Навальний Олексій Анатолійович

Олексі́й Анатолійович Нава́льний (рос. Алексей Анатольевич Навальный; нар. 4 червня 1976(19760604), Бутинь, Московська область, РРФСР) — російський опозиційний політик, громадський діяч і юрист українського походження. Став відомим як організатор демонстрацій проти корупції в Росії, а також проти президента Володимира Путіна і його уряду. Лауреат Премії імені Сахарова 2021 року.

Олексій Анатолійович Навальний
Алексей Анатольевич Навальный
Народився	4 червня 1976(1976-06-04) (47 років) Бутинь, Одинцовський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР→ Росія
Національність	українець, росіянин
Місце проживання	Москва, Росія
Діяльність	політик, адвокат, активіст
Галузь	політика, юриспруденція і політик
Відомий завдяки	керівник проєкту «РосПил»
Alma mater	Російський університет дружби народів Фінансовий університет при Уряді РФ
Знання мов	російська і англійська
Заклад	Фонд боротьби з корупцією (Росія) і Аерофлот
Членство	Координаційна рада російської опозиції^d і Всесвітня стипендіальна програма Єльського університету^d
Magnum opus	Палац для Путіна. Історія найбільшого хабаря
Посада	лідер партії^d
Партія	Росія майбутнього
Конфесія	православна церква
Батько	Анатолій Іванович Навальний
Мати	Людмила Іванівна Навальна
Родичі	Іван Тарасович Навальний (дід) Марина Іванівна Навальна (двоюрідна сестра)
Брати, сестри	Навальний Олег Анатолійович
У шлюбі з	Юлія Борисівна Навальна
Діти (2)	дочка Дар'я (2001), син Захар (2008)
Зріст	1,89 м
Автограф
IMDb	ID 6281092
Сайт	(рос.)
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Wall Street Journal описав Навального як «людину, яку Володимир Путін боїться найбільше».

Писав колонки в ЗМІ, зокрема в російський Forbes. Газета Ведомости назвала Навального переможцем у номінації Персона року — 2009. Навальний став World Fellow в Єльському університеті, де він пів року навчався за програмою «Yale World Fellows^[en]».

За підсумками 2011 року компанія «Медіалогія» назвала Навального найцитованішим російським блогером із більш як дворазовим відривом від другого і десятиразовим відривом від третього місць у відповідному рейтингу.

19 грудня 2014 російська прокуратура зажадала 10 років позбавлення волі для Навального у так званій «справі Ів Роше», за якою політик і його брат Олег звинувачуються в розкраданні та подальшій легалізації грошових коштів французької фірми «Ів Роше Схід». В останньому слові на суді Олексій відкинув висунуті йому обвинувачення. 30 грудня 2014 суд засудив Олексія Навального до 3 років і 6 місяців умовно. Одночасно його брат Олег по тій же справі отримав такий самий, але вже реальний термін, вийшовши на волю лише в червні 2018 року.

20 серпня 2020 року був отруєний у літаку, коли повертався з Томська до Москви, впав у кому. 24 серпня був перевезений у берлінську клініку «Шаріте» на лікування. 23 вересня його виписали із лікарні, а 17 січня 2021 повернувся до Росії. Його було затримано в аеропорті, що спричинило масові протести по всій країні.

Біографія

Народився 4 червня 1976 року у військовому містечку Бутинь Одинцовського району Московської області РРФСР.

Хронологічна таблиця

1993 — 2000	1993	Закінчив школу
1993 — 1998	Студент юридичного факультету Російського університету дружби народів; робота в банку «Аерофлот»
1998 — 1999	Юрист у девелоперській компанії ST Group
1999 — 2001	Студент факультету «Фінанси і кредит» Фінансової академії при уряді РФ
2000 — 2010	2000 — 2007	Член партії «Яблуко» ^[⇨]
2003	Керівник московської виборчої кампанії Яблука на виборах у Держдуму
2004	Виконавчий секретар створеного при «Яблуці» Комітету захисту москвичів, що виступав проти ущільнювальної забудови
2004 — 2007	Заступник голови, керівник апарату московського відділення «Яблука»
2005	Кандидат у депутати Мосміськдуми за списком «Яблуко — Об'єднані демократи»
2005	Один з організаторів молодіжного громадського руху «ТАК! — Демократична Альтернатива», координатор проєктів «ТАК! за свободу ЗМІ!» і «Міліція з народом»
2006	Один із творців проєкту «Політичні дебати»
2006 — 2007	Член федеральної ради «Яблука»
2007	Організатор програми «Бійцівський клуб» на каналі ТВЦ
2007	Один з організаторів руху «Народ» ^[⇨]
2007	Виключений із партії «Яблуко»
2008	Почав займатися інвест-активізмом ^[⇨]
2009	Організатор (разом із російською версією журналу Forbes) проєкту по захисту прав міноритарних акціонерів — Центру захисту акціонерів
2009	«Приватна особа року» («Відомості»), «людина року» (біржове огляд «Stock In Focus») ^[⇨]
2009 — 2010	Позаштатний радник губернатора Кіровської області Микити Бєлих
2009	Отримав статус адвоката
2009	Зареєстрував юридичну фірму «Навальний і партнери»
2010 — 2012	2010	Переміг на «віртуальних виборах мера Москви» (45 % голосів)
2010	Запустив проєкт «РосПил» ^[⇨]
2011	«Найкорисніший для суспільства ресурс» (РосПил, Deutsche Welle); кращий російськомовний блог (LiveJournal, голосування читачів); «Людина року» в номінації «Головний редактор» (GQ)
2011	Назвав «Єдину Росію» «партією шахраїв і злодіїв» ^[⇨]
2011	Організував збір коштів для «РосПилу» через платіжну систему «Яндекс-гроші»
2011	Порушено справу «Кировлеса» ^[⇨]
2011	Учасник мітингу на проспекті Сахарова проти фальсифікацій на виборах
2012	Член списку ста найвпливовіших людей світу (Time)
2012	Створив Фонд боротьби з корупцією ^[⇨]
2012 — 2013	Член ради директорів «Аерофлоту»
2012	Справа «Кировлеса» закрито за відсутністю складу злочину і знову порушено
2012	Один із лідерів «маршу мільйонів», в'язень совісті (Transparency International)
2012	Отримав найбільшу кількість голосів на виборах Координаційної ради опозиції (більш як 43 тисячі)
2012	Порушено справу «Ів Роше» ^[⇨]
2013 — сьогодення	2013	Винесено перший вирок у справі «Кировлеса»; народна схід проти вироку; заміна реального строку умовним
2013	Друге місце на виборах мера Москви (27 % голосів) ^[⇨]
2013 — сьогодення	Голова партії «Народний альянс» (згодом — «Партія прогресу») ^[⇨]
2014	Винесено вирок у справі «Ів Роше»; Олег Навальний засуджений до 3,5 років колонії загального режиму
2015	Випущено фільм «Чайка» ^[⇨]
2016	ЄСПЛ визнав перший вирок у справі «Кировлеса» таким, що порушує право Навального на справедливий судовий розгляд; Верховний Суд РФ скасував вирок і відправив справу на новий розгляд; захист Навального подав скаргу на невиконання рішення ЄСПЛ до комітету міністрів Ради Європи
2016	Оголосив про бажання брати участь у президентських виборах — 2018 і почав передвиборну кампанію ^[⇨]
2017	Винесено другий вирок у справі «Кировлеса»
2017	Випущено фільм «Він вам не Дімон» ^[⇨]
2017	Організував масові протести проти корупції ^[⇨]
2017	Один із 25 найвпливовіших людей в Інтернеті (Time)
2017	ЄСПЛ визнав вирок у справі «Ів Роше» довільним і необґрунтованим
2020	20 серпня екстрена госпіталізація в Омську, а згодом у Німеччині, впав у кому через отруєння

Родина

Олексій з дружиною Юлією

Батьки Навального володіють «Кобяковською фабрикою з лозоплетіння» в Одинцовському районі. Батько — Анатолій Іванович Навальний (нар. 28 січня 1947), народився і закінчив школу в Заліссі (раніше Чорнобильський район, зараз Вишгородський район, Київська область) Української РСР, після закінчення Київського військового училища зв'язку отримав призначення під Москвою. Дід — Іван Тарасович — був теслею і майже все життя, як і його дружина Тетяна Данилівна, пропрацював у місцевому колгоспі.

