Міусський цвинтар (рос. Миусское кладбище) — некрополь на півночі Москви у Мар'їній Рощі Північно-східного адміністративного округу. Входить до складу Державного унітарного підприємства «Ритуал». Пам'ятка містобудування та архітектури Москви № 7710850000.
| Міусський цвинтар рос. Миусское кладбище, трансліт. Миусское кладбище | |
|---|---|
| | |
| Інформація про цвинтар | |
| 55°47′40″ пн. ш. 37°35′51″ сх. д.H G O | |
| Країна | Росія |
| Розташування | Москва |
| Відкрито | 1771 |
| Статус | пам'ятка архітектури[d] |
| Охоронний статус | об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd |
| Площа | 5 га |
| Адреса: 129075, Москва, вул. Сущевский вал, вл.19. | |
| Вебсайт | Офіційний сайт(рос.) |
| Міусський цвинтар Міусський цвинтар (Росія) Міусський цвинтар Міусський цвинтар (Москва) | |
Міусський цвинтар у Вікісховищі |
Історія цвинтаря Редагувати
Міусський цвинтар заснований під час епідемії чуми у 1771 році, одночасно з Ваганьковським, Даниловським, Введенським, Рогожським та Калитниківським цвинтарями, за Камер-Колезьким валом, неподалік місцевості Міусс (звідси назва). На цвинтарі ховали в основному купців, ремісників і міщан з сусідніх Мар'їної Рощі та Бутирок.
У 1800 році градоначальник Москви граф Іван Салтиков пропонував знищити Міусський цвинтар.
З 1947 року на Міусському цвинтарі ведеться постійний архів реєстрації похованих.
У 1992 році на цвинтарі проходило фільмування одинієї з перших російських стрічок жахів «Дотик» режисера Альберта Мкртчяна.
Церква мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Редагувати
На цвинтарі була дерев'яна церква мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, яка була освячена 20 січня 1773 року. У 1823 році на кошти купця Івана Кожевникова архітектором Олександром Елькінським, замість старої дерев'яної церкви, побудовано муровану.
У 1835 році до церкви з усіх боків прибудовано приділи Знамення та Митрофана Воронезького. Було розширено трапезна у 1912 році, додані північно-західний та південно-західні кути, збудована дзвіниця та богадільня. З 1934 року Церква мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії була зачинена. У будівлі церкви розмістився цех з виробництва обладнання МОЗ РРФСР. У 1990 році церква передана віруючим.
Відомі особи, поховані на цвинтарі Редагувати
- Кир Буличов — радянський російський письменник-фантаст, історик, перекладач, східнознавець, журналіст, кіносценарист.
- Олександр Ведерников — радянський російський оперний співак (бас), соліст Большого театру
- Михайло Каченовський — російський історик та літературний критик.
- Валентин Кузін — радянський російський хокеїст.
- Олексій Міхальов — радянський російський східнознавець та синхронний перекладач.
- Євген Мигунов — російський радянський художник-мультиплікатор, ілюстратор та карикатурист.
- Лідія Обухова — радянська російська письменниця.
- Володимир Правдич-Немінський — український нейрофізіолог
- Всеволод Ревич — радянський російський літературний критик.
- Микола Романов — радянський актор театру та кіно.
- Олександр Татарський — радянський російський режисер мультиплікації, художник, продюсер, аніматор.
- Любов Хавкіна — російська бібліотекознавчиня та бібліографиня.
- Галина Щербакова — радянська російська письменниця, сценаристка.
- Дмитро Щукін — російський купець.
- Валерій Гаркалін -радянський і російський артист, педагог
Час роботи Редагувати
Цвинтар відкритий щодня з 9.00 до 19.00 у літній період (з 1 травня по 20 вересня), та з 9.00 до 17.00 у зимовий період (з 1 жовтня по 30 квітня).
Світлини Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Постановление Совета Министров РСФСР № 624 от 04.12.1974
- Об'єкт культурної спадщини [ 24 листопада 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- . Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 24 листопада 2018.
Посилання Редагувати
| Це незавершена стаття про Москву. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |