Васи́ль Семе́нович Лановий (16 січня 1934, Москва — 28 січня 2021, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно українського походження, майстер художнього слова (чтець), громадський діяч, театральний педагог, Народний артист СРСР (1985), російський націоналіст, один з організаторів руху на підтримку Російського маршу 2006 року.
Лановий Василь Семенович | |
---|---|
рос. Василий Лановой | |
Ім'я при народженні | угор. Vaszilij Szemjonovics Lanovoj рос. Василий Семёнович Лановой |
Народився | 16 січня 1934 Москва, СРСР |
Помер | 28 січня 2021 (87 років) Москва, Росія |
Поховання | Новодівичий цвинтар |
Громадянство | СРСР Росія |
Діяльність | актор, театральний педагог |
Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1957) і МДУ |
Заклад | Театральний інститут імені Бориса Щукіна |
Роки діяльності | 1954 — 2021 |
У шлюбі з | Купченко Ірина Петрівна |
IMDb | nm0487025 |
Нагороди та премії | |
Медаль «Пам'яті героїв вітчизни»d Премія КДБ СРСРd Нагороди Московської областіd Почесний громадянин Москвиd (2020) Російська національна акторська премія імені Андрія Миронова «Фігаро»d Q18408182? | |
| |
Лановий Василь Семенович у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народився 16 січня 1934 року в Москві. Син українських селян із села Стримба (нині - Подільський район Одеської області), які у 1932 році переїхали до Москви.
Після школи вступив спочатку на факультет журналістики МДУ, а звідти пішов в Щукінське училище.
Ще студентом став зніматися в кіно, зігравши в картинах «Атестат зрілості» та «Павка Корчагін». Після училища, у 1957, він став актором театру Вахтангова, де більш ніж за півстоліття переграв у безлічі вистав (зокрема — «Принцеса Турандот», «Гамлет», «Кінармія», «Кам'яний гість», «Антоній і Клеопатра», «Лев взимку», «Милий брехун»).
Він багато працював у кіно і на телебаченні, знявшись приблизно в трьох десятках картин («Яскраво-червоні вітрила», «Колеги», «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Дні Турбіних», «Петровка, 38», «Приступити до ліквідації»).
Помер 28 січня 2021 року у Москві від коронавірусної інфекції.
Громадянська позиція Редагувати
У передмові до книги Дмитра Гордона «Від печалі до радості», яка вийшла 2009 р., артист писав: «Те, що сьогодні в українсько-російських відносинах відбувається, викликає в мені неймовірний біль: кілька років Україна смішить весь світ, і мені як хохлу це гірко».
У лютому 2014 році разом із групою інших українців Росії звернувся до Президента України Віктора Януковича із закликом застосування сили до учасників Євромайдану.
Серед інших діячів російської культури та мистецтва 11 березня 2014 року підписав звернення діячів культури Російської Федерації на підтримку політики російського президента Володимира Путіна в Криму та Україні.
Виступив на відкритті фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», який проходить в окупованому Росією місті Керч. Там він заявив:
В оприлюдненому 2 червня 2020 року пропагандистському відео RT разом з іншими його учасниками закликав до внесення змін до конституції РФ, які, зокрема, дають змогу Путіну практично безкінечно керувати країною на посаді її президента.
Фільмографія Редагувати
- 1954 — Атестат зрілості — Валентин Листовський
- 1956 — 300 років тому… — поручик Броніслав Оржельскій
- 1956 — Павло Корчагін
- 1960 — Сильніший за ураган
- 1961 — Пурпурові вітрила — Артур Грей
- 1961 — Смугастий рейс
- 1963 — Колеги
- 1965 — Іду на грозу
- 1967 — Пароль не потрібен
- 1967 — Анна Кареніна — Вронський
- 1968 — Війна і мир — Анатолій Курагін
- 1968 — Шосте липня
- 1970 — Любов Ярова
- 1971 — Офіцери — Ваня Варава
- 1972 — П'ятдесят на п'ятдесят
- 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — генерал Вольф
- 1973 — Іркутська історія
- 1973 — Юнга Північного флоту
- 1974 — Анна і командор — Командор
- 1976 — Дні Турбіних — Шервінський Леонід Юрійович
- 1976 — Власна думка
- 1977 — Дивна жінка
- 1977 — Зустріч на далекому меридіані
- 1977 — Солдати свободи
- 1980 — Петровка, 38 — Костенко Владислав Миколайович
- 1980 — Огарьова, 6 — Костенко Владислав Миколайович
- 1983 — Приступити до ліквідації — колишній льотчик Вадим Алтунін
- 1990 — Біс до ребра
- 1992 — Сльоза Князя Тьми
- 1992 — Дрібниці життя (серіал)
- 1992 — «Чорний квадрат»
- 1992 — Непередбачувані візити
- 1993 — Падіння
- 1995 — Панна-селянка
- 1998 — Невидимий подорожній
- 2000 — Лицарський роман
- 2005 — Брежнєв (серіал) — Юрій Андропов
- 2006 — Офіцери (серіал)
Нагороди Редагувати
- Український орден «За заслуги» II ст.
- Український орден «За заслуги» III ст.
Родина Редагувати
Будучи студентом театрального училища, був одружений з Тетяною Самойловою. Друга дружина Тамара Зяблова трагічно загинула в автокатастрофі. Одружений втретє з актрисою Іриною Купченко. У них два сини — Олександр і Сергій, що здобули журналістську й економічну освіту відповідно.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Актер Василий Лановой скончался на 88-м году жизни
- Маршируют все! [ 27 січня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- . bulvar.com.ua. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 29 січня 2021.
- . Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 20 лютого 2014.
- Російський актор Лановий в Криму сказав, що «є тільки одина велика російська мова, всі інші — наріччя» [ 10 червня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- . Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 3 червня 2020.
Джерела Редагувати
- У Росії помер актор Василь Лановий /Укрінформ, 28.1.2021/ [ 28 січня 2021 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лановий Василь Семенович |
- Василь Лановий на peoples.ru [ 18 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- (рос.)
- Василь Лановий у Лентапедії [ 23 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Неофіційний сайт Василя Ланового [ 16 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- (рос.)
- Інтерв'ю з Лановим на сайті «Бульвар Гордона» [ 24 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Біографія на сайті c-society.ru [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)