Мати — Людмила Іванівна (нар. 4 квітня 1954), походить зі сільської місцевості з-під Зеленограда Московської області, навчалася в Московському інституті управління імені Серго Орджонікідзе, працювала лаборанткою в Зеленоградському НДІ мікроприладів, 1975 року вийшла заміж за Анатолія Івановича Навального, після закінчення інституту працювала економістом, з 1987 року — заступником директора з економіки.

Брат — Олег Анатолійович Навальний (нар. 9 квітня 1983), до травня 2013 року — заступник директора компанії «Автоматизовані сортувальні центри», філія «Пошти Росії», перший заступник директора компанії експрес-доставки EMS Russian Post.

Дружина — Юлія Борисівна Навальна (дівоче прізвище Абросимова; нар. 24 липня 1976) — економістка. Двоє дітей: дочка Дарина (нар. 2001; з 2019 року — студентка Стенфордського університету) і син Захар (нар. 2008).

Двоюрідна сестра — Марина Іванівна Навальна (нар. 3 лютого 1971) — лінгвіст, журналіст, доктор філологічних наук, професор. Депутат Переяславської міської ради чотирьох скликань (2002—2015 і знову з 2020).

2013 року в ефері українського телеканалу «Інтер» Навальний сказав, що є наполовину росіянином, наполовину — українцем, зазначивши, що, «напевно, більше українець за своїми якимсь коріннями і генетикою». Тоді ж політик повідомив, що більшість його родичів живуть в Україні. До 1986 року всі вони проживали в Київській області, де щоліта проводив і сам Навальний, але після аварії на Чорнобильській АЕС частина рідні переїхала в інші райони України. За словами його дядька, більш ніж половина родичів Навального проживає в Заліссі і Переяславі-Хмельницькому.

Станом на 2015 рік Навальний проживав у московському районі Мар'їно.

Освіта

1993 року, у віці 17 років, Навальний закінчив Алабінську середню школу у військовому селищі Калинінець в околицях підмосковного села Тарасково.

1998 року, у віці 22 років, закінчив юридичний факультет Російського університету дружби народів. Наступного року заочно вступив на факультет фінансів і кредиту Фінансової академії при Уряді РФ (спеціальність «Цінні папери і біржова справа»), який закінчив 2001 року.

2010 року за рекомендацією Гаррі Каспарова, Євгенії Альбац, Сергія Гурієва і Олега Цивінського проходив піврічне навчання в Єльському університеті за програмою «Yale World Fellows».

Робота і бізнес

Володів 25 % сімейного підприємства ТОВ «Кобяковська фабрика з лозоплетіння» (в Одинцовському районі Московської області) в рівних частках разом із батьком, матір'ю і братом. Пізніше від частки у фірмі позбувся. Деякий час працював у банку «Аерофлот».

1997 року (у віці 21 рік, ще будучи студентом РУДН) заснував ТОВ «Несна», основним видом діяльності фірми були заявлені перукарські послуги. Деякий час «Несна» здавала «нульові» баланси, а потім була продана.

Тоді ж, 1997 року, зареєстрував ще одну фірму, ТОВ «Аллект». У 1998—2005 роках обіймав посаду заступника директора з юридичних питань у цій компанії. На думських виборах 2007 року фірма «Аллект» була агентом партії Союз правих сил із розміщення реклами. Усього СПС закупив через «Аллект» реклами на 99 млн рублів, Навальний із цього отримав комісію в 5 %, тобто 5 млн рублів. Станом на 2011 рік ТОВ «Аллект» знаходилося у стадії ліквідації.

У 1998—1999 роках працював у девелоперській компанії «СТ-груп» Шалви Чигиринського. Поміж іншого займався валютним контролем і антимонопольним законодавством й одночасно почав вчитися у Фінансовій Академії біржової справи і цінних паперів.

2000 року, разом із друзями з юридичного факультету РУДН, відкрив фірму «Н. Н. Секьюритиз». Навальний був власником 35 % акцій цієї компанії і займав у ній пост головного бухгалтера. «Н. Н. Секьюритиз» торгувала цінними паперами на біржі, у підсумку ця компанія збанкрутувала. За словами Навального, граючи на біржі, він програв «ті деякі гроші», що у нього були.

2001 року Навальний виступив співзасновником ТОВ «Євроазійські транспортні системи». Фірма займалася логістикою, заробляючи на автомобільних вантажоперевезеннях.

2006 року був ведучим програми «Містобудівні хроніки» на радіостанції «Ехо Москви».

2009 року Навальний склав кваліфікаційний іспит в адвокатській палаті Кіровської області. 2010 року Навальний перевівся у Московську міську адвокатську палату. Згідно з Банком рішень арбітражних судів у свою юридичну практику брав участь в 11 справах в арбітражних судах, причому тільки у двох із них особисто, а в інших випадках від його імені виступали його представники Д. В. Волов, А. В. Глушенков і В. Д. Кобзєв.

2009 року Навальний заснував ТОВ «Навальний і партнери», 2010 року цю компанію ліквідовано.

Одним із перших клієнтів стала його сімейна Кобяковська фабрика (власники брат і батьки Навального), за роботу з якої він за відомостями газети «Відомості» отримав 750 000 рублів 2010 року.

У листопаді 2011 року виконавчий директор «Американського інституту сучасної Росії» і колишній адвокат ЮКОСу Павло Івлєв найняв Навального для надання юридичних послуг, виплачуючи тому гонорар у розмірі 10 тис. доларів у місяць.

У лютому 2012 року Національний резервний банк (НРБ) Олександра Лебедєва (володіє 15 % компанії «Аерофлот») висунув Навального кандидатом у раду директорів «Аерофлоту». Навальний погодився стати директором, заявивши, що, якщо його оберуть, він зосередиться на корпоративному управлінні та антикорупційній діяльності. 25 червня 2012 року Навальний увійшов до ради директорів «Аерофлоту» згідно з рішенням річних зборів акціонерів. За Навального віддали 787 млн голосів, що при загальній кількості голосів в 12,1 млрд штук становить 6,5 % (голоси НРБ і ряду інших міноритаріїв). Навальний увійшов до складу Комітету з кадрів і винагород Ради директорів «Аерофлоту». У лютому 2013 року повідомлено, що Навальний не був висунутий кандидатом у новий склад ради директорів «Аерофлоту».

Після вступу до законної сили вироку зі справи «Кировлеса» 16 листопада 2013 року Адвокатська палата Москви позбавила Навального статусу адвоката.

17 липня 2013 офіційно зареєстрований кандидатом на виборах мера Москви.

Діяльність

Навальний є міноритарним акціонером у низці провідних (і одночасно близьких до влади) російських компаній і його діяльність була, зокрема, спрямована на те, щоби зробити функціонування цих компаній якомога прозорішим. Така прозорість є вимогою закону, проте підозрювані у шахрайстві топменеджери цих компаній усіляко уникали прозорості у своїй діяльності. Інші напрями його діяльності стосувалися порушень російської правоохоронної системи, як-от справа Сергія Магнітського, нецільове використання бюджетних коштів, якість державних послуг тощо.

Активну громадську діяльність розпочав 2004 року, коли заснував і був одним із керівників «Комітету захисту москвичів» — загальноміського руху противників корупції та порушення прав громадян при здійсненні будівництва в Москві. 2005 року спільно з Марією Гайдар, Наталією Морарь та іншими встав біля витоків Молодіжного руху «ТАК!». Координував проєкт «Міліція з народом». З 2006 року — координатор проєкту «Політичні дебати», шеф-редактор його телеверсії «Бійцівський клуб» (ТВЦ, 2007). Як ведучий «Політичних дебатів», взяв безпосередню участь в інцидентах під час дебатів Марії Гайдар та Едуарда Багірова, а також Максима Кононенка та Юлії Латиніної, що широко висвітлювалось у пресі.

23 червня 2007 став одним зі співзасновників руху «Народ». 2008 року заснував громадську організацію «Союз міноритарних акціонерів», яка займається захистом прав приватних інвесторів. Активно працює над проблемою підвищення прозорості витрат природних монополій. 2009 року був позаштатним радником губернатора Кіровської області, колишнього лідера «Союзу правих сил», Микити Білих. 2009 року виступив співзасновником Фонду підтримки ініціатив губернатора Кіровської області.

У жовтні 2010 Навальний переконливо переміг на віртуальних виборах мера Москви, проведених в інтернеті виданнями Коммерсантъ і Газета.Ru. Він здобув близько 30 000 голосів, або близько 45 % при тому, що другим був кандидат «Проти всіх» з 9 000 голосів (14 %), а третім Борис Нємцов з 8000 голосів (12 %).

У листопаді 2010 Навальний оприлюднив закриті документи щодо аудиту компанії Транснефть. Він стверджував, що оприлюднив скан оригіналу документу. Згідно з блогом Навального близько 4 мільярдів доларів США вкрадено при спорудженні нафтогону «Східний Сибір — Тихий океан» і що ця шахрайська діяльність була координована Володимиром Путіним.

У лютому 2011 в інтерв'ю радіостанції finam.fm Навальний назвав правлячу в Росії партію Єдина Росія, «партією шахраїв і крадіїв» (рос. партия жуликов и воров). У травні 2011-го російська влада відкрила карну справу проти Навального, що її західні медіа широко висвітлили як «помсту», а сам Навальний назвав її «сфабрикованою спецслужбами».

Вибори до Державної Думи (2011), позбавлення волі

Навальний у суді після арешту, 6 грудня 2011 року

Олексій Навальний на трибуні мітингу в Москві, проспект Сахарова, 24 грудня 2011 року

Олексій Навальний неодноразово заявляв, що найприйнятнішим, на його думку, на виборах до Державної Думи 2011-го є голосування «за будь-яку партію, проти Єдиної Росії».

5 грудня 2011 року, наступного дня після виборів, Навальний виступив на санкціонованому владою заході, що проводився рухом «Солідарність» у Москві. Метою мітингу було висловлення незгоди з результатами проведених виборів і звинувачення влади в масштабних фальсифікаціях. Виступаючи перед багатотисячним натовпом, Навальний, зокрема, назвав «Єдину Росію» «партією шахраїв, злодіїв і вбивць». По закінченню заходу він із ще кількома сотнями учасників взяв участь у несанкціонованій ході до будівлі Центральної виборчої комісії Російської Федерації на Луб'янці. Його затримала поліція. Наступного дня відбулося судове засідання, де Навального визнали винним у чиненні опору співробітникам правопорядку і призначили мірою покарання 15 діб адміністративного арешту. Це рішення викликало невдоволення як серед опозиції, так і серед низки відомих адвокатів. Зокрема, зверталася увага, що суд не взяв до уваги пом'якшувальні обставини — наявність двох неповнолітніх дітей на утриманні і відсутність кримінальної історії у Навального. «Міжнародна амністія» визнала Навального в'язнем сумління. Був звільнений з-під варти 21 грудня 2011-го о 02:35; незважаючи на пізній час, на виході його зустрічали численні журналісти та прихильники.

Участь у виборах мера Москви (2013)

2013 року на дострокових виборах мера Москви був висунутий кандидатом від партії «РПР — Парнас». Серед передвиборчих гасел — розширити повноваження місцевого самоврядування, вирішувати конфліктні ситуації навколо будь-якого нового будівництва шляхом референдуму місцевих жителів, заборонити виконання лезгинки в публічних місцях вихідцями з Кавказу, натомість дозволити проведення гей-парадів.

За результатами голосування отримав 27,24 % голосів активних виборців (632 697 голосів), набравши більше голосів, ніж Мельников (КПРФ), Мітрохін (Яблуко), Дегтярьов (ЛДПР) та Левич (Справедлива Росія) разом узяті, але поступившись чинному виконувачу обов'язків мера Москви Сергію Собяніну з його 51,37 %.

Євромайдан

У січні 2014 року партія «Народний Альянс» на чолі з О. Навальним висловила підтримку учасникам Майдану та засудила силовий сценарій придушення акції протесту з боку влади. Також у заяві йшлося, що членство України в Євросоюзі не суперечить інтересам Росії, яка також має рухатися до європейських цінностей.

Реакція на тимчасову окупацію Криму

Навальний не підтримував захоплення Росією Криму, нагадуючи про зобов'язання Росії гарантувати територіальну цілісність України в обмін на відмову останньої від ядерної зброї, а також про те, що у 2005 році президент Росії Володимир Путін виступав проти перегляду кордонів, сформованих після розпаду СРСР. 20 березня 2014 Газета The New York Times опублікувала статтю Навального, в якій він просив ввести додаткові санкції проти «внутрішнього кола Путіна», зокрема Навальний закликав західні країни заморозити фінансові активи та конфіскувати власність великих російських бізнесменів. Фонд боротьби з корупцією Навального підготував розширений список осіб для санкцій з боку Євросоюзу. Цей документ був опублікований на сайті Альянсу лібералів та демократів за Європу. У жовтні 2014 року в інтерв'ю на радіо «Эхо Москвы» Навальний, як і Ходорковський заявив, що хоча Крим незаконно окуповано з грубими порушеннями міжнародного права, але Навальний вважає його частиною Росії, що залишиться нею і в найближчому майбутньому до складу України не повернеться.

Арешт 2014 року

30 грудня 2014 року Навального засуджено на 3,5 року в'язниці умовно та оштрафовано на 4,4 мільйона рублів. За версією слідства, Навальні начебто викрали в шахрайський спосіб 26,7 мільйона рублів у ТОВ «Ів Роше Схід» і 4,4 мільйона рублів у ТОВ «Багатопрофільна процесингова компанія», а потім легалізували ці кошти, переказавши їх на рахунки Кобяковської фабрики з лозоплетіння, підконтрольної їхнім родичам. Але всупереч домашньому арешту опозиціонер поїхав на Манежну площу, де проходив мітинг на його підтримку. У соцмережах акцію назвали «Революцією олів'є», але вже на мітингу Навальний був заарештований поліцією. Державний департамент США засудив вирок братам Навальним, назвавши його «спрямованим на придушення і покарання політичного активізму», а в Євросоюзі назвали вирок політично мотивованим. 5 січня стало відомо, що Навальний відмовився дотримуватися режиму домашнього арешту та розрізав електронний браслет, вважаючи свій арешт незаконним.

8 жовтня 2015 року Олексію Навальному знову обмежили право виїжджати за кордон через те, що він відмовився добровільно погасити борг у розмірі 4,5 мільйона рублів. Представник УФССП Росії по Москві Тимур Коробіцин повідомив, що "в Управлінні Федеральної служби судових приставів по Москві ведеться виконавче провадження про стягнення солідарної заборгованості з Олексія та Олега Навальних у розмірі більш як 4 млн 490 тис. рублів на користь ТОВ «Багатопрофільна Процесингова Компанія».

Антикорупційні розслідування

Зовнішні відеофайли
	Он вам не Димон. на YouTube // Алексей Навальный. 2 березня 2017 року.

2 березня 2017 року на сайті Фонду боротьби з корупцією О. Навального опубліковано фільм-розслідування про резиденції прем'єр-міністра Росії Дмитра Медведєва під назвою «Він вам не Дімон». У розслідуванні розповідалося, що на пов'язані з Медведєвим фонди були переведені як мінімум 70 мільярдів рублів грошима та майном. У фільмі Навального розповідалося про те, що прем'єр-міністр Росії пов'язаний із рядом об'єктів нерухомості: маєток у Петербурзі, дві ділянки біля моря в Краснодарському краї, резиденція в Курській області, ділянка біля села Маслово на Рубльово-Успенському шосе, садиба Міловка у Плесі, садиба у селищі Знам'янське на Рубльовці. Також у розслідуванні зазначалося, що пов'язаний із Медвєдевим офшор володіє двома яхтами. Лише вартість рубльовської резиденції Медведєва оцінюється в 5 мільярдів рублів. У фільмі стверджується, що все майно придбано на хабарі від олігархів і кредити від держбанків.

19 квітня, виступаючи зі звітом у Держдумі РФ, Медведєв, відповідаючи на запитання депутата Комуністичної партії РФ М. Коломейцева про обвинувачення в корупції з боку Навального, відповів, що не коментуватиме «брехливих продуктів політичних пройдисвітів».

В кінці березня та на початку квітня в Росії відбулись акції протесту проти корупції. 27 березня, за даними Навального, по всій Росії на протести вийшло понад 80 тис. осіб. Мітинги відбулись у 82 містах. Станом на 23:30 того ж дня кількість затриманих активістів у Москві становила приблизно 1200 осіб. Під час акцій Навального теж затримали, засудили до 15 діб за непокору співробітникам правоохоронних органів та оштрафували на 20 тисяч рублів за «організацію незаконної акції».

Окрім розслідування про майно Дмитра Медведєва, він також здійснив розслідування про майно та корупційні діяння інших російських урядовців та бізнесменів: генерального прокурора Юрія Чайки, бізнесмена Алішера Усманова, бізнесмена Євгена Пригожина, голови державного підприємства «Роснафта» Ігоря Сєчина, Першого заступника Прем'єр-міністра Ігоря Шувалова, мера Нижнього Новгорода Івана Корніліна, тощо.

Напад 27 квітня 2017 року

27 квітня 2017 року молодий чоловік облив О. Навального зеленою фарбою після його виступу на форумі в Москві. Це був другий напад на Навального із зеленкою. Перший стався 20 березня того ж року в Барнаулі. 30 квітня заявив, що його око, на яке потрапила зеленка, може повністю перестати бачити, і висловив думку, що до зеленки підмішали іншу їдку речовину. В організації нападу звинуватив адміністрацію президента Росії.

2 травня повідомив, що після нападу на нього око внаслідок «хімічного опіку середньої тяжкості» втратило 80 % зору, але висловив сподівання, що його вилікують.

3 травня у ЦВК Росії заявили, що Навальний не зможе балотуватися на президентських виборах у 2018 році через непогашену судимість.

Розслідування щодо зв'язку заступника прем'єр-міністра РФ Приходька з Дерипаскою

На початку лютого 2018 року Навальний опублікував розслідування про заступника прем'єр-міністра РФ Сергія Приходька, який 2016-го відпочивав на яхті з олігархом Олегом Дерипаскою та жінками з ескорт-сервісу. Викрити керівника апарату Медведєва щодо зв'язку з олігархом вдалося завдяки дівчині з «ескорту», яка раніше навідалась до його офісу разом зі знімальною групою пропагандистів з «Life News». Тоді дівчина на ім'я «Настя Рибка» оголосила «секс-полювання» на опозиціонера та пообіцяла зайнятись із ним сексом, а також зняти це на відео.

Вивчивши її сторінку в Instagram, команда Навального виявила відео, де знято її з Дерипаскою, Приходьком та дівчатами на дорогій яхті. Приходька у РФ називають «сірим кардиналом» — він був радником Єльцина, Путіна, а потім очолив Апарат уряду і став заступником Медведєва. Крім постів у соцмережах Рибка написала книгу про зваблення мільярдера, в якому описала спільний вояж із Дерипаскою та Приходьком, змінивши їхні прізвища. Вона писала, що подорож відбулася до Гренландії у серпні 2016-го. Аналіз фото довів, що для вояжу Дерипаска та Приходько обрали Норвегію. Норвезькі ЗМІ теж писали про відпочинок мільярдера.

Навальний зазначив, що Дерипаска катав на своїй яхті чиновника найвищого рангу, оплатив його розваги і переліт до Норвегії, що можна вважати хабарем Приходьку. На одному з відеозаписів Рибки чути, що олігарх і чиновник обговорюють російсько-американські відносини. Це було у самий розпал президентської кампанії в США. Приблизно в цей же час американські журналісти почали підозрювати штаб Трампа у зв'язках із Росією. За даними американських журналістів голова штабу Трампа Пол Манафорт винен гроші російському олігарху, але замість повернення боргу запропонував співпрацю. Цим олігархом виявився Дерипаска, прізвище якого фігурувало у розслідуванні Associated Press. Втім, довести, що Дерипаска є посередником між штабом Трампа і Кремлем журналісти не змогли. Ця історія стала сенсацією не лише в Росії, але й у США. 9 лютого Настя пригрозила написати заяву про групове зґвалтування в правоохоронні органи, якщо олігарх Дерипаска з нею не одружиться.

12 лютого Дерипаска подав у суд на Рибку та Олександра Кирилова (Алекса Леслі), які у своїх соцмережах розмістили приватні фотографії, на яких зображений Дерипаска, а також аудіозаписи його розмов, «зроблені таємно, розкривши деталі його приватного життя». Приходько через розслідування Навального до суду не подав, сказавши, що «досить того, що це зроблять інші люди».

«Розумне голосування»

«Розумне голосування» спочатку виникло від розуміння, що ніякого об'єднання опозиції ніколи не трапиться. У системної опозиції є різні люди, але діяти колективно з іншими учасниками виборів їм не дозволять. Значить, треба примусово об'єднати їх знизу, ґрунтуючись на максимально чесному підході.»

—Навальний

У вересні 2019 року напередодні виборів до Московської міської думи^[en], від «Фонду боротьби з корупцією» командно опублікував серію викриттів схем злочинного збагачення депутатів від «Єдиної Росії» та членів їх родин на своєму YouTube каналі. Джерелом розслідувань стали відкриті дані декларацій, реєстри об'єктів нерухомості та майнових прав, реєстраційні дані фірм. У численних агітаційних роликах за власною участю, а також участю Яшина Іллі, Соболь Любові, Кіри Ярмиш, Володимира Мілова майже кожен день виходив випуск-розкриття чергового компромату на представника «Єдиної Росії». Робочий концепт агітації — мінімізувати зайняття місць для депутатів Єдиної Росії у Московській міській думі, куди вони переобирались багато каденцій поспіль, використовуючи схеми злочинного збагачення. Концепт брав до уваги, що багаторічні перевибори кандидатів від «Єдиної Росії» форсувалися з медійного простору — виборці просто не знали інших кандидатів. Як наслідок, проведено серію соціологічних досліджень щодо популярності сторонніх кандидатів від різних партій та імена цих кандидатів були запропоновані виборцям у день голосування як кандидатів від «системи розумного голосування». Незважаючи на численні порушення 8 вересня та перереєстрацію-приховування депутатів від ЄР як самовисуванців, недопущення та зняття багатьох опозиційних кандидатів, приховування екзитполів, «система розумного голосування» привела до 24 міських муніципалітетів численних депутатів інших партій і визнана успішною опозиціонерами.

Отруєння і розслідування

20 серпня 2020 року Навального госпіталізували до лікарні швидкої медичної допомоги № 1 Омська після того, як йому стало зле у літаку з Томська до Москви. Він перебував без свідомості в реанімації й був підключеним до апарату штучної вентиляції легень.

21 серпня, за даними УМВС Омської області, в організмі Навального виявили промислову хімічну речовину, однак її концентрацію встановити не змогли (2-етилгексил дифеніл фосфат).

22 серпня Навального літаком перевезли з Омська до Німеччини, де в клініці «Шаріте» в Берліні йому проведуть широку діагностику. Олексій Навальний отримав офіційний статус «гостя канцлера» Ангели Меркель.

24 серпня німецькі лікарі зробили висновок, що Навального ймовірно отруїли речовиною групи «холінестерази». Станом на цей день, він досі лишався у штучній комі без загроз для життя, але лікарі припускали довгострокові наслідки для здоров'я.

2 вересня лабораторія ЗС Німеччини (Бундесверу) знайшла в організмі Навального сліди отрути з групи «Новичок». МЗ України засудило отруєння Навального. Сліди бойової речовини знайшли не тільки в організмі, але й речах Навального, включно з пляшкою води.

6 вересня глава британського МЗС Домінік Рааб заявив про причетність Кремля до отруєння Навального.

7 вересня Олексія вивели зі стану штучної коми, його стан покращився, його почали поступово відключати від апарату штучної вентиляції легенів.

14 вересня ще дві лабораторії (з Франції та Швеції) підтвердили отруєння Навального саме «Новичком».

14 вересня Олексія відключили від апарату ШВЛ, він може вставати із ліжка.

15 вересня Олексій опублікував перше фото в Інстаграм із повідомленням, що він нарешті може дихати сам, без апарату штучного дихання.

23 вересня Навального виписали із лікарні. Під час лікування Навального конфіденційно відвідувала Ангела Меркель.

13 листопада подав позов до прессекретаря президента Росії Пєскова «про захист честі, гідності, ділової репутації щодо громадян та юридичних осіб». На початку жовтня Навальний заявив, що до його отруєння причетне керівництво Росії, на що Пєсков повідомив, що з Навальним працюють співробітники ЦРУ США, які дають йому якісь інструкції.

Приблизно через місяць, 14 грудня, Навальний опублікував відео, у якому оприлюднив результати журналістського розслідування агенції «Bellingcat» та ряду видань про виконавців, керівників і замовника замаху на нього та попередніх спроб отруєння хімічною речовиною «Новичок». Відео отримало десятки мільйонів переглядів і його оприлюднення обіцяє принести путінському режиму нові клопоти.

Кримінальна справа 2021 року

В лютому Навального було засуджено на 2 роки та 8 місяців ув'язнення у справі «Ів Роше».

Також 20 лютого 2021 року Навальному винесли вирок ще у одній справі — щодо наклепу на ветерана Німецько-радянської війни Гната Артеменка, йому присудили штраф.

Судові переслідування

З початку 2010-х років проходить обвинуваченим, свідком і підслідним по ряду кримінальних, адміністративних і арбітражних справ. По ряду справ винесені і вступили у чинність обвинувальні вироки.

18 липня 2013 року визнано Ленінським районним судом міста Кірова винним у розкраданні майна в особливо великих розмірах державної компанії «Кировлес» і засуджений до п'яти років колонії загального режиму. Його звинуватили у тому, що в 2009, перебуваючи на посаді радника губернатора Кіровської області, він вступив у змову з директором «Вятської лісової компанії» Петром Офіцеровим та організував розкрадання лісу на суму понад 16 млн рублів (понад 3,8 млн грн). Олексія взято під варту в залі суду і поміщений у СІЗО, однак вже на наступний день Кіровський обласний суд змінив запобіжний захід на підписку про невиїзд, внаслідок чого Навальний був звільнений. Прихильники Навального, а також найбільші правозахисні організації, ряд експертів і іноземних держав засудили вирок, назвавши його політично мотивованим. Згідно з опитуваннями Левада-Центру, 46 % опитаних росіян пов'язують переслідування опозиціонера з його антикорупційною діяльністю, а 32 % респондентів вважають, що його судили «у зв'язку з його незаконними діями на посаді радника губернатора Кіровської області». Своє ставлення до вироку на зустрічі з учасниками форуму «Селігер» висловив президент РФ Володимир Путін, назвавши його «дивним». 16 жовтня Кіровський обласний суд змінив звинувачувальний вирок Навальному, призначивши умовний строк.

2013 року почалася також активна частина процесу зі справи «Ів Роше»^[⇨], за яким 30 грудня 2014 року суд засудив Олексія Навального до 3 років і 6 місяців умовно, а його брата Олега за такою же справою, але вже до реального строку. 28 лютого 2014 року Басманний суд змінив запобіжний захід Навальному з підписки про невиїзд на домашній арешт строком до 28 квітня: йому заборонили залишати межі своєї квартири без дозволу слідчого, користуватися телефоном, поштою та інтернетом, спілкуватися Навальний може тільки зі своїми родичами. Згодом домашній арешт регулярно продовжували, до 15 лютого 2015 року.

20 лютого 2015 року Навальний був підданий адміністративному арешту на 15 діб за несанкціоновану агітацію в метро.

2 лютого 2021 року Московський суд у справі «Ів Роше» — про «шахрайство» ухвалив відправити Навального до колонії загального режиму. За рішенням суду Олексій Навальний проведе в колонії загального режиму 2 роки і 8 місяців. Адвокат Навального Вадим Кобзєв повідомив журналістам, що захист оскаржить рішення суду.

Логотип «РосПилу»

Зображення двоголового орла з двома пилами в лапах на логотипі проєкту «РосПил» стало причиною заяв у правоохоронні органи про передбачувану наругу над гербом Росії. 2010-го заяву в міліцію подав житель Пензи, але в порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю події злочину. 2011 року тотожну заяву в Генпрокуратуру РФ подав депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії».

Позов від Владлена Степанова

18 квітня 2011 року Олексій Навальний у своєму блозі оприлюднив повідомлення, в якому цитувалися висліди розслідування фонду Hermitage Capital Management про причетність підприємця Владлена Степанова до розкрадання грошових коштів, а також вбудовано відео, створене на основі цього розслідування. 29 липня Степанов подав на Навального до суду позов про захист честі, гідності та ділової репутації і зажадав компенсації моральної шкоди в розмірі одного мільйона рублів. 17 жовтня 2011 суд ухвалив рішення задовольнити позов частково і стягнути з Навального 100 тисяч рублів, зажадавши від нього опублікування спростування інформації.

Зв'язок з Україною

Батько Навального українець родом з села Залісся на Київщині. Сам Навальний заявляв про себе, що він є наполовину українцем і наполовину росіянином, а більша частина родичів живе в Україні. У 2012 році повідомляв, що виступає за геополітичний союз Росії, України та Білорусі, в якому Росія має грати провідну роль.

Погляди

Щодо російсько-грузинської війни

У 2008 році Навальний прийняв жорстку позицію проти Грузії та Саакашвілі у російсько-грузинській війні 2008 року. У одному з дописів щодо війни він назвав грузинів «гризунами», хоча і сказав згодом, що «жалкує» з цього приводу.

Був прихильником визнання незалежності створених РФ квазідержавних утворень, а саме: Придністров'я, Абхазії та Південної Осетії.

Пізніше він повністю змінив свою позицію. Наприклад, у заклику звільнити Михайла Саакашвілі у 2023 році Навальний згадав свою позицію щодо війни 2008 року та попросив вибачення, заявивши, що йому «дуже соромно» за свої минулі коментарі.

Щодо російсько-української війни

2014 року Навальний так прокоментував анексію Криму Росією та його повернення Україні: «Крим — це що, бутерброд із ковбасою, чи що? Його туди-сюди повертати…».

9 червня 2017 року Навальний визнав, що на Донбасі воюють російські війська і пообіцяв вивести їх, якщо стане президентом Росії. Також він пообіцяв у випадку перемоги на президентських виборах виконати російську частину Мінських угод і передати Україні контроль над кордоном та зазначив, що через дії Путіна Росія отримала в особі України державу, де 40 мільйонів осіб будуть довго вороже ставитися до Росії. Водночас Навальний зазначив, що після виведення російських військ більшій частині жителів Донбасу необхідно надати амністію та гарантії, що вони не піддаватимуться незаконним репресіям.

31 травня 2018 року опублікував звернення до російської влади із закликом звільнити ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова, наголосивши, що він не є терористом, а його справа повністю сфальсифікована.

24 лютого 2022 року різко засудив російське вторгнення в Україну. На думку Навального, це вторгнення розпочали, щоб відвернути увагу громадян Росії від внутрішніх проблем та прикрити їхнє пограбування з боку влади. Під час війни Навальний змінив свою позицію щодо Криму та заявив, що кордони України визначені конституцією 1991 року, і Росія має їх визнати. З початку повномасштабного вторгнення в Україну члени його політичної партії «Росія майбутнього» регулярно публікують у соцмережах Навального антивоєнний контент із закликами до безумовної перемоги України.

Критика

За даними російських ЗМІ, 2013 року Навальний став об'єктом масової критики так званих тролів із Ольгіного, створених для здійснення російської владної пропаганди. На думку російського блогера Олександра Сотника, «Навальний — людина Чемезова», хоча сам ФБК провів проти Чемезова окреме розслідування, назвавши його «жуліком».

Див. також

• Навальний (фільм)

Література

• Константин Воронков. Алексей Навальный. Гроза жуликов и воров. — М.: Эксмо, 2011. — 224 с. — (Журналистское расследование). — 4000 экз. — ISBN 978-5-699-53227-8. (рос.)

Примітки

1. Alexei Navalny: Russia's vociferous Putin critic
2. Навальный: я больше украинец по своим корням и генетике
3. Олексій Навальний як дзеркало російської революції. Архів оригіналу за 14 січня 2013. Процитовано 6 березня 2012.  День
4. . BBC News Україна (українською). Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 19 лютого 2021. 
5. Putin firma la ley que le permitirá ser presidente de Rusia hasta 2036
6. VIAF: 254613339
7. . CNN (англ.). 2 листопада 2021. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022. 
8. https://viaf.org/viaf/254613339/
9. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
10. Про Аэрофлот и Трансаэро — 2015.
11. Навальный взялся за "Аэрофлот" — 2012.
12. https://www.svoboda.org/a/25170815.html
13. https://www.vedomosti.ru/politics/articles/2018/05/19/770041-partiya-navalnogo
14. Freiheit sieht anders aus: Putin-Kritiker Nawalny verurteilt // Süddeutsche Zeitung — M: Süddeutscher Verlag, 2014. — ISSN 0174-4917
    d:Track:Q2380675d:Track:Q158870d:Track:Q1726d:Track:Q18695686
15. https://www.sueddeutsche.de/politik/putin-kritiker-nawalny-verurteilt-freiheit-sieht-anders-aus-1.2285842
16. https://navalny.com/about/
17. Alexej Nawalny auf Krankenstation in Straflager – Wie schwer krank ist er? — F: 1945. — ISSN 0940-6980
    d:Track:Q1794d:Track:Q326068
18. Alexej Nawalny bekommt Menschenrechtspreis der EU (нім.). Der Spiegel. 20 жовтня 2021. ISSN 2195-1349. оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021. 
19. . Wall Street Journal (амер.). 18 липня 2013. ISSN 0099-9660. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 20 лютого 2021. 
20. Персоны года — 2009: Частное лицо года. Vedomosti (Russian). 30 грудня 2009. Архів оригіналу за 15 вересня 2012. Процитовано 9 лютого 2011. 
21. The World Fellows: Alexey Navalny. Yale University. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 9 лютого 2011. 
22. Самые цитируемые блогеры - 2011. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 27 грудня 2011. 
23. . Архів оригіналу за 24 грудня 2014. Процитовано 31 грудня 2014. 
24. . Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 31 грудня 2014. 
25. . pravda.com.ua. 29.06.2018. Архів оригіналу за 29 червня 2018. Процитовано 29 червня 2018. 
26. . gordonua.com. Архів оригіналу за 29 червня 2018. Процитовано 29 червня 2018. 
27. Навального виписали з лікарні [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.], УП, 23 вересня 2020
28. . BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 4 лютого 2021. Процитовано 20 лютого 2021. 
29. НАВАЛЬНЫЙ Алексей Анатольевич. Kommersant.ru. Издательский дом «Коммерсантъ». Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 12 грудня 2011. 
30. О Навальном. Официальный сайт Алексея Навального. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 12 грудня 2011. 
31. (рос.) РБК, 20 августа 2020. Находящийся в омской больнице оппозиционер Алексей Навальный впал в кому
32. Что плетут против Навального [ 3 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Московский комсомолец, 29 августа 2012.
33. (рос.)Алексей Навальный. Правила жизни [Архівовано 20 липня 2012 у Archive.is].
34. (рос.) Чернобыльское детство Алексея Навального. Оппозиционер привозит близким в Украину конфеты и доллары, и посещает могилу деда. Репортаж «Вестей» из Залесья | Страна | Вести [ 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
35. (рос.) Враг № 1. Интервью с матерью Алексея Навального, «New Times», № 14-15 (283), 22.04.2013. [ 7 березня 2021 у Wayback Machine.]
36. (рос.) . Архів оригіналу за 18 серпня 2021. 
37. (рос.) . thebell.io. 11 грудня 2019. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 23 серпня 2020. 
38. (рос.) Навальный: я больше украинец по своим корням и генетике [ 3 серпня 2017 у Wayback Machine.] // LB.ua
39. (рос.) Эхо Москвы. Последнее интервью Бориса Немцова, 27 февраля 2015 [ 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
40. Навальный Алексей, российский общественный деятель. Lenta.ru (рос.). Процитовано 25 лютого 2023. 
41. Alexey Navalny | Yale Greenberg World Fellows. worldfellows.yale.edu. оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 25 лютого 2023. 
42. (рос.) Выписка из ЕГРЮЛ на 2012 год [ 7 травня 2021 у Wayback Machine.]
43. (рос.) Бизнес Навального: как борец с корпорациями занимается художественными промыслами и мелкой торговлей — Деловая газета «Маркер». Архів оригіналу за 13 березня 2013. Процитовано 10 листопада 2010. 
44. (рос.) . sbis.ru. Архів оригіналу за 29 березня 2017. Процитовано 28 березня 2017. 
45. (рос.) Мокроусова И., Резник И. . Ведомости. Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 23 лютого 2013. 
46. (рос.) ДНИ.РУ ИНТЕРНЕТ-ГАЗЕТА ВЕРСИЯ 5.0 / Скелеты адвоката Навального. оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 23 лютого 2013. 
47. (рос.) СКР хочет лишить Алексея Навального статуса адвоката — Известия. Архів оригіналу за 13 березня 2013. Процитовано 23 лютого 2013. 
48. ВЗГЛЯД / Максим Кононенко: Тайна адвоката Навального. Архів оригіналу за 13 березня 2013. Процитовано 30 грудня 2014. 
49. (рос.) Максим Кононенко: Тайна адвоката Навального [ 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Взгляд.ру, 28.11.2011
50. (рос.) Н. Н. Секьюритиз, ЗАО — Отчёт об итогах выпуска — Раскрытие информации. оригіналу за 15 січня 2013. Процитовано 23 лютого 2013. 
51. (рос.) Градостроительные хроники [ 2 березня 2021 у Wayback Machine.]
52. (рос.) Блогера в директора. Архів оригіналу за 10 вересня 2012. Процитовано 14 травня 2012. 
53. (рос.) Навальный вошёл в совет директоров «Аэрофлота». Архів оригіналу за 31 січня 2013. Процитовано 25 червня 2012. 
54. (рос.) Ъ-Деньги - Официальный Навальный. оригіналу за 1 березня 2013. Процитовано 27 лютого 2013. 
55. (рос.) Новости | Аэрофлот. Архів оригіналу за 13 березня 2013. Процитовано 23 лютого 2013. 
56. (рос.) Алексей Навальный покинет совет директоров Аэрофлота. Архів оригіналу за 6 квітня 2013. Процитовано 29 березня 2013. 
57. (рос.) Адвокатская палата Москвы лишила Навального статуса адвоката из-за приговора по делу «Кировлеса» [ 18 квітня 2021 у Wayback Machine.] Право.ru, 4 декабря 2013 года
58. . BBC Україна. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 18 липня 2013. 
59. Activist presses Russian corporations for openness. Forbes. Архів оригіналу за 7 липня 2012. Процитовано 9 лютого 2011. 
60. Калашникова, Елена (5 марта 2007). Либералы устроили шоу с фашистами. Дни.ру. Newmedia Stars. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 12 грудня 2011. 
61. Усачев, Алексей (30 октября 2007). Дебаты со стрельбой. Lenta.ru. Rambler Media Group. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 12 грудня 2011. 
62. Алексей Анатольевич Навальный. Биографическая справка. РИА Новости. 18 марта 2011. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 12 грудня 2011. 
63. Послезавтра: Как снизить коррупцию в крупных компаниях с государственным участием. Эхо Москвы. 4 мая 2010. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 12 грудня 2011. 
64. ВЕДОМОСТИ — Расследование: Песня о блогере. Архів оригіналу за 13 березня 2013. Процитовано 30 грудня 2014. 
65. Выборы мэра Москвы. Gazeta.ru (Russian). Архів оригіналу за 4 серпня 2012. Процитовано 9 лютого 2011. 
66. Как пилят в Транснефти (Russian). LiveJournal. Архів оригіналу за 14 липня 2012. Процитовано 9 лютого 2011. 
67. Russia checks claims of $4bn oil pipeline scam. BBC News. 17 листопада 2010. Архів оригіналу за 19 липня 2012. Процитовано 9 лютого 2011. 
68. Soldatkin, Vladimir (14 січня 2011). Russia's Transneft denies $4 bln theft. Reuters. Архів оригіналу за 8 грудня 2012. Процитовано 6 липня 2011. 
69. Пил, РосПил, освоение. Государство, криминал, бизнес. Каким будет финал? (Russian). finam.fm. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 19 лютого 2011. 
70. «Russian blogger Alexei Navalny faces criminal investigation». Архів оригіналу за 1 серпня 2012. Процитовано 30 липня 2011. , The Guardian, May 10, 2011
71. Catherine Belton, «Russia targets anti-graft blogger». Архів оригіналу за 30 липня 2012. Процитовано 30 липня 2011. , Financial Times, May 10, 2011
72. Alexander Bratersky, «Navalny Targeted in Fraud Inquiry». Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 30 липня 2011. , The Moscow Times, May 11, 2011
73. Навальный, Алексей Анатольевич (6 июля 2011). За любую партию, против «Единой России». LiveJournal. Архів оригіналу за 8 грудня 2012. Процитовано 12 грудня 2011. 
74. Блогер А. Навальный получил 15 суток ареста. РосБизнесКонсалтинг. 6 грудня 2011. Архів оригіналу за 17 липня 2012. Процитовано 12 грудня 2011. 
75. Горбачев, Алексей (7 декабря 2011). Египетский сценарий для России. Независимая газета. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 12 грудня 2011. 
76. Навальный и Яшин вышли на свободу. Интерфакс. 21 декабря 2011. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 22 грудня 2011. 
77. * Интервью: Миграция [ 31 грудня 2014 у Wayback Machine.] // «Эхо Москвы», 23.08.2013
    • В случае победы на выборах Навальный разрешит гей-парады и запретит лезгинку [ 5 вересня 2014 у Wayback Machine.] // Новая газета, 24.08.2013
78. . Архів оригіналу за 6 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015. 
79. . Архів оригіналу за 4 серпня 2014. Процитовано 30 грудня 2014. 
80. . Архів оригіналу за 11 січня 2015. Процитовано 30 грудня 2014. 
81. . Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 30 грудня 2014. 
82. . Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 30 грудня 2014. 
83. . Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 6 січня 2015. 
84. . Архів оригіналу за 6 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015. 
85. . Архів оригіналу за 3 серпня 2015. Процитовано 6 січня 2015. 
86. . ukranews.com. Українські новини. 8 жовтня 2015. Архів оригіналу за 20 жовтня 2015. 
87. . Архів оригіналу за 14 березня 2017. Процитовано 4 травня 2017. 
88. . Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 4 травня 2017. 
89. . Архів оригіналу за 29 квітня 2017. Процитовано 4 травня 2017. 
90. . Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 4 травня 2017. 
91. . Архів оригіналу за 3 квітня 2017. Процитовано 4 травня 2017. 
92. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017. 
93. . Архів оригіналу за 18 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017. 
94. . Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 21 травня 2017. 
95. . Архів оригіналу за 23 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017. 
96. . Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 21 травня 2017. 
97. . Архів оригіналу за 22 травня 2017. Процитовано 21 травня 2017. 
98. . Архів оригіналу за 1 травня 2017. Процитовано 3 травня 2017. 
99. . Архів оригіналу за 4 травня 2017. Процитовано 3 травня 2017. 
100. . Архів оригіналу за 3 травня 2017. Процитовано 3 травня 2017. 
101. . Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 12 лютого 2018. 
102. . Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 12 лютого 2018. 
103. . Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 12 лютого 2018. 
104. . Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 12 лютого 2018. 
105. . navalny.com (рос.). 09.09.2019. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 9 вересня 2019. 
106. . navalny.com. Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 9 вересня 2019. 
107. . Архів оригіналу за 22 серпня 2020. Процитовано 20 серпня 2020. 
108. . Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 23 серпня 2020. 
109. Навального привезли в лікарню в Берліні: стан стабільний. 22.08.2020, 13:16 [ 26 листопада 2020 у Wayback Machine.]
     Навальний отримав в Німеччині статус «гостя канцлера» — ЗМІ. 23.08.2020, 16:00 [ 29 листопада 2020 у Wayback Machine.]
     Polizeischutz für Nawalny — Signal an Moskau. 23.08.2020, 00:50 Uhr [ 17 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
110. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 24 серпня 2020. 
111. . Архів оригіналу за 29 серпня 2020. Процитовано 24 серпня 2020. 
112. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 24 серпня 2020. 
113. Німецькі експерти знайшли в крові Навального сліди отрути «Новичок». 02.09.2020, 17:35 [ 25 вересня 2020 у Wayback Machine.]
     Alexei Navalny: Russia opposition leader poisoned with Novichok — Germany. 21:30, 02.09.2020 [ 20 січня 2021 у Wayback Machine.]
114. . Архів оригіналу за 2 вересня 2020. Процитовано 2 вересня 2020. 
115. . Архів оригіналу за 4 вересня 2020. Процитовано 2 вересня 2020. 
116. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 10 вересня 2020. Процитовано 4 вересня 2020. 
117. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 7 вересня 2020. Процитовано 6 вересня 2020. 
118. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 7 вересня 2020. Процитовано 7 вересня 2020. 
119. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 14 вересня 2020. 
120. Навальний вже встає з ліжка [ 15 вересня 2020 у Wayback Machine.], УП, 14 вересня 2020
121. Навальний показав перше фото після отруєння: уже дихає сам [ 16 вересня 2020 у Wayback Machine.], УП, 15 вересня 2020
122. Навальний опублікував фото з лікарні й повідомив, що дихає самостійно [ 17 вересня 2020 у Wayback Machine.], www.dw.com, 15 вересня 2020
123. Siebtes Statement der Charité: Stationäre Behandlung von Alexei Nawalny abgeschlossen [ 23 вересня 2020 у Wayback Machine.], Клініка Charité, 23.09.2020
124. Меркель таємно відвідала Навального у клініці «Шаріте» — ЗМІ [ 30 вересня 2020 у Wayback Machine.], УП, 28 вересня 2020
125. . www.mos-gorsud.ru. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 16 листопада 2020. 
126. . Архів оригіналу за 17 грудня 2020. Процитовано 17 грудня 2020. 
127. . Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 17 грудня 2020. 
128. . Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 2 лютого 2021. Процитовано 4 квітня 2021. 
129. . РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 лютого 2021. Процитовано 21 лютого 2021. 
130. (рос.) Навальный приговорен к пяти годам лишения свободы. Лента.ру. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 31 серпня 2013. Процитовано 7 жовтня 2020. 
131. (рос.) . РИА Новости. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 7 жовтня 2020. 
132. (рос.) . Аргументы и факты. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 7 жовтня 2020. 
133. (рос.) . YouTube. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
134. (рос.) . Gazeta.ru. 20 липня 2013. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
135. (рос.) . Lenta.ru. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
136. (рос.) Human Rights Watch: приговор Навальному - это кульминация уголовного преследования по политическим мотивам с заранее предопределённым исходом. Swissinfo.ch. 18 липня 2013. ^{[недоступне посилання]}
137. (рос.) . Эхо Москвы. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
138. . Lenta.ru. 18 липня 2013. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
139. Туомиоя – HS: есть все основания подозревать, что приговор Навальному – политически мотивированный // Сайт телерадіокомпанії Yleisradio Oy. Служба новин Yle. — 19 липня 2013. }}
140. (рос.) . Левада-Центр. 16 липня 2013. Архів оригіналу за 25 липня 2015. Процитовано 7 жовтня 2020. 
141. (рос.) . // news.tut.by. Архів оригіналу за 4 серпня 2013. Процитовано 2 серпня 2013.  Проігноровано невідомий параметр |datepublished= (можливо, |publication-date=?) (довідка)
142. (рос.) . Lenta.ru. 16 жовтня 2013. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
143. (рос.) Андреев, Андрей (16 жовтня 2013). . Российская газета. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
144. (рос.) . РИА Новости. 16 жовтня 2013. Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 7 жовтня 2020. 
145. (рос.) . Lenta.ru. 28 лютого 2014. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
146. (рос.) Егоров, Иван (28 лютого 2014). . Российская газета. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
147. (рос.) . NEWSru.com. 3 березня 2014. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
148. (рос.) Навальному продлили домашний арест [ 1 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Лента.ру, 10.101.2014
149. (рос.) . Gazeta.ru. 20 лютого 2015. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 7 жовтня 2020. 
150. . Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 4 квітня 2021. 
151. Police Summon Navalny Over Logo. The Moscow Times (англ.). 18 травня 2011. Процитовано 25 лютого 2023. 
152. Алексей Навальный (18 квітня 2011). Вы обязаны потратить на этот ролик свои 14 минут. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 2 червня 2012. 
153. Дело № 2-7051/2011 ~ М-6212/2011. Люблинский районный суд города Москвы. 29 червня 2011. оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 2 червня 2012. 
154. Трифонов, В., Козенко, А. (18 липня 2011). Алексею Навальному предъявили на миллион. Коммерсантъ. оригіналу за 17 травня 2012. Процитовано 2 червня 2012. 
155. Бизнесмен отсудил у Навального 100 тысяч рублей. Lenta.ru. 17 жовтня 2011. оригіналу за 27 квітня 2012. Процитовано 2 червня 2012. 
156. http://esquire.ru/wil/alexey-navalny. Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 30 листопада 2011. 
157. ВІДЕО Навальний [ 17 березня 2012 у Wayback Machine.] на передачі Велика політика з Євгенієм Кисельовим 10 лютого 2012
158. Соцсети обсуждают ответ Навального на открытое письмо Айдера Муждабаева // RB.ru, 23.07.2013.
159. (uk-UA). Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 5 вересня 2021. 
160. Алексей Навальный on Instagram: "Хочу сказать о Михаиле Саакашвили. Мы с ним не знакомы и никогда не встречались. Я не знаю никого из его команды, и меня никто не просил писать этот пост. Я, к своему стыду, довольно слабо представляю грузинскую политику и могу сказать что-то не то. К еще большему своему стыду, я как-то под влиянием того, что мой товарищ сидел под обстрелом в Цхинвали, написал в 2008 году пост с оскорбительным эпитетом в адрес грузин. За это я извинялся и извиняюсь снова, но знаю, что в связи с этим мое мнение в Грузии имеет не так много веса. Тем не менее я все равно решил написать, как человек и христианин, потому что на это тяжело смотреть. Саакашвили страдает, его семья страдает, и всей Грузии от происходящего плохо, и нет от этого ничего хорошего даже тем, кто хотел бы держать Саакашвили в тюрьме до смерти. Я верю в счастливое европейское будущее Грузии. Это классная страна, у которой есть все для процветания. Я верю, что политическое противостояние (а где его нет?) будет мирно и благополучно разрешено. Но вот это заключение и мучение бывшего президента ужасно и бессердечно. Оно бьет по европейскому выбору, оно бьет по развитию, оно снижает шансы на нормальное будущее. Оно снижает мораль и наполняет страну злобой. Понятно, что противостояние это яростное и с эмоциями до глубины души. Не сомневаюсь, что противникам Саакашвили есть что ему припомнить и есть за что отомстить. Об этом и хочу сказать. И хочу призвать, если кто-то услышит. Не надо мстить, хоть и очень хочется. От этой мести пострадает вся Грузия. Это тупиковое решение, стратегически невыгодное всем. И жестокое. Как обычно, все уперлось в то, что каждый хочет сохранить лицо. Каждый хочет показать, что его не прогнули, а наоборот, он всех прогнул. Но власть должна быть более милосердной, чем ее оппоненты. Ведь она власть. Саакашвили очень болен, и все разговоры про симуляцию — ерунда. Поверьте, тюрьма высасывает здоровье из любого и с огромной скоростью. Выпустить его на лечение с отсрочкой приговора или сделать нечто в этом роде, что позволит сторонам соблюсти закон и сохранить лицо, — это было бы самое правильное. (Продолжение в карусели)". Instagram (англ.). Процитовано 25 квітня 2023. 
161. Навальний: Крим залишиться частиною Росії [ 17 січня 2021 у Wayback Machine.] // Українська правда, 15 жовтня 2014.
162. . Архів оригіналу за 10 червня 2017. Процитовано 10 червня 2017. 
163. О голодовке Олега Сенцова [ 29 червня 2018 у Wayback Machine.] // navalny.com, 31.05.2018
164. (uk-UA). Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 26 лютого 2022. 
165. https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/3672592-krim-buterbrod-z-kovbasou-navalnij-zminiv-svou-dumku-sodo-pivostrova.html
166. РУССКАЯ СМУТА. АКТ ПЕРВЫЙ, 04.08.2018
167. . navalny.com (рос.). 11.10.2018. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 18 листопада 2018. 

Посилання

• Офіційний сайт (рос.)
• navalny — блог у LiveJournal, який веде Навальний Олексій Анатолійович.(рос.)
• New Yorker: «Net Impact: One man's cyber-crusade against Russian corruption» by Julia Ioffe [Архівовано 29 серпня 2012 у WebCite]
• Navalny at Yale World Fellows program [ 17 травня 2013 у Wayback Machine.]