Нове вчення про мову, також відоме як яфетична теорія, яфетидологія чи марризм — напрям у мовознавстві, що його створив Микола Марр, фахівець з кавказьких мов. Від кінця 1920-их років Марр вийшов поза межі кавказьких мов і спробував створити загальну теорію розвитку всіх мов світу. Його головними тезами були класовий характер мови, розвиток усіх мов світу в єдиному глотогонічному процесі зі спільних чотирьох першоелементів через спільні для всіх мов стадії, в яких структура мови, як він твердив, віддзеркалює класову структуру суспільства. Яфетична теорія заперечувала мовні родини, прамови й генетичні зв'язки мов, а зміни в мові розглядала як наслідок схрещення мов.
Теорія спиралась на величезну кількість необґрунтованих тверджень, які по своїй суті є псевдонауковими. Проте яфетична теорія з кінця 1920-х років і до 1950 року користувалася державною підтримкою в СРСР і, зокрема, самого Сталіна. Спроби критики теорії іншими мовознавцями доволі жорстко каралися. Так в кінці 1929 року з особливо різкою доповіддю проти «нового вчення» виступив відомий радянський лінгвіст Є. Д. Поліванов. І хоч сама доповідь не була підтримана колегами, Поліванов потрапив під переслідування. В результаті він був висланий на роботу в Середню Азію, де згодом був заарештований і розстріляний.
Одну зі своїх статей («Яфетичні зорі на українському хуторі», 1930) Марр частково присвятив українським мовним фактам, довільно зіставляючи їх з даними інших мов, які історично не мали нічого спільного з українською. Далекі від науковості погляди Марра періоду яфетичної теорії та його учнів через їхню «класову» й «матеріалістичну» фразеологію стали в Радянському Союзі від середини 1930-х pp. офіційною догмою, поки, 1950 p., проти них не виступив різко Сталін у статті Марксизм і питання мовознавства. Відтоді яфетичну теорію проголошено фальшуванням марксизму, а наукові осередки її були ліквідовані. Причиною розвінчання яфетичної теорії було те, що вона не відповідала повоєнній політиці піднесення російської мови й культури, бо для Марра російська була лише однією з усіх мов світу, нічим у засадах від них не відмінною. Своєрідний «інтернаціоналізм» яфетичної теорії став анахронізмом у добу розквіту російського націоналізму.
В Україні яфетична теорія була репрезентована дуже обмежено. Єдиним її адептом був М. Сугак, який не виявив себе великими працями. Через брак «марристів» в Україні довелося обмежитися перекладами статей учнів Марра в журналі «Мовознавство». Жодного впливу на методи праць з українського мовознавства яфетична теорія не мала.
Джерела Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
| Це незавершена стаття про культуру СРСР. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Частина інформації в цій статті застаріла. (листопад 2011) |