Національний музей азулежу (порт. Museu Nacional do Azulejo) — музей у місті Лісабон, що висвітлює історію і побутування кольорових кахлів (азулежу) Португалії, що стали характерною ознакою національного декоративного мистецтва на століття.
| Національний музей азулежу (Лісабон) | |
|---|---|
| | |
| 38°43′27″ пн. ш. 9°06′50″ зх. д. / 38.7244000000277779° пн. ш. 9.11389000002777827° зх. д.Координати: 38°43′27″ пн. ш. 9°06′50″ зх. д. / 38.7244000000277779° пн. ш. 9.11389000002777827° зх. д. | |
| Тип | музей |
| Тема | кахель |
| Країна | Португалія |
| Розташування | Лісабон, район Хабрегос (Xabregas) на правому березі річки Тежу, вулиця Мадре де Деус |
| Адреса | Madre de Deus Conventd |
| Засновано | заснований і відкритий 1960 року, нова назва з 1980 р. |
| Відвідувачі | 202 900 осіб (2022) |
| Директор | [[]], 2010 р. |
| Сайт | museudoazulejo.gov.pt |
| Національний музей азулежу (Португалія) | |
Національний музей азулежу у Вікісховищі |
Арабська кераміка як витоки ред.
Азулежу, якщо брати національну назву кольорових кахлів, не були винахідом португальців, чи тим більше іспанців чи італійців, технології виробів якої вплинули на виробництво кахлів у Португалії. Витоками були керамічні майстерні Близького Сходу (в Ірані, Сирії, арабському Єгипті). В країнах Півдня Західної Європи були лише внутрішня здатність культури сприйняти нові (арабські) технології та відповідна сировина.
Пістрявість етапів керамічного виробництва Португалії ред.
Керамічне виробництво у Португалії пройшло декілька етапів становлення і розвитку, допоки не стало характерною ознакою національного декоративного мистецтва. Якщо керамічні центри Італії (Фаєнца, Дерута, Губбіо, Піза, Савона, Флоренція) досить швидко подолали арабські впливи і виробили як власні керамічні форми, так і власний декор, у Португалії все мало інший характер. Тут водночас збереглися як арабські за витоками килимові кахлі, так і нові зразки, орієнтовані на західноєвропейські через зв'язки із князівствами Італії, Іспанії, Нідерландів.
Зміна смаків і стилю відбулась вже в 2-й половині 16 ст. під могутнім впливом італійської культури доби відродження і маньєризму. Італійські керамічні центри активно продавали власну продукцію в інші країни, в тому числі і в Португалію. Португальські майстри швидко запозичили технологію розпису кераміки тонкими пензлями на олов'яній глазурі. На сюжети і декор португальських кахлів вплинули як стилістика відродження і маньєризму, так і середньовічні традиції. Так, сюжет міг мати біблійні витоки, а орнамент (негнучкий, дивацький, що нагадував металевий декор зброї) був маньєристичним. Відсутність доброї художньої освіти у більшості народних майстрів породжувала наївні і пістряві зразки. Поширилось створення сюжетних чи орнаментальних панно, де окремий азулежу ставав лише частиною панно у великій за розмірами і закінченій композиції.
У старовинних кахлях зберігались і пістряві кольори як ознака буяння природних сил. Доба Великих географічних відкриттів відбилась і в азулежу. Існує декілька композицій із зображенням екзотичних мотивів і екзотичних для Європи тварин — дивацьких тропічних птахів, слонів, верблюдів, мавп тощо. У буяння різноманітних орнаментів вплетені і зображення вітрильників, герби вельможних родин, зобаження райських садів.
Під впливом амстердамських та делфтських зразків пройшла чергова зміна колористики азулежу, що надала перевагу синім (кобальтовим) розписам на білому тлі. В 17 столітті португальці захопились голландськими кахлями. Вже тоді з'явились і перші колекціонери. Так, в замку Фігейра де Фош зібрана найкраща у Португалії колекція голландських сюжетних кахлів, рівної котрій нема навіть у сучасній Голландії. Колишня графська колекція нараховує близько 7000 зразків і розташована у семи залах. За припущеннями, графу так сподобались голландські вироби, що він придбав вантаж цілого вітрильника загалом.
Мистецтво азулежу розділилось на народні і наївні зразки та на зразки з професійним розписом і сюжетами, запозиченими з європейських грювюр. Світські і галантні сюжети на азулежу-панно прийшли навіть у декор церков (у господарчих і підсобних приміщеннях). Азулежу-кахлі покохали настільки, що ними вкривали стелі, фонтани, житлові приміщення, клітки з парадними сходами палаців, палацові печі тощо.
Окремі панно прикрасили головні фасади низки португальських церков і багатих помешкань світських і церковних князів. Прихильність до азулежу була настільки могутньою, що була перенесена у колонії Португалії. Власна школа азулежу виникла і зміцніла у колишній колонії Португалії — Бразилії.
Азулежу перейшло у 19 століття з черговою зміною і сюжетів, і колористики, котра знову стала багатоколірною і пістрявою. Всі зміни у виробництві і стилістиках азулежу і висвітлює Національний музей азулежу, де зібрані зразки за 500 попередніх років.
Приміщення музею ред.
Музей розташований в колишніх приміщеннях францисканського монастиря Божої Матері (Мадре де Деус). В основі — старовинна споруда 1509 року, створена за наказом королеви Португалії Елеонори Візеу (1458—1525), вдови короля Іоанна ІІ Португальського. Збережений старовинний монастирський дворик. Споруда має декілька фасадів, в тому числі і пізніх часів.
Музей азулежу був вперше відкритий для відвідин 1960 року як відділок Національного музею старовинного мистецтва.
1980 року заклад отримав самостійність і нову назву — Національний музей азулежу.
Галерея ред.
Див. також ред.
- Церква Сан Лоренсо (Алмансил), Португалія
Примітки ред.
- https://www.patrimoniocultural.gov.pt/static/data/docs/2023/03/10/ev.pdf
- Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 199
- ↑ Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 261
Джерела ред.
- Maria Antónia Pinto de Matos, Azulejos: Chefs-d'oeuvre du Musée national de l'Azulejo à Lisbonne, collection Grands formats, éditions Chandeigne, 2009
- Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990
Посилання ред.
- (порт.) (англ.)
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національний музей азулежу |