Поно́ри — село в Чернігівській області України, центр сільської ради. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Розташоване на березі річки Ромни, за 9 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 421 особа, площа — 1,602 км².
| село Понори | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Чернігівська область |
| Район | Прилуцький район |
| Рада | Понорівський старостинський округ Талалаївської селищної ради (Талалаївський район) |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1666 |
| Населення | 284 |
| Площа | 1,602 км² |
| Густота населення | 262,8 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 17221 |
| Телефонний код | +380 4634 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°55′26″ пн. ш. 33°06′22″ сх. д. / 50.92389° пн. ш. 33.10611° сх. д.Координати: 50°55′26″ пн. ш. 33°06′22″ сх. д. / 50.92389° пн. ш. 33.10611° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 155 м |
| Водойми | річка Ромен |
| Найближча залізнична станція | Талалаївка |
| Відстань до залізничної станції | 9 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 17221, село Понори, вулиця Берегова, 17 |
| Карта | |
Понори | |
Понори | |
| Мапа | |
Історія Редагувати
Село вперше згадуються під 1666 роком, було вільним військовим селом і входило до Краснянської, пізніше — Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Згідно переписних книг на той час в селі було 9 господарств селян, з них 2 господарства «пашут на 4-х волах, да у них же по 2 лошади пашенных», 4 господарства «пашут на 2-х волах, да у них же по лошади пашенных» та 3 господарства «пашут на 2-х волах»; козаки не показані.
1705 року гетьман Іван Мазепа надав його прилуцькому полковнику Дмитро Горленку. 1714 року, з огляду на клопотання колишнього прилуцького полковника Івана Носа, гетьман Іван Скоропадський віддав село красноколядинському сотнику Леонтію Лащинському «до ласки військової», тобто у тимчасове, рангове володіння. Після відставки сотника у 1718 році село одержав його наступник — сотник Марко Ангеліовський, на тих же умовах. Після смерті сотника 1737 року у володіння селом вступив його зять штабс-лікар С. Семенов. Проте за скаргою нового сотника Петра Максимовича, у якій він доводив, що село було ранговим, «Правління гетьманського уряду» 1740 передало село йому «на ранг».
У період між 1730 та 1737 роками споруджена перша дерев'яна церква Святого апостола Марка — престол освячений на честь ктитора сотника Марка Ангеліовського. Згодом, коли від Красноколядинської сотні відокремилася Голінська (1751), Понори поділені між сотниками цих сотень.
1740 року в селі було 25 дворів в (26 хат) селян, 4 бездворі хати, підсусідків (козаків не було). 1780 року — 35 дворів (45 хат) та 8 бездворих хат селян, 15 дворів (27 хат) козаків.
З 1798 року у селі Вознесенська церква.
Після анексії Гетьманщини Російською імперією у 1782 році село передано до складу Роменського повіту Чернігівського намісництва. Потім у складі Красноколядинської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії.
Є на мапі 1812 року.
У 1859 році у казеному та володарскому селі Понори була церква православна та 383 двори де жило 997 осіб (454 чоловічої та 543 жиночої статі).
В складі України Редагувати
З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 184 двори, мешкало 465 жителів.
Освіта Редагувати
В селі діє Понорська загальноосвітня школа.
Відомі люди Редагувати
В селі народилися:
- Бахмач Володимир Степанович (1973—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Ніс Степан Данилович (1829—1900) — український фольклорист, етнограф, лікар.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 травня 2008.
- Переписні книги 1666 року. Київ, 1933
- (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 7 грудня 2021.
- . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
- ИнфоРост, Н. П. . elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
Література Редагувати
- Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина: Енциклопедичний довідник / за ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин : «Аспект-Поліграф», 2007. — 560 с. — ISBN 978-966-340-221-5.