Пауль Веннекер (нім. Paul Wenneker; 27 лютого 1890, Кіль — 17 жовтня 1979, Гамбург) — німецький військово-морський діяч, адмірал крігсмаріне. Кавалер Лицарського хреста Хреста Воєнних заслуг з мечами.
| Пауль Веннекер | |
|---|---|
| нім. Paul Wenneker | |
| Народився | 27 лютого 1890 Кіль, Німеччина |
| Помер | 17 жовтня 1979 (89 років) Bergstedt, Вандсбек (Гамбург), Гамбург, ФРН |
| Країна | Німеччина |
| Діяльність | дипломат |
| Знання мов | німецька |
| Учасник | Перша світова війна |
| Військове звання | Адмірал |
| Нагороди | |
Біографія Редагувати
1 квітня 1909 року поступив на службу у ВМФ кадетом, служив на легких крейсерах «Майнц» і «Кенігсберг».
28 серпня 1914 року «Майнц» був потоплений в битві при Гельголанді. Веннекер потрапив у британський полон, 15 січня 1918 року інтернований в нейтральні Нідерланди. 10 грудня 1918 року повернувся в Німеччину і продовжив службу у ВМФ.
З 28 грудня 1933 року - морський аташе в німецькому посольстві в Токіо. В Кінці серпня 1937 року отримав наказ повернутися до Німеччини і 3 вересня призначений командиром важкого крейсера «Дойчланд» (15 листопада 1939 року перейменований на «Лютцов»). На цьому кораблі Веннекер брав участь у громадянській війні в Іспанії, забезпечуючи безпеку морських маршрутів біля Піренейського півострова, з 24 липня до 15 серпня 1938 року - командувач силами ВМС Німеччини в Іспанії.
З початком Другої світової війни Веннекер брав участь в атаках на торгові кораблі в Атлантиці, до 29 листопада 1939 року залишався командиром «Лютцова», 6 лютого 1940 року переведений в ОКМ. Згодом Веннекера знову призначили морським аташе в Токіо, а також «адміралом Східної Азії». Веннекер перебував у Японії до кінця війни.
Після капітуляції Японії 2 вересня 1945 року Веннекер потрапив у американський полон, 5 листопада 1947 року звільнений.
В 1966 році окружний суд Гамбурга розглядав справу Веннекера: як морський аташе в Токіо, він віддав наказ залишати полонених на борту кораблів, які збираеться затопити їх команда. В даному випадку розглядали загибель полоненого матроса Альфреда Павеліта під час затоплення блокадопроривача «Ріо Гранде» 4 січня 1944 року і журналіста Карла Гофмаєра, який був радянським шпигуном, під час затоплення блокадопроривача «Бургенланд» 5 січня 1944 року. Суд присяжних визнав Веннекера винним у ненавмисному вбивстві, проте він не був засуджений.
Звання Редагувати
- Зее-кадет (1 квітня 1909)
- Фенріх-цур-зее (12 квітня 1910)
- Лейтенант-цур-зее (19 вересня 1912)
- Обер-лейтенант-цур-зее
- Капітан-лейтенант (15 лютого 1920)
- Корветтен-капітан (1 жовтня 1928)
- Фрегаттен-капітан (1 жовтня 1933)
- Капітан-цур-зее (1 квітня 1935)
- Контр-адмірал (1 жовтня 1939)
- Віце-адмірал (1 вересня 1941)
- Адмірал (1 серпня 1944)
Нагороди Редагувати
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу — обидві нагороди отримав у 1914 році.
- Почесний хрест ветерана війни з мечами
- Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років; 2 жовтня 1936) — отримав 4 медалі одночасно.
- Орден Священного скарбу 3-го класу (Японія; 30 липня 1937)
- Орден Вранішнього Сонця 1-го класу (Японія)
- Іспанський хрест в золоті з мечами (6 червня 1939)
- Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу — обидві нагороди отримав у листопаді 1939 року.
- Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
- Німецький хрест в сріблі (24 квітня 1944)
- Лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами (18 січня 1945)
Джерела Редагувати
- Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002.
- Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X.
- Hans H. Hildebrand und Ernest Henriot: Deutschlands Admirale 1849–1945 Band 3: P-Z, Biblio Verlag, Osnabrück 1990, ISBN 3-7648-1499-3.
- Jochen Brennecke: Schwarze Schiffe, weite See. 4. Aufl., Heyne, München 1975, S. 265ff.
- Rangliste der Deutschen Reichsmarine, Hrsg.: Reichswehrministerium, Mittler & Sohn, Berlin 1929, S. 44.
Примітки Редагувати
- Mauz, Gerhard (26 вересня 1966). : „DAS IST ES, WAS MICH PLAGT“. Der Spiegel 40. Процитовано 21 грудня 2018.