Биков Леонід Федорович У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Биков Леоні д Фе дорович Би ков 12 грудня 1928

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмах «Переможці» (1952), який не вийшов на екрани, та «Доля Марини» (1953).

Леонід Биков — лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінаціях «Перші премії за художні фільми» та «Найкраща чоловіча роль» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР 1977 року, тощо. 2001 року в Києві відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. У Харкові, у 2013 році в рамках артпроекту «Гордість Харкова» було створено мурал, присвячений Леоніду Бикову.

Біографія Редагувати

Леонід Биков народився 12 грудня 1928 р. у селі Знам'янці на Донеччині в родині робітників. 1929 року батьки переїхали до Краматорська (селище Жовтневе). 1936 року сім'я переїхала на нове місце проживання — район «Прокатчики». В цьому ж році Леонід пішов до першого класу школи № 6. Пізніше навчався у 11-й школі, до 1941 року. Під час Другої світової війни у жовтні 1941 року разом із сім'єю був евакуйований до м. Барнаул. Після повернення до Краматорська вступив до машинобудівного технікуму, де вчився у 1944—1945 роках, але не закінчив його. У 1945—1946 роках навчався у школі робочої молоді. Останній 10 клас закінчував у середній школі № 6, яку закінчив у 1947 році. Беручи участь у самодіяльності, уперше вийшов на сцену місцевого будинку культури імені Леніна.

Змалку Биков мріяв про авіацію і двічі вступав до льотних училищ. Перший раз (1943 рік) — в Ойрот-Турі, куди в 1942 році було евакуйовано другу Ленінградську спецшколу військових льотчиків, але туди його не взяли (можливо через стан здоров'я). Другий раз (1945 рік) — у Кривому Розі в льотне училище, але і тут не вдалося вчитись, можливо через фальсифікацію документів.

В школу акторів у Києві його не прийняли, адже на той час (1946 рік) він ще не мав атестату про середню освіту, але наступного року Биков вступив на українське відділення акторського факультету Харківського театрального інституту, який закінчив у 1951 році. У 1951-1960 роках — актор Харківського державного академічного театру імені Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра. Роль матроса Паллади у виставі «Загибель ескадри» стала дебютною на театральній сцені. Потім (1952) була роль Павки Корчагіна у «Як гартувалась сталь», Москатель у комедії «З коханням не жартують». Биков на сцені театру зіграв понад 20 ролей — головних, другорядних і навіть без слів («Не називаючи прізвищ», «Роки блукань», «Людина шукає щастя», «Вулиця трьох солов'їв, 17», «Коли цвіте акація», «В пошуках радості» тощо).

У 1960—1969 роках — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Ґніт».

У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році на «Ленфільмі» в фільмі «Переможці», потім зіграв Сашка у фільмі Київської студії «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».

Серед найкращих ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), танкіста («Травневі зірки», 1959), Альошки («Альошкіна любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).

Наприкінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким створено сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування в 1973 році, Биков зняв таки «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині актор зіграв головну роль, прототипом якої став цілий ряд радянських льотчиків Другої світової війни, і в першу чергу Віталій Попков. У 1976 році знято ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати».

У 1978 році розпочалися зйомки фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73». Биков виступив як автор сценарію, режисер та виконавець головної ролі інопланетянина Глоуза та колгоспника Юхима. У березні 1979 року вже відзнято дві частини фільму на кіноплівку і 5 квітня представлено суду критиків. Картину чекав успіх, але доля зруйнувала плани.

Могила Леонiда Бикова та його дружини Тамари Кравченко на Байковому цвинтарi, 2020 р.

Журналістка Дарка Гірна на своєму ютуб каналі Обличчя Незалежності опублікувала власне розслідування «Зруйноване життя Леоніда Бикова», у подробицях розказавши, як Леонід та його сім'я постраждали від переслідувань.

Загибель Редагувати

Леонід Биков трагічно загинув у автомобільній катастрофі на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і, з невідомих причин, Биков вирішив його обігнати, не переконавшись у безпеці маневру. Як тільки він став здійснювати обгін, побачив, що йому назустріч рухається вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, автомобіль розвернуло на слизькій трасі вліво на 90 градусів, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова приблизно 20 метрів… Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).

Меморіальний знак в пам'ять про Леоніда Бикова на трасі біля Димера

На місці загибелі (траса Київ-Іванків, 400 метрів після виїзду з смт Димер у бік Іванкова) встановлено пам'ятний знак. Але свідки аварії стверджують, що зіткнення сталося ще далі від «офіційного» місця^{[джерело не вказане 33 дні]}. За іншою версією — ДТП, в якій загинув Л. Биков, було зрежисовано спецслужбами СРСР.

За однією з помилкових версій, нібито під час зйомок картини «Прибулець», Леонід пише дивний лист-заповіт на ім'я своїх друзів Миколи Мащенка та Івана Миколайчука, наче передчуваючи швидку трагедію. Але в дійсності, «заповіт» написано за три роки до смерті, після перенесеного ним інфаркту. Лист, за спогадами його дочки Мар'яни, написано на невеличкому аркушику в стилі батька, з назвою «А якщо це кінець…».

Фільмографія Редагувати

Акторські роботи Редагувати

Рік	Стрічка	Роль	Примітки
1952	Переможці	Пуговиця
1953	Доля Марини	Сашко	Дебют
1954	Приборкувачка тигрів	Петя Мокін
1955	Чужа рідня	Лев Захарович, вчитель
1955	Максим Перепелиця	Максим Перепелиця	Головна роль
1957	Поряд з нами	Микола Жуков, інженер	Головна роль
1958	Люба моя людина	Паша Богатирьов
1958	Добровольці	Олексій Акішин
1959	Травневі зірки	танкіст Олексій
Сварка в Лукашах	Туз Віктор Терентійович
1960	Альошкіна любов	Альошка	Головна роль
1960	Обережно, бабусю!	Олексій Штиков
1962	На семи вітрах	Гаркуша
1962	Горизонт	Бригадир цілинного радгоспу
1963	Коли розводять мости	Річард
1963	Великий фитиль	диригент симфонічного оркестру
1964	Зайчик	Лев Зайчик	Головна роль
1966	У місті С.	Візник
1968	Розвідники	Сашко Макаренко
1970	Щастя Ганни	Командир продзагону
1971	Де ви, лицарі?	Вчений Кресовський Ігор Володимирович
1973	В бій ідуть лише «старі»	комеск Титаренко	Головна роль
1976	Ати-бати, йшли солдати	єфрейтор Віктор Святкін	Головна роль

Режисерські роботи Редагувати

Рік	Стрічка	Примітки
1961	Як мотузочок не в'ється
1964	Зайчик	Головна роль
1971	Де ви, лицарі?	Головна роль
1973	В бій ідуть лише «старі»	Головна роль
1976	Ати-бати, йшли солдати	Головна роль

Сценарист Редагувати

Рік	Стрічка	Примітки
1973	В бій ідуть лише «старі»	Головна роль
1978	Прибулець	За повістю Євгена Шатька «Прибулець-73»

Театральні роботи Редагувати

Рік прем'єри	Вистава	Роль	Примітки
1951	Загибель ескадри	матрос Паллада
1951	Шельменко-денщик	старик	масовка
1952	Як гартувалась сталь	Павка Корчагін	Головна роль
	Отелло	Блазень
	Лимирівна	хлопець-балагур	роль без слів
	З коханням не жартують	Москатель
1953	Не називаючи прізвищ	хлопчик Ванька-Жанек
1954	Загублене життя	Селезньов
1954	Роки блукань	Павлик Тучков	Головна роль
1955	Персональна справа	Павлик
1955	Шляхи людські	Павлик
1956	Людина шукає щастя	Володя Кулішов	Головна роль
1956	Гамлет	перший актор
1957	Вулиця трьох солов'їв, 17	Пеппі
1957	Коли цвіте акація	Борис Прищепін
1958	Мій друг	Максим
	В шуканні радості	Олег Савін
	Тиха українська ніч	Тарас Кривошия
	Дорога через Сокольники	Альошка Вронський	Головна роль
1960	День народження	Терешко

Меморіальна дошка на честь Леоніда Федоровича Бикова, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка (Київ)

Визнання і нагороди Редагувати

Заслужений артист УРСР (1958)
Заслужений артист РРФСР (1965)
Народний артист Української РСР (1974)
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за акторську роботу» за 1974 рік
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік
Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1977)
Орден Жовтневої Революції (1978)
Нагрудний значок «Відмінник культурного шефства над Збройними Силами СРСР»

Вшанування пам'яті Редагувати

На честь Бикова названий Бульвар Леоніда Бикова у місті Київ.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Харків.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Кривий Ріг.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Дружківка.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Покровськ.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Краматорськ.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Слов'янськ.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Суми.
12 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 90 років з дня народження Леоніда Бикова (1928—1979), актора театру і кіно, режисера, сценариста, народного артиста УРСР.
Астероїд 4682 Биков.
Пам'ятник військовим льотчикам (Київ)

Сім'я Редагувати

Леонід Биков із дружиною Тамарою Костянтинівною прожив до кінця життя і мав двох дітей — Олександра і Мар'яну. Син Олександр мріяв служити в десантних військах. Батько підтримав сина. Та незабаром Олександра Бикова прямо з військової частини відправили до психіатричної клініки із діагнозом шизофренія. Леонід Биков не повірив діагнозу та вимагав повторного проходження медкомісії сином.

Олександр довго не міг знайти роботи. Пізніше важко пережив смерть батька. Згодом одружився. Роботу так і не знайшов. У 1970-х роках неодноразово проводив акції протесту на Хрещатику. Остання протестна акція Олександра Бикова в Україні відбулась 27 березня 1989 р. Того ж року безуспішно намагався провести пікет на Красній площі. Довелося йти до готелю «Москва» з плакатом: «Комуністи, я не хочу з вами жити!». Скрутили, відвезли в Матроську Тишу. Через п'ять днів відправили додому, в Київ. Намагався пішки перейти радянсько-фінський кордон. Біля Виборга був заарештований, 5 днів голодував у камері Виборзького КДБ. Ще дві спроби перейти кордон — той самий результат. Депортували. Повернувся до України, успішно перейшов кордон з Угорщиною. У 1991 р. через Австрію виїхав до Канади, яка прийняла Олександра Бикова як політичного біженця. За рік до нього приїхала дружина з трьома дітьми. У Канаді народилася четверта дитина. Сам він — будівельник. Діагноз «шизофренія» був визнаний хибним.

Галерея Редагувати

Джерела Редагувати

Спеціальний культурологічний випуск аналітично-інформаційного журналу «Схід (журнал)», 2004.
Роман Корогодський та ін. Леонід Биков. — М., 1978
Роман Корогодський. Леонід Биков. // В книзі: Брама світла. Шістдесятники. [упорядники М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко; автор вступної ст. М. Коцюбинська] — Львів: Вид-во Українського католицького університету, 2009. — 655 с. ISBN 978-966-8197-47-5
Інформація із архівних джерел та бібліотек.
Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності / За заг. ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес. — Київ : Книги-XXI, 2007. — 464 с. — ISBN 978-966-8653-95-7.

Посилання Редагувати

Сайт пам'яті Леоніда Бикова [ 18 грудня 2006 у Wayback Machine.](рос.)
Федір Раззаков, «Зіркові трагедії: загадки, долі і загибелі» [ 21 грудня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
Сторінка пам'яті Леоніда Бикова у Facebook.
Обличчя Незалежності: як СРСР ламав талановитого режисера "в бій ідуть тільки старики" Леоніда Бикова

Примітки Редагувати

БИКОВ Леонід Федорович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — С. 433.; scan page 171, Леонід Биков в УРЕ
. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 7 квітня 2021.
. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
Діячі науки і культури України, 2007, с. 35.
↑ Як СРСР ламав талановитого режисера. "В бій ідуть тільки «старики»" Леоніда Бикова. У випуску говорить український та канадський актор театру та кіно, театральний режисер і педагог Григорій Гладій // Обличчя Незалежності. Блог журналістки Дарки Гірної, 29 липня 2022
Сергей Кудимов. Убийство Леонида Быкова 9 мая 2022 российские каналы впервые не показали фильм В бой идут одни «старики» // Факти ICTV. Исторические Факты
. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 27 січня 2011.
. Архів оригіналу за 16 березня 2011. Процитовано 27 січня 2011.
Прибулець (після смерті дознятий Борисом Івченком з іншим акторським складом — Зоряне відрядження)
. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
. 5 канал (uk-UK). 18 березня 2020 23:00. Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 10 травня 2020.
останні його роки пройшли в боротьбі за долю сина Олександра, якого під час служби в армії через конфлікт з командуванням запроторили до психіатричної лікарні, Катя Соболева, from: Джой Тарталья (Вікторія Прокопович). “Комуністи, я не хочу з вами жити!” Непроста доля сина актора Леоніда Бикова – Любі Друзі, 1 лютого 2023

[1] БИКОВ Леонід Федорович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — С. 433.; scan page 171, Леонід Биков в УРЕ

[2] . www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 7 квітня 2021.

[3] . Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.

[FOOTNOTEДіячі_науки_і_культури_України200735-4] Діячі науки і культури України, 2007, с. 35.

[girna-5] Як СРСР ламав талановитого режисера. "В бій ідуть тільки «старики»" Леоніда Бикова. У випуску говорить український та канадський актор театру та кіно, театральний режисер і педагог Григорій Гладій // Обличчя Незалежності. Блог журналістки Дарки Гірної, 29 липня 2022

[6] Сергей Кудимов. Убийство Леонида Быкова 9 мая 2022 российские каналы впервые не показали фильм В бой идут одни «старики» // Факти ICTV. Исторические Факты

[7] . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 27 січня 2011.

[8] . Архів оригіналу за 16 березня 2011. Процитовано 27 січня 2011.

[9] Прибулець (після смерті дознятий Борисом Івченком з іншим акторським складом — Зоряне відрядження)

[10] . Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.

[11] Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

[12] . 5 канал (uk-UK). 18 березня 2020 23:00. Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 10 травня 2020.

[13] останні його роки пройшли в боротьбі за долю сина Олександра, якого під час служби в армії через конфлікт з командуванням запроторили до психіатричної лікарні, Катя Соболева, from: Джой Тарталья (Вікторія Прокопович). “Комуністи, я не хочу з вами жити!” Непроста доля сина актора Леоніда Бикова – Любі Друзі, 1 лютого 2023