Морозова Людмила Миколаївна (6 липня 1907, Київ — 1 березня 1997 Гантер, штат Нью-Йорк, США, згідно із заповітом похована 12 березня 1997 в Києві на Берковецькому кладовищі) — українська художниця, членкиня Об'єднання митців-українців в Америці, меценатка, представниця української діаспори в США.
| Морозова Людмила Миколаївна | |
|---|---|
|
| |
| Народження | 6 липня 1907 Київ, Російська імперія |
| Смерть | 1 березня 1997 |
| Гантер, штат Нью-Йорк, США | |
| Поховання | 12 березня 1997, Київ, Берковецьке кладовище |
| Діяльність | художниця |
| |
Життєпис ред.
Людмила Морозова народилась у Києві 6 липня 1907 року. Мати майбутньої художниці, Тетяна Євгенівна Морозова, працювала вчителькою, згодом — інспекторкою жіночих шкіл Києва. Про батька мисткиня згадувала рідко — він був адвокатом, працював в уряді гетьмана Павла Скоропадського, але після повалення останнього у грудні 1918 р. виїхав за кордон.
Дівчинка з дитинства мріяла стати художницею. Як сама пізніше згадувала, «з 14 років відчула своє призначення і почала вже тільки малювати. Перше зробила копію автопортрета любимого мого Рафаеля й свій автопортрет. Першою моєю вчителькою була відома малярка — Ганна Крюгер-Прахова», яка мала чудову фахову освіту — закінчила рисувальну школу Миколи Мурашка, Академію Делеклюза у Парижі, Петербурзьку академію мистецтв.
Людмила Морозова навчалася в Першій приватній жіночій гімназії О. Дучинської, де історію в той час викладала Наталія Дмитрівна Полонська, яка згодом стане видатної українською науковицею, першою жінкою приват-доцентом Університету святого Володимира у Києві. Саме від неї Людмила перейняла любов до минувшини, зацікавилася історією та культурою Стародавньої Греції. Зі своєю вчителькою Людмила підтримувала зв’язок усе життя: листувалася, допомагала матеріально, коли та останні роки жила у будинку для літніх людей у Німеччині.
Фахову мистецьку освіту майбутня художниця почала здобувати спочатку в художньо-індустріальній профшколі (1925—1927 рр.), де рисунок і народний орнамент у неї викладав Василь Васильович Кричевський. Потім навчалася у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) у майстерні професора Федора Григоровича Кричевського, який мав незаперечний вплив на формування стилю і творчої особистості молодої художниці. Кричевський створив портрет Людмили Морозової, доля якого була драматичною — після смерті художника картину було викуплено у вдови з персональної виставки Ф. Кричевського, яка проходила у Москві. Портрет потрапив до збірки Третьяковської галереї. Людмила Морозова дуже сумувала з цього приводу, навіть мала намір зібрати кошти, щоб викупити картину і повернути її в Україну.
Молода художниця працювала у різних жанрах: портрет, краєвиди, натюрморт. Крім малярства, Людмила Морозова цікавилася давніми пам’ятками мистецтва, разом з групою відомого історика архітектури Іполита Владиславовича Моргілевського досліджувала київську архітектуру, малювала Михайлівський Золотоверхий, Софійський та Успенський собори, Трьохсвятительську й Андріївську церкви («Собор Св. Софії взимку», «Собор Св. Софії з Богданом», «Св. Софія з балкона Стрілецької вулиці», «Св. Андрій весною», «Св. Андрій з Подолу» тощо).
В липні-листопаді 1932 року Людмила Морозова разом із відомим українським археологом та мистецтвознавцем Миколою Омеляновичем Макаренком та його дружиною Анастасією Сергіївною Федоровою працювала художником в археологічній експедиції, яка проводилася в Маріуполі, брала участь у розкопках.
У 1936 році Людмила Морозова стала учасницею складної експедиції до Сванетії (гірська частина Грузії), яку очолив професор І. В. Моргілевський. Вона була першою українкою, однією з перших жінок-іноземок, які побували у цій таємничій країні. Завдяки картинам художниці світ зміг побачити чудові архітектурні скарби й мальовничі краєвиди землі сванів.
Часто відвідувала Полтавщину, якій присвятила низку творів («Село Яреськи», «Сутінки на Пслі»). Після створення великого полотна «Полтава» на Л. Морозову звернули увагу в мистецьких колах. У 1936 р. вона вперше взяла участь у виставці українських митців з картиною «Дівчина і гуси». Наступного, 1937 року на виставці «Квітуча Україна» експонувалися вже два краєвиди малярки.
У 30-ті роки художниця стала свідком нищення київських храмів. Разом зі своїми вчителями І. В. Моргілевським та М. О. Макаренком Людмила Морозова виступила на захист Михайлівського Золотоверхого монастиря. Вчені намагалися зберегти хоча б мистецькі деталі інтер’єру: ікони, фрески, мозаїки. Серед тих, хто цим опікувався, були Іполит Моргилевський і Людмила Морозова. Вціліли унікальні світлини, зроблені на даху Михайлівського Золотоверхого собору в той час, коли вони робили докладне обстеження пам’ятки архітектури, приреченої на загибель.
Художниця чудом залишилася на волі у роки сталінських репресій. Згодом вона писала: «Життя особисте мала трагічне. Ми, зустрічаючись з близькими людьми, кожного разу прощались, бо могли завтра вже не побачитися. …Не можу не плакати, коли згадую, що мої друзі вмирали, а я їх не могла врятувати…».
Тяжким випробуванням стала Друга світова війна та німецька окупація Києва. На життя заробляла малюванням: «Мене й мою родину, несподівано, в час війни, рятувало малярство. Я майже кожного дня продавала краєвиди або квіти. За одну картину моя мама діставала маленьку пляшку молока, кілька бараболь й один часник. Хліба ми не мали». У серпні 1943 року разом із матір’ю вона залишила Київ і переїхала Львова, згодом — до Німеччини. Під час бомбардування Дрездена художниця втратила понад сто своїх картин довоєнного періоду.
П’ять років перебувала в американських таборах для переміщених осіб Ашафенбурга, Франкфурта-на-Майні та Берхтесгадена, але навіть в таких важких умовах продовжувала працювати творчо. На початку 1948 року у таборі Ашафенбурга пройшла курс навчання в технічній школі, отримала спеціальність художника з комерційної плакатної та рекламної справи.
Мати художниці не дожила, щоб поїхати з донькою до Америки, померла 31 грудня 1950 року. Після її смерті Людмила Морозова отримала дозвіл на виїзд до США.
З 1951 року художниця жила в Нью-Йорку. 1962 року придбала будиночок у містечку Гантері — за 130 кілометрів від Нью-Йорку, де і мешкала сама до останніх днів, бо сім’ї не мала. Будинок був своєрідною галереєю, де його власниця влаштовувала персональні виставки своїх творів. Мистецький спадок художниці був величезним: у 1985 р. тільки в її будинку, всі стіни якого були завішані картинами, зберігалося від 500 до 600 картин.
Творча доля Морозової склалася в Америці доволі успішно. З 1952 по 1974 рік вона викладала малярство в мистецькій школі, брала активну участь у всіх групових виставках Об'єднання митців-українців в Америці. 1956 року в Українському літературно-мистецькому клубі Нью-Йорку відбулася перша виставка Людмили Морозової спільно зі скульптором Сергієм Литвиненком, на якіій було представлено 122 роботи художниці.
Мисткиня здійснила свою дитячу мрію — кілька разів побувала у Греції, присвятила цій країни багато картин, малювала античні архітектурні пам’ятки, собори, міські та морські краєвиди («Містра», «Парфенон», «Ліндос» та інш.) Сорок кращих робіт подарувала Елладі у фонд відбудови храму, зруйнованого землетрусом.
Художниця піклувалася про знайомих киян, які жили в еміграції (Н. Полонська-Василенко, А. Грабовецький), через відомого піаніста С. Ріхтера надавала матеріальну допомогу гімназійним приятелькам, які повернулися в Київ після заслання. Понад 10 років листувалася і надсилала дарунки сліпому Гаю (Георгію) Репіну — внукові Іллі Репіна, — що лишився самотнім і був прикутий до шпитального ліжка в Регенсбурзі.
Людмила Морозова врятувала і все життя зберігала дві ікони з іконостасу Михайлівського собору. Вона мріяла побачити цей храм відновленим. У листі до студентів Української академії мистецтв художниця писала: «Дорогі й рідні студенти! Ви є щасливі і я щаслива із вами! Мистці не старіють і я душею із вами в дорогому Києві, де буде відбудовано св. Михайлівський собор і церква Успіння в Лаврі. Наше покоління мусить це зробити…».
Художниця створила фонд по збиранню коштів на відбудову Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. У Гантері часто проводилися благодійні художні виставки, зокрема й творів самої мисткині, проходили концерти в Українському культурному центрі.
В останні роки життя Людмила Морозова важко хворіла, перенесла операцію на очах. 1 березня 1997 року, за кілька місяців до 90-літнього ювілею, вона померла.
Художниця все життя мріяла повернутися до рідного Києва і заповіла, щоб її поховали на Батьківщині. Останню волю мисткині виконав громадський діяч українського походження Мар’ян Коць. Нині прах Людмили Морозової покоїться на київському міському цвинтарі Берківці.
Твори Людмили Морозової зберігаються у державних та приватних збірках і галереях Німеччини, Австралії, Великої Британії, Канади, США, Греції. Мисткиня безкоштовно передала Україні понад 150 своїх робіт, цінну колекцію порцеляни й величезний архів. Зокрема, унікальна добірка творів художниці представлена в постійній експозиції Музею української діаспори у Києві.
Творчість ред.
Людмилу Морозову вважали однією з найкращих представниць школи українського імпресіонізму. В її творчості як художниці було кілька етапів (періодів), які вона сама вирізнювала. Перший, український, тривав до 1943 року. Потім вона жила і працювала у Німеччині, з 1951 року мешкала у США. Художниця не раз подорожувала різними країнами, де створювала нові цикли своїх картин. Багато працювала на пленері, часто зверталася до теми культових споруд, пам’яток давньоруської архітектури, античного будівництва. Основні жанри картин: портрет, автопортрет, краєвид, архітектурний пейзаж, натюрморт.
Вшанування пам'яті ред.
Прізвище художниці золотими літерами викарбуване на мармуровій дошці біля головного входу до Михайлівського Золотоверхого собору серед імен тих, хто допоміг відновити славетну київську святиню.
Галерея ред.
Примітки ред.
- Український живопис ХХ — початку ХХІ ст. з колекції Національного художнього музею України : альбом. — Хмельницький ; Київ : Галерея ; Артанія Нова, 2006. — С. 291. — ISBN 966-8834-03-8 (Галерея) ; ISBN 966-8914-00-7 (Артанія Нова).
- ↑ Горбунова Г. Довгий шлях на Батьківщину. Життя та творчість Людмили Морозової [ 27 березня 2022 у Wayback Machine.]
- ↑ Гуменюк, Олена. . Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 17 листопада 2021.
- ↑ Макаревич М. Людмила Морозова, художниця із США: «Моє життя — це віра й любов» : [інтерв'ю з художницею] / Мирослава Макаревич // Україна. — 1995. — № 19—20. — С. 31—32 : іл.
- ↑ Скрипка, Тамара. . Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
- Федорук О. Мистецький гарт Людмили Морозової / Олександр Федорук // Українки в історії. — Київ : Либідь, 2004. — С. 227—233 : іл. — ISBN 966-06-0361-4
- Павельчук І. На перехресті модерну: Федір Кричевський на шляху до постімресіонізму. — Київ, 2018. — С. 4
- ↑ Щербак В. Її доля — драматична / Василь Щербак // Образотворче мистецтво. — 1999. — № 1— 2. — С. 20— 21 : іл
- Кучугура Л.І. Дослідження видатного українського археолога М. О. Макаренка в м. Маріуполь у 1930–1933 роках // Праці НДІ пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 2, ч. 2. — Київ : АртЕк, 2007. — С. 71 —86.
- ↑ На оптимістичній ноті : [про художній доробок Людмили Морозової, який надійшов до України] // Пам’ятки України: історія та культура. — 1998. — № 1. — С. 69—72.
- ↑ Морозова Л. Лист до студентів Української академії мистецтв / Людмила Морозова // Мистецтво української діаспори. Вип. 1.— Київ, 1998. — С. 304.
- . h.ua. Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 13 травня 2017.
- Третяк Н. Музей культурної спадщини на Московській / Наталія Третяк // Українська культура. — 2005. — № 5—6. — С.8.
Посилання ред.
- Федорук О. К. Морозова Людмила Миколаївна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=69354 [ 11 листопада 2021 у Wayback Machine.] (дата перегляду: 17.11.2021).
Джерела ред.
- Людмила Морозова : альбом / авт.-упоряд. О. Федорук. — Київ ; Львів : Вид-во М. П. Коць, 2003. — 222 с. : іл.
- Блюміна І. Киянка з Гантера : [Про худож. Людмилу Морозову] / І. Блюміна // Вітчизна. — 1996. — № 11/12. — С. 154—156.
- Блюміна І. Людмила Морозова: повернення в Україну / Ірина Блюміна // Мистецтво української діаспори. Вип. 1. — Київ : Тріумф,1998. — С. 233—238. — ISBN 966-7523-01-2
- Морозова Людмила Миколаївна // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 410. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
- Морозова Людмила Миколаївна // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 422.
- Павельчук І. На перехресті модерну: Федір Кричевський на шляху до постімпресіонізму / Іва Павельчук. — Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», 2018. — 99 с. : іл. + кольор. вкл. — ISBN 978-966-518-732-5 Про портрет Л. Морозової — С. 25, 35, 40—43, 45, 49, 52, 54, 73, 86.
- Федорук О. Мистецький гарт Людмили Морозової / Олександр Федорук // Українки в історії. — Київ : Либідь, 2004. — С. 227—233 : іл. — ISBN 966-06-0361-4.
- Щербак В. Повернулась в Україну — на вічний спочинок: (До 100-річчя від дня народження Л. М. Морозової) / Василь Щербак // Мистецькі обрії '2008. Вип. 1 (10) : Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки. — Київ : Музична Україна, 2008. — С. 336— 340 : іл. — ISBN 978-966-82-59-40-1.http://calendar.interesniy.kiev.ua/Articles/Morozova.pdf