Іва́н Васи́льович Миколайчу́к (15 червня 1941, (Чортория), Кіцманський район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР — 3 серпня 1987, Київ, Українська РСР, СРСР) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист, письменник. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. В УРСР носив тавро «неблагонадійного», його називали «душею українського кіно».
Миколайчук Іван Васильович | ||||
---|---|---|---|---|
Миколайчук Іван | ||||
Народився | 15 червня 1941[1] (Чортория), Вижницький район, Чернівецька область, Україна | |||
Помер | 3 серпня 1987[1](46 років) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Національність | українець | |||
Громадянство | УРСР | |||
Діяльність | актор, кінорежисер, сценарист, кіноактор, кінопродюсер, кіносценарист | |||
Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
У шлюбі з | (Миколайчук Марія Євгенівна) | |||
Провідні ролі | («Тіні забутих предків»), («Пропала грамота»), («Білий птах з чорною ознакою»), («Вавилон XX») | |||
IMDb | ID 0586645 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Миколайчук Іван Васильович у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Життєпис
Народився у багатодітній селянській родині одним із 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі мешкає в с. (Чортория). До повноліття дожило десятеро. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під (музей-садибу). Старша сестра Фрозина Грицюк та її син Василь нині доглядають меморіальний Музей-садибу Івана Миколайчука, відбудованого на місці старої батьківської хати в Чорториях.
З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі. була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. Закінчив середню школу в с. (Брусниця) (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука).
1957 року закінчив (Чернівецьке музичне училище), 1961-го — театр-студію при (Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської).
29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру (Марією Карп'юк).
У 1963—1965 роках навчання на кіноакторському факультеті (Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого) (майстерня (Віктора Івченка)).
В кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі (Леоніда Осики) «Двоє».
Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину «Тіні забутих предків». За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку, щоб той не заряджав плівку. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Він заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнка і пробило: Іван справді молився…
Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі («Сон») та (Івана Палійчука) у («Тінях забутих предків»). Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до (Книги рекордів Гіннеса).
Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!» Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор. | ||
— Зі спогадів (С. Параджанова) про кінопробу І. Миколайчука |
Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко. | ||
— (Сергій Параджанов) |
У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого (психологізму), до несподіваних (контрастів) і навіть парадоксів характеру.
З фільму («Білий птах з чорною ознакою») (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.
У фільмі Бориса Івченка («Пропала грамота») (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі (козака Василя), а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні (тріо) («Золоті ключі») ((Ніна Матвієнко), дружина (Марічка Миколайчук), Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. В «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.
1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували (Сергія Параджанова). Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму («Анничка»). У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і («патріотизмом»). Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних (інстанціях).
«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.
Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ (Володимира Івашка), вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму («Вавилон ХХ») за романом (Василя Земляка) «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Наступний фільм, («Така пізня, така тепла осінь») (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як («Вавилон ХХ»).
1983 — Миколайчук створив сценарій картини («Небилиці про Івана»), 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.
Помер від раку 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Фільмографія
- 1964 — («Сон») (Тарас Шевченко)
- 1964 — («Тіні забутих предків») ((Іван Палійчук))
- 1965 — («Гадюка»), (Валько Брикін)
- 1966 — («Бур'ян»), (Давид Мотузка)
- 1967 — , актор
- 1967 — («Київські мелодії»), актор
- 1968 — («Помилка Оноре де Бальзака»), актор
- 1968 — («Анничка»), (Роман)
- 1968 — («Камінний хрест»), (Микола)
- 1968 — («Розвідники»), актор (Віктор Курганов, прізвисько Борода)
- 1968 — («Визволення») (кіноепопея), частина 1 — «Вогняна дуга», (Савчук)
- 1969 — («Визволення») (кіноепопея), частина 2 — «Прорив», (Савчук)
- 1970 — («Білий птах з чорною ознакою»), сценарист, (Петро)
- 1970 — («Комісари»), актор
- 1971 — («Іду до тебе»), актор
- 1971 — («Лада з країни Берендеїв»), актор
- 1971 — («Захар Беркут»), ((Любомир))
- 1972 — («Наперекір усьому»), актор
- 1972 — («Пропала грамота») ((Козак Василь))
- 1973 — («Повість про жінку»), актор
- 1973 — («Коли людина посміхнулась»), актор
- 1974 — («Марина»), актор
- 1974 — («Мріяти і жити»), сценарист
- 1975 — («Канал»), актор
- 1976 — («Тривожний місяць вересень»), (Гнат)
- 1977 — («Бірюк»), сценарист у співавт.
- 1978 — («Море»), актор
- 1978 — («Під сузір'ям Близнюків»), сценарист
- 1978 — («Спокута чужих гріхів»)
- 1979 — («Вавилон ХХ»), актор, композитор, режисер, сценарист
- 1980 — («Лісова пісня. Мавка»), актор
- 1981 — («Така пізня, така тепла осінь»), актор, режисер, сценарист
- 1982 — («Повернення Баттерфляй»), актор
- 1983 — («Легенда про княгиню Ольгу»), (князь Володимир)
- 1983 — («Миргород та його мешканці»), актор
- 1986 — («І в звуках пам'ять відгукнеться...»), сценарист
- 1986 — («На вістрії меча»), (Турчин)
- 1987 — («Жменяки»), (Жменяк)
- 1989 — («Небилиці про Івана»), сценарист,
Вшанування пам'яті
На честь Івана Миколайчука названі вулиці у Києві, (Львові), Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці, Коломиї, Чернівцях та Ковелі
25 грудня 2015 року Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю та провулок Фелікса Кона на вулицю та провулок Івана Миколайчука.
- На честь нього названо 49 курінь УПЮ імені Івана Миколайчука.
- (8244 Миколайчук) — астероїд, названий на честь митця.
- (Миколайчук-Фест) — всеукраїнський фестиваль народної пісні та кіно, присвячений 75-річчю актора.
23 лютого 2016 року на сайт Президента України подана петиція про присвоєнню Іванові Миколайчуку почесного звання «Герой України».
Фільми про Івана Миколайчука
- , документальний фільм, режисер Василь Вітер (1989).
- «Іван Миколайчук. Посвята» (1998, реж. (А. Сирих), автор сцен. (Людмила Лемешева)).
- "Іван Миколайчук. Книга життя", двосерійний документальний фільм, студія «Степ»; автори: (Тарас Ткаченко), (Василь Ілащук); режисери: С. Сотников, А. Білан.
- «Іван Миколайчук. 25 років кохання», документальний фільм, продюсерський центр «Закрита зона»; автор (Н. Фіцич), режисер Сергій Цимбал (2007).
- (Недокошений лан. Пам'яті Івана Миколайчука)
Примітки
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- . Архів оригіналу за 4 вересня 2014. Процитовано 29 березня 2021.
- . Архів оригіналу за 17 липня 2010. Процитовано 4 червня 2011.
- Наталка Позняк-Хоменко. Іван Миколайчук. Український секс-символ із Божою ознакою // Без цензури
- . Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 4 червня 2011.
- Мар'яна, Байдак. . Локальна Історія (укр.). Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 29 травня 2020.
- . Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 6 травня 2020.
- . Архів оригіналу за 24 жовтня 2004. Процитовано 31 грудня 2004.
- . Архів оригіналу за 18 березня 2011. Процитовано 4 червня 2011.
- Ковель. Вікіпедія (укр.). 9 липня 2022.
{{}}
:|access-date=
вимагає|url=
() - . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 19 червня 2016.
- . Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 24 лютого 2016.
- . Архів оригіналу за 30 квітня 2016. Процитовано 8 січня 2016.
Джерела та література
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Миколайчук Іван Васильович |
- Г. С. Брега. Миколайчук Іван Васильович [ 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] // (Енциклопедія історії України) : у 10 т. / редкол.: (В. А. Смолій) (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 656. — .
Література
- Миколайчук Іван Васильович // Капельгородська Н. М. Кіномистецтво України в біографіях / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. — Київ, 2004. — С. 393.
- Миколайчук Вван Васильович // Богайчук М. Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник / Микола Богайчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2005. — С. 177—178. — .
- Миколайчук Іван Васильович // Мистецтво України: біографічний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — Київ, 1997. — С. 411.
- Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 589.
- Білий птах з доброю ознакою // Гусар Ю. Зірки не гаснуть: художньо-документальні розповіді про видатних митців Буковини, чиї імена занесено на «Алею зірок» у Чернівцях / Ю. С. Гусар. — Чернівці, 2003. — С. 36-40.
- Жадько В. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 238—242, 278.
- Жадько В. Український некрополь. — К., 2005. — С. 238.
- Жадько В. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 195.
- Бацай Л., Гусар Ю. «Як мимоволі творить він красу!» [Ліна Костенко про Миколайчука]/ , (Юхим Гусар) // (Поштовий вісник). — 2016. — 17 червня (№ 25). — С. 1, 5.
- В'юн А.
- Гусар Ю. Продовжувач Довженківських традицій: 15 червня — 75 років від дня народження Івана Миколайчука/ (Юхим Гусар) // (Буковинське віче). — 2016. — 9 червня (№ 22). — С. 1.
- Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина; художник Наталка Клочкова. — Київ : (Грані-Т), 2010. — 125 с.: іл. — ((Життя видатних дітей)). — .
- Зозуля С.. Смолоскип Івана Миколайчука // (Волинь-Нова) (Луцьк). — 23 червня 2011. — С. 5.
- Малімон Н. Нічна гостина в кіностудії «Волинь» // Віче. — 9 червня 2011. — С. 4.
- Корогодський Р. Іван Миколайчук поза іконостасом // (Р. Корогодський). Брама світла: Шістдесятники / Упоряд. М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко. — Л.: видавництво Українського Католицького Університету, 2009. — С. 620—625. — .
- Іван Миколайчук: бібліографічний покажчик / авт. упоряд. А. Лупан. — Чернівці: ПП Глібка, 2011. — 104 с.
- Національний геній Іван Миколайчук: біобібліогр. покажч.: до 75-річчя від дня народж. / Упр. культури Чернів. облдержадмін., Чернів. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Івасюка; авт.-уклад.: А. Лупан, О. Гаврилюк; ред.: М. Довгань. — 2-ге вид., допов. і перероб. — Чернівці: Букрек, 2016. — 144 с. [ 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
Посилання
- Миколайчук Іван Васильович [ 1 березня 2022 у Wayback Machine.] // (ЕСУ)
- Миколайчук Іван Васильович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 205-206.
- Марко Роберт Стех «Очима культури» № 51. Про Івана Миколайчука і кінофільм «Вавилон ХХ» [ 14 травня 2019 у Wayback Machine.]
- Іван Миколайчук та Марія Миколайчук | Програма «Велич особистості» || 2018 (відео)
- Іван Миколайчук | Програма «Велич особистості» | 2016 (відео)
- Сайт «Іван Миколайчук» [ 5 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- З серпня 2013 — річниця смерті Івана Миколайчука // День [ 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Позняк-Хоменко Н. Іван Миколайчук. Український секс-символ із Божою ознакою // Без цензури
- Лебедина зграя із Чорториї // Україна Молода. — № 93. — 2 червня 2011
- На гостини до Івана // Україна Молода. — № 93. — 2 червня 2011 (про відзначення 70-річчя з дня народження митця) [ 13 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Миколайчук Іван [ 22 червня 2015 у Wayback Machine.] // UaModna. — 18 червня 2015.
- Світлана Корженко. Миколайчук зустрічався з сусідською Марусею // Газета по-українськи. — № 1265. — 5 серпня 2011 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Кость Бондаренко. Роздуми у семидесяту річницю Івана Миколайчука // korrespondent.net. Блоги [ 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Іван Миколайчук. Невідомі ФОТО життя і смерті // Історична правда. — 15 червня 2011 [ 8 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Овсяник Ю. Слідами «Білого птаха» // Zbruch. — 14 червня 2015 [ 23 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Брюховецька Л. Реабілітація духовності. Парадокс Івана Миколайчука [ 28 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Кіно-Театр.— 1998. — № 2. — С. 24-26.
- Мистецька магія Івана Миколайчука // («Голос України») [ 15 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет