Видолинок— розлогі лінійно видовжені пониження на поверхнях межирічних рівнин, з пласкими і вузькими днищами та надзвичайно пологими схилами, що без виразних меж (брівок) змінюються суміжними плакорами. Як правило, днища видолинок заповнені шлейфами пухких гірських порід, що змиваються до них із сусідніх схилів унаслідок танення снігу чи випадіння дощу (так звані делювіальні відклади). Суцільні потоки води зі схилів плакорів на дні лощин збираються у вузькі струмені і можуть утворювати тимчасові водотоки, то ж видолинки є місцями переходу площинного змиву в лінійний розмив (ерозію).
Утворення видолинків Редагувати
Утворення видолинків пов'язане з накопиченням води в природних пониженнях рельєфу, що найчастіше виникає в місцях малоактивних тектонічних рухів блоків літосферних плит. Розлами і подальші просідання чи підняття тектонічних блоків призводять до набуття фундаментом будь-якої території східчастого вигляду. Кожна така сходинка на денній поверхні стає схилом, а, отже, місцем стоку води; будь-яке пониження між суміжними сходинками — місцем її накопичення. Збираючись у струмені, вода промиває крихкі осадові породи і сприяє набуттю земною поверхнею характерного вигляду.
Ідентифікаційні ознаки видолинків Редагувати
- від'ємна конфігурація у просторі;
- плавна і невиразна зміна основних складових елементів: днищ і схилів; відсутність брівок;
- плавний перехід у суміжні плакори;
- наявність на дні делювіальних відкладів (часто, у формі шлейфів — видовжених залишків грязьових потоків);
- сприятливі умови для заростання рослинністю загалом; наявність більш вологолюбної рослинності у днищах в порівнянні з сумежними схилами;
- легка заболоченість днищ у періоди випадіння опадів чи танення снігу;
- продовженням видолинків найчастіше стають класичні флювіальні форми рельєфу: ерозійні борозни, промивини (водориї), яри, балки та ін.;
- найчастіше видолинки знаходяться у розораному стані у межах сільськогосподарських угідь.
Просторові параметри видолинків Редагувати
- глибина — кілька десятків сантиметрів;
- ширина — кілька десятків метрів;
- протяжність — сотні метрів (до кількох кілометрів);
- конфігурація — лінійна або звивиста.
Просторове поширення видолинків Редагувати
Видолинки широко розповсюджені на рівнинах, що перебувають в умовах достатнього атмосферного зволоження. Виразнішими вони є на рівнинах денудаційних, де кристалічні породи фундаменту близько підступають до денної поверхні, а розлами у них формують складну блокову структуру, що чітко віддзеркалюється в рельєфі.
Альтернативні означення видолинків Редагувати
- деллі — термін, похідний від німецького слова «Dellen», який використовувався для означення таких форм рельєфу німецькими геоморфологами (H. Schmitthenner та ін.) з 20-30 рр XX століття і вживається для позначення лощин деякими сучасними українськими науковцями (В. Стецюк, І. Ковальчук та ін.);
- улоговини поверхневого стоку — термін, похідний від російського словосполучення «ложбины стока», запропонованого у 40-х роках XX століття геоморфологом Яковом Эдельштейном, як аналог німецькому терміну «Dellen»; зустрічається для позначення лощин в працях деяких сучасних українських науковців (В. Стецюк, І. Ковальчук та ін.).
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Домаранський А. О. Основи геоморфології: тестові завдання. — Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2010. — 137 с.
- Стецюк В. В., Ковальчук І. П. Основи геоморфології: навч. посібник. — К.: Вища школа, 2005. — 495 с.
- Бондарчук В. Г. Основы геоморфологии. — М.: УЧПЕДГИЗ, 1949. — 320 с.
- Эдельштейн Я. С. Основы геоморфологии. — М.:ГОСГЕОЛИЗДАТ, 1947. — 399 с.
- Щукин И. С. Общая геоморфология. — М.: Изд. Московского университета, Т. 1. — 1960. — 615 с.
| Це незавершена стаття з географії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |