«Не чека́ли» (рос. Не ждали) — картина видатного художника Іллі Рєпіна (1844—1930), написана у 1884—1888 роках. Належить до колекції Третьяковської галереї (інв. 740). Розмір картини — 160,5 × 167,5 см.
| рос. Не ждали | |
|---|---|
| | |
| Творець: | Рєпін Ілля Юхимович |
| Час створення: | 1884–1888 |
| Розміри: | 160,5 × 167,5 см |
| Висота: | 160,5 см |
| Ширина: | 167,5 см |
| Матеріал: | полотно |
| Техніка: | олія |
| Жанр: | побутовий жанр |
| Зберігається: | Москва |
| Музей: | Третьяковська галерея |
| Не чекали у Вікісховищі |
Рєпін почав роботу над основним варіантом картини 1884 року на дачі в Мартишкіні під Петербургом (див. #Історія). Цього ж року картина експонувалась на 12-й виставці Товариства пересувних художніх виставок («пересувників»), яка проходила в Петербурзі, після чого це полотно входило до складу виставки, яка подорожувала по інших містах Російської імперії.
1885 року Павло Третьяков викупив картину в автора. Згодом, у 1885, 1887 і 1888 роках, Ілля Рєпін вніс до неї зміни, які здебільшого стосувались обличчя чоловіка, що входить у кімнату.
Картина зображає першу реакцію членів родини на повернення революціонера-народовольця із заслання (див. #Опис). Цей твір вважають «найзначнішим і наймонументальнішим із полотен Рєпіна на революційні теми» (див. #Відгуки та критика).
Історія ред.
Картина «Не чекали» належить до так званої народовольчої серії Рєпіна, до якої входять також картини «Арешт пропагандиста» (1880—1889, 1892, ДТГ), «Перед сповіддю» (або «Відмова від сповіді», 1879—1885, ДТГ), «Зібрання» (1883, ДТГ) та інші.
Рєпін почав працювати над картиною «Не чекали» на початку 1880-х років, перебуваючи під враженням від убивства імператора Олександра II, вчиненого 1 (13) березня 1881 року, а також від публічної страти народовольців-першоберезнівців, які до нього були причетні. Ця страта відбулась 3 (15) квітня 1881 року і Рєпін сам був на ній присутній.
У картини «Не чекали» є два варіанти. Перший розпочато 1883 року, і на ньому зображалась дівчина-курсистка, що повертається додому. Ця картина, написана олією по дереву, була відносно невеликого розміру, 45,8 × 37 см. П'ятнадцять років по тому, 1898 року, Рєпін взявся доробляти цей варіант картини, дещо змінивши образ дівчини, що входить, яка своїм обличчям нагадує його доньку Надю. Натепер цей варіант картини також є частиною колекції Третьяковської галереї.
У 1884 на дачі в Мартишкіні під Санкт-Петербургом Рєпін починає писати другий, основний варіант картини, більший за розміром і значно змінений: до кімнати входить не дівчина, а чоловік. Позували художнику члени його родини та деякі знайомі. Зокрема, жінку чоловіка, що повертається, написано з Віри Олексіївни, дружини Рєпіна, і Варвари Дмитрівни Стасової; матір — з Євгенії Дмитрівни Шевцової, тещі художника; хлопчика — з Сергія Костичева, сина сусідів по дачі (потім — відомого біохіміка, професора та академіка); дівчинку — з Віри Рєпіної, доньки художника, а покоївку — з прислуги Рєпіних. Вважається, що обличчя чоловіка, що входить, могло бути написаним зі Всеволода Гаршина, над портретом якого Рєпін працював 1884 року.
В одному з ранніх варіантів на картині зображався батько засланця, що попереджує решту про його прибуття. Крім того, критик Володимир Стасов згадував, що була ще фігура «якогось старигана». У кінцевому варіанті картини Рєпін залишив тільки тих персонажів, які, на його погляд, були необхідними для психологічного розкриття вибраної ним теми, а також для «збереження дієвості сцени».
Того ж 1884 року картину представлено на 12-й виставці Товариства пересувних художніх виставок, яка проходила в Петербурзі. Спочатку Павло Третьяков не спішив купувати цю картину. Він повідомив Рєпіну: «В картині Вашій багато переваг, але є й вади; її зміст мене не цікавить, але на публіку вона, схоже, дуже діє». Рєпін сам був не зовсім задоволений вирішенням художньої ідеї на картині, зокрема — концепцією головного героя, засланця, що повернувся.
Відтак картина «Не чекали» перебувала у складі виставки, яка подорожувала іншими містами Росії. Після цієї подорожі Павло Третьяков нарешті повідомив художника про свій намір купити цю картину. Рєпін, однак, відмовився її продавати, сказавши, що, по-перше, Федір Терещенко вже висловив бажання купити це полотно, а по-друге, він сам лаштується переписати головного героя твору. Коли цю роботу було завершено, Павлові Третьякову все ж вдалося долучити цю картину до своєї колекції, хоч для цього йому довелося заплатити більше — не п'ять тисяч рублів, про які йшла мова спершу, а сім тисяч.
Після цього Рєпін доробляв картину 1885, 1887 і, нарешті, 1888 року. Здебільшого ці пізніші зміни торкнулись виразу обличчя чоловіка, що входить. Картину в тому вигляді, в якому вона була до змін 1885 року, сфотографував Андрій Деньєр і у жовтні 1884 року подарував це фото художньому критику Володимирові Стасову.
За спогадами хранителя Третьяковської галереї Миколи Мудрогеля, одну з поправок до обличчя засланця Ілля Рєпін здійснив за відсутності Павла Третьякова, сказавши працівникам галереї: «Ви не хвилюйтесь. Я говорив із Павлом Михайловичем про поправку обличчя на картині „Не чекали“. Він знає, що я маю зробити». Третьякову ж ця поправка не сподобалась: він вважав, що вона псує картину.
Опис ред.
На картині зображено момент, коли в кімнату несподівано для присутніх заходить чоловік — політичний засланець, який повернувся з далеких країв. Очевидно, що його приходу не чекали, і тому різною є перша реакція членів сім'ї на його повернення. Безсумнівною є радість жінки за фортепіано (його дружини) і хлопчика, що сидить за столом. Дівчинка дивиться насторожено — можливо, що вона взагалі ще не зрозуміла, хто цей чоловік. У погляді покоївки, що стоїть у дверях, можна відчути недовірливе здивування. На передньому плані — жінка похилого віку, мати чоловіка, що повернувся. Її похилена постать передає глибоке зворушення від такої події.
Головним завданням художника було показати неочікуваність повернення засланого народовольця, а також усю гаму пов'язаних із цим переживань — як його особистих, так і членів його сім'ї. Вираз обличчя засланця, а також нахил його голови Рєпін переписував щонайменше тричі, ніби вибираючи між піднесено-героїчним і мученицьки-втомленим варіантами, і зрештою зупинившись на запитально-невпевненому виразі, який поєднував у собі героїзм і страждання. У кінцевому варіанті вигляд чоловіка, що повернувся, викликає асоціації з притчею про «повернення блудного сина».
Головним психологічним вузлом композиції є динаміка фігур засланця та його матері, а також зустріч їхніх поглядів. У цей перший момент повернення фігура матері слугує єднальною ланкою між її сином, який поки що здається чужим у цьому світлому інтер'єрі, та рештою членів родини. Рух матері, викликаний несподіваним поверненням сина, підкреслено зрушеним кріслом на передньому плані картини. Впевнено написані руки матері, а також руки жінки засланця, яка сидить за роялем.
У період, коли багато революціонерів-народовольців було в тривалому засланні, повернення одного з них до рідної домівки можна було прирівняти до «нежданого чудесного явлення» або ж навіть «воскресіння». Мистецтвознавці відзначали: композиція картини — зокрема постать матері, що встає з крісла назустріч сину, який повернувся, — має аналогію з євангельськими сюжетами воскресіння Лазаря та вечері в Еммаусі, а також із картиною Олександра Іванова «Явлення Христа народу».
Багато подробиць, як-от фігури дітей, що сидять за столом у правій частині полотна, та деталі інтер'єру кімнати, — надають картині життєвості, жанрової впевненості й ліричної теплоти. До таких деталей належить образ дівчинки з характерно схрещеними під столом ніжками, а також уся з любов'ю написана обстава типового житла інтелігентної сім'ї того часу.
Інтер'єр квартири прикрашено репродукціями, які мають значення для оцінювання політичних настроїв у цій сім'ї та символіки картини. Це портрети письменників-демократів Миколи Некрасова та Тараса Шевченка, зображення імператора Олександра II, вбитого народовольцями, на смертному одрі, а також Христос на Голгофі — символ співчуття та спокутування, який інтелігенти-революціонери пов'язували зі своєю місією.
Критики особливо відмічали композицію і колорит картини. Зокрема, мистецтвознавець Олексій Федоров-Давидов[ru] писав:
| Насправді натуральне тут упорядковане і зведене до певної системи, тим строгішої та гармонійнішої, що гадана випадковість живої дійсності виконує завдання показати піднесену мораль, душевну благородність і величність учинків як природне життя і почуття простих людей. Зберігаючи свою природність, вони стали в зображенні Рєпіна настільки ж достовірно історичними героями, як це було в умовному піднесенні героїв історичного живопису минулого. |
Згодом подібну композицію використовували в деяких творах інші художники — наприклад, у картині «Знову двійка» Федора Решетникова (1952, ДТГ).
Відгуки та критика ред.
Критик Володимир Стасов високо цінував картину «Не чекали» і називав її «шедевром усієї російської школи». Коли картина з'явилася на виставці «пересувників», він писав:
| Найталановитіша, найчудовіша картина усієї виставки — картина Рєпіна «Не чекали». У ній найбільше глибокого змісту, вираження світлої думки. Вона без рум'ян і фальші зображає сучасність, її найкраще оцінила і полюбила за це публіка. |
Художник і критик Олександр Бенуа розказував про своє двояке ставлення до картини «Не чекали». У своїй книжці «Історія російського живопису XIX століття» він відзначав, що слабким місцем цієї картини є «підлаштованість фабули, гримаси акторів, грубість оповіді». Він писав, що в цій картині «наш погляд ковзає по ходульній мелодрамі, по досить поверхнево створених типах, але зате з насолодою зупинявся на прекрасно написаному intérieur'і, на сильних сірих барвах, на бадьорому, простому живописі».
Мистецтвознавець Олексій Федоров-Давидов у своїй книжці про Рєпіна писав:
| Полотно «Не чекали» — видатна картина Рєпіна за красою та майстерністю її живописного рішення. Вона написана в пленері, наповнена світлом і повітрям, її світлий колорит надає їй м'яку та світлу ліричність, що пом'якшує драму… Знайшовши й показавши дійсних героїв свого часу, художник зробив великий поступ уперед у розвитку як жанрового, так і історичного малярства. Точніше, він досягнув їх особливого злиття, яке відкривало можливість створенню (ред.) історичного живопису на сучасні теми. |
Примітки ред.
- https://tretyakovgallery.ru/collection/ne-zhdali-37031/
- ↑ Государственная Третьяковская галерея — каталог собрания (російською). Москва: Красная площадь. 2006. с. 217—218. ISBN 5-900743-22-5.
- ↑ Государственная Третьяковская галерея. www.tretyakovgallery.ru. Архів оригіналу за 19 травня 2013. Процитовано 13 січня 2016.
- Королёва, С. (2010). Илья Ефимович Репин (Великие художники, том 20) (російською). Москва: Директ-Медиа і Комсомольская правда. ISBN 978-5-87107-193-9.
- ↑ Юденкова, Татьяна. Неустанное служение (К истории коллекции П.М. Третьякова). www.nasledie-rus.ru (російською).
- ↑ Фёдоров-Давыдов, Алексей (1989). И. Е. Репин (російською). Москва: Искусство. с. 68—70. ISBN 5-98724-030-1.
- Журнальный зал | Искусствознание. Журнал по истории и теории искусства. . 2.. magazines.russ.ru. Процитовано 25 січня 2016.
- Art-каталог: живопись и графика - Репин Илья Ефимович - Не ждали. 1883-1898. www.art-catalog.ru. Процитовано 25 січня 2016.
- ↑ www.school.edu.ru :: Репин, Илья Ефимович. Не ждали. 1888. ГТГ. artclassic.edu.ru. Архів оригіналу за 19 травня 2013. Процитовано 25 січня 2016.
- ↑ Репин (рос.). ОЛМА Медиа Групп. 1 січня 2008. ISBN 9785373006835.
- ↑ Татьяна, Юденкова. Интервью / Картина Ильи Репина «Не ждали» / Татьяна Юденкова. Эхо Москвы. Процитовано 25 січня 2016.
- Галереи, Официальный Блог Государственной Третьяковской. Официальный блог Государственной Третьяковской галереи: Третьяков и художники: Репин Илья Ефимович. Официальный блог Государственной Третьяковской галереи. Процитовано 25 січня 2016.
- Repin, Ilya. Не ждали. Илья Репин. Шедевр русской живописи, картина, фото, рисунок, возвращение каторжника. ilya-repin.ru. Процитовано 25 січня 2016.
- Алленова, Екатерина (2000). Илья Репин. Москва: Белый город. с. 63. ISBN 9785779302203.
- Виноградова, Институт русского языка им В. В. (1 січня 2009). Язык как медиатор между знанием и искусством: сборник докладов : международный научный семинар "Проблемы междисциплинарных исследований художественного текста" (рос.). Азбуковник.
- Стасов, В. (1950). Избранное: живопись, скульптура, графика (російською). 1 — Русское искусство. Искусство. с. 186.
- Бенуа, А. (1995). История русской живописи в XIX веке (російською). Москва: Республика. с. 267, 272. ISBN 5-250-02524-2.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Не чекали (картина) |
- «Не чекали» в базі даних Третьяковської галереї
- Не чекали у високій роздільній здатності на вебсайті art-catalog.ru
| Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії. |