Повноголосся — властива для східнослов'янських мов наявність сполучень -оро-, -оло-, -ере-, -еле- у позиції між приголосними на місці праслов'янських *or, *ol, *er, *el. Протилежне явище називається неповноголоссям.
Уперше термін «повноголосся» вжив український мовознавець Михайло Максимович 1848 року в праці «Исследование о полноголосии».
Загальний опис Редагувати
Сполуки *or, *ol, *er, *el у праслов'янський період були дифтонгами, які в різних діалектах мали неоднаковий характер, що й призвело до різних рефлексів у групах слов'янських мов. У південнослов'янських мовах, а також у чеській і словацькій довгота зосереджувалася на голосному, короткий сонант рано втратив свою складотворчість, закриваючи склад. Дія закону відкритого складу спричинила перестановку голосного, при цьому [о] змінилося на [а]:
У західнослов'янських мовах утрата складотворчості r, l зумовила виникнення після них вторинного голосного, що спричинило редукцію попереднього [о] чи [е]:
У східнослов'янських говорах довгота зосереджувалася на r, l, що призвело до виникнення їхньої складовторчості; пізніша її втрата сприяла появі призвука після сонанта, який з часом перетворився на голосний повного творення:
Розвиток звукосполучення [-ел-] ускладнився через те, що до втрати сонорними складотворчої властивості відбулася лабіалізація /е/, що сприяло переходу його в /о/. Причиною лабіалізації /е/ був асимілятивний вплив лабіальної артикуляції складотворчого [l]. Так, на місці праслов'янського [-ел-] виникла повноголоса форма [-оло-]. Тільки в позиції після шиплячих залишалось [-ело-]: шеломъ, желобъ. Уже на ґрунті української мови, коли постійна м'якість перестала бути ознакою шиплячих, [-ело-] перетворилося на [-оло-]: шолом, жолоб.
У сучасній українській мові є слова, у яких омонімічні до повноголосних сполуки не є повноголосими (укр. пелена, селезінка).
Друге повноголосся Редагувати
| Цей розділ потребує доповнення. (травень 2017) |
Неповноголосся Редагувати
| Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2017) |
Неповноголосся — наявність у слов'янських мовах сполучень -ра, -ла, -ре, -ле на місці праслов'янських дифтонгічних сполучень *or, *ol, *er, *el між приголосними (на місці tort, tolt, tert, telt). Це явище фонетично закономірне в південнослов'янських і в більшості західнослов'янських мов, в українській та інших східнослов'янських трапляється в словах, запозичених з цих мов. Найчастіше неповноголосні лексеми в українській являють собою церковнослов'янізми (власті, врата, прапор, прах, храм), рідше — богемізми (брама, влада).
Окремий випадок становлять колишні сполучення плавних у лехітських (польській, кашубській) і лужицьких мовах.
Примітки Редагувати
- Иванов В. В. Неполногласие // Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2.
Література Редагувати
- Историческая типология славянских языков: Фонетика, слообразование, лексика и фразеология / Под.ред. А. С. Мельничука. — К. — 1986. (рос.)
- Крижанівська О. І. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навч.посіб./О. І. Крижанівська. — К.: ВЦ «Академія». — 2010. — 248 с.
- Мойсієнко В. Про південноукраїнський ікавізм та поліські дифтонги. — Житомир. — 2007.