Бурка, EU Law: Text, Cases, and Materials (6-е вид. 2015), розділ 9-10
- Ente nazionale per l'energia elettrica була знову приватизована в 1999 році.
- Зокрема стаття 102(on consulting with the Commission on distortions to the common market), ст. 93 (on state aids), ст. 53 (right of establishment) та ст. 37 (national monopolies of a commercial character should treat all EC nationals equally)Римських договорів. Дивитись: ДФЄС.
- Зокрема стаття 102 (on consulting with the Commission on distortions to the common market), ст. 93 (on state aids), ст. 53 (right of establishment) та ст. 37 (national monopolies of a commercial character should treat all EC nationals equally) Римських договорів. Дивитись: ДФЕС.
- Van Gend en Loos v Nederlandse Administratie der Belastingen (1963) Case 26/62
- EUR-Lex - 61964CJ0006 - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu. Процитовано 8 листопада 2016.
- (1964) Case 6/64, [1964] ECR 585
- (1978) Case 106/77, [1978] ECR 629, [17]-[18]
- Macarthys v Smith [1979] 3 All ER 325, per Lord Denning MR
- [1990] UKHL 7, (1990) C-213/89
- [2014] UKSC 3
- Дивитись: Grundgesetz статті 20 і 79(3). Примітка про те, що «верховенство права» є не ідеальним варіантом перекладу німецької концепції «Rechtsstaat».
- Solange I or Internationale Handelsgesellschaft mbH v Einfuhr- und Vorratsstelle für Getreide und Futtermittel (1970) Case 11/70
- Kadi v Commission (2008) C-402 and 415/05
- Дивитись: Magna Carta, ЄСПЛ art 6 та ХЄС art 47
- Kadi and Al Barakaat International Foundation v Council and Commission (2008) C-402 and 415/05, [2008] ECR I-6351
Література Редагувати
- Вступ до права ЄС / Ченшова Н. В. - Львів: Новий Світ-2000, 2019. - 100 с. - ISBN 978-617-7519-23-1
- Право Європейського Союзу: Навч. посіб. / В. М. Бесчастний, В. П. Філонов, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін. ; за ред. В. М. Бесчастного. — 2-ге вид., стер. — К. : Знання, 2011. — 366 с. — (Вища освіта ХХІ століття).
Посилання Редагувати
- Право Європейського Союзу // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- EUR-Lex Онлайн доступ до законодавства Європейського Союзу
- Договори Європейського Союзу
- Поняття та особливості права ЄС