Перський похід Петра І — воєнна інтервенція першого російського імператора Петра І до Ірану, що закінчилась захопленням значних територій на півночі Перської держави.
| Перський похід Петра І | |
|---|---|
| Російсько-перські війни | |
| Сторони | |
| Російська імперія Запорізькі козаки Донські козаки Калмицьке ханство Картлійське царство | Перська імперія Османська імперія Газікумухське ханство Кумики (Ендереї и Утеймиш) Лезгіни |
| Командувачі | |
| Петро І Апраксін Федір Матвійович Матюшкін Михайло Афанасійович Данило Апостол Вахтанг VI Давид-бек Ісаі Гасан-Джалалян Аюка | Тахмасп II Ахмед III Сурхай-хан Хаджі-давуд |
| Військові сили | |
| Російська імперська армія: 61 039 Козаки: 22 000 Грузинсько-вірменські війська: 40 000 | 70 000 |
| Втрати | |
| 36 664 російських військових | Невідомо (Вірогідно, дуже важкі) |
Похід здійснювався російськими піхотою та флотом.
Велику частину союзного війська становили козаки на чолі з Данилом Апостолом.
Причини Редагувати
Причинами походу були торговельний простір та міжнародний авторитет Російської імперії.
Хід подій Редагувати
27 липня 1722 року російська флотилія прибула до гирла Сулаку. Петро І став першим, кого було доправлено на берег за допомогою чотирьох човнярів.
Там йому доповіли, що в Ендереї частина російської імператорської кавалерії була знищена кумиками і чеченцями (ця подія стала першим випадком конфлікту між цими сторонами). Петро І у відповідь відправив каральну експедицію за участю калмицьких військ.
Після цього загін командування рушив на південь та влаштував табір на тому місці, на якому сьогодні розташована Махачкала (перша назва: Петровськ).
12 серпня Петро І здійснив в'їзд до Таркі, столиці Тарковського шамхальства, правитель якого прийняв його як друга.
Наступного дня Петро І вирушив на південь до Дербента, де відправив до намісника Махмуда послів, які вимагали від останнього здатися. Той вбив послів, після чого у Утейміші, зібрав близько 16 тисяч боєздатних воїнів (кумиків). Перси відчайдушно боролися, проте були знищені дисциплінованою піхотою. Утейміш спалили, придворних вирізали як знак помсти за вбивство послів.
Дізнавшись про це 23 серпня дербентський наїб Імам-Кулі-бек запропонував Петру І ключі від свого міста. Таким чином, Дербент, що вважався північними воротами Ірану, було захоплено без бою. Перебуваючи там, російський імператор довідався, що його флотилія змушена затриматися через шторм, тому до кінця сезону він перебував у Дербенті, пізніше відправився назад до річки Терек, взяв кораблі з Астрахані і 13 грудня здійснив тріумфальний в'їзд до Москви.
Правитель грузинського царства Картлія Вахтанг VI, що був васалом Ірану і колись перебував у перському полоні протягом семи років, уклав з Росією союзну угоду. У вересні 1722 року він пішов на Гянджу. Не маючи зустрічі з союзною російською армією, в листопаді він повернувся до Тбілісі. Ця провокація привела до катастрофічного для його країни іранського вторгнення.
Перш ніж покинути Астрахань, 6 листопада Петро І відправив полковника Шипова на чолі двох батальйонів, щоб той взяв під контроль іранське місто Рашт, що розташоване у південно-західному куточку Каспію. Місцеві жителі спочатку хотіли допомогти, проте швидко передумали. 15 000 людей зібрали у військо, яке у лютому 1723 року під контролем шаха Тахмаспа II атакувало росіян, та до кінця березня було ними розбите. Російська імперія взяла під контроль міста Каспійського моря.
Того ж року генерал Матюшкін взяв місто Баку (25 липня) та розташований на заході від нього Ширван, потім — ще три іранські провінції на південному узбережжі Каспію. 12 вересня росіяни та іранці уклали угоду, за якою останні, в обмін на визнання змін кордонів, повернули шаху Тахмаспу ІІ трон.
Через хвороби росіяни втратили досить багато вояків.
Роль козаків Редагувати
Хоча козацьке військо становило значну частину союзних сил (22 000 чол.), про їх участь як окремої сили практично нічого невідомо.
Укладення миру Редагувати
Офіційне укладення миру відбулося в 1723 р. та дістало назву Санкт-Петербурзького договору.
Закавказзя було розмежоване між Російською та Османською імперіями.
Пізніше, Надір-шах відновив владу в Ірані. У 1732 році через Рештську угоду територія Російської імперії відійшла до нинішнього північного кордону Ірану. У 1735 році, згідно з Гянджським договором, Росія відійшла до своїх колишніх кордонів вздовж річки Терек.
Див. також Редагувати
- Битва за Баку
Джерела Редагувати
Примітки Редагувати
- Материалы для новой истории Кавказа с 1722 по 1803 год П. Г. Буткова, Часть I. СПб. 1869