Миха́йло Ти́хонович Лавре́нтьєв (*1834 — †1907) — один із перших повітроплавців Російської імперії, винахідник, аеронавт. З 1861 року проживав у Харкові, де власноруч змайстрував кілька аеростатів, на яких літав над Москвою, Одесою, Таганрогом та іншими містами.
| Михайло Тихонович Лаврентьєв | |
|---|---|
| Політ Михайла Лаврентьєва на повітряній кулі малюнок прибл. 1870-1880 рр.? | |
| Народився | 1834 Тамбовська губернія |
| Помер | 1907 |
| Місце проживання | м. Харків, Харківська губернія, Російська імперія |
| Діяльність | аеронавт |
| У шлюбі з | Степанида |
Життєпис ред.
Народився у 1834 році у Тамбовській губернії в родині кріпосного.
У 1842 році хлопчика забрали до панського двору, де він працював лакеєм, ковалем, декоратором в кріпосному театрі. Згодом опинився в Сибіру — звідти до поміщиці приїхав гість з собаками, і вона обміняла свого художника на одну із собак. Там Лаврентьєв одружився зі Степанидою — її заслали в Сибір за участь у селянському заворушенні. Згодом, за побиття хазяїна дівчини, подружжя в кандалах етапували в харківську тюрму, за місцем попереднього проживання Степаниди.
У 1861 році, з відміною кріпосного права, Михайла і Степаниду з малою дитиною на руках — звільнили. Вони оселилися в Харкові, на провулку Холодногірському, сьогодні — провулок Сількорівський, 6.
У 1874 році у місті демонстрував політ на аеростаті французький капітан Бюнель — Лаврентьєв вирішив зробити те саме. Студенти університету роз'яснили йому основи повітроплавання, потім він розпродав своє майно, а на отримані гроші власноруч побудував повітряну кулю, лише якір був викований на заводі — за моделлю, зробленою Лаврентьєвим. Але грошей на газ не вистачило. У допомозі Лаврентьеву відмовляли: ніхто не вірив у справу мужика. Лише після наполегливих прохань директор газового заводу дав газ безкоштовно.
28 квітня 1874 року відбувся перший політ Лаврентьєва — без баласту — з території газового заводу (Москалівка, вулиця Газова, сьогодні — вулиця Світло шахтаря). Аеростат, об'ємом 1150 м³, пробув в повітрі півтори години і упішно приземлився. Лаврентьєву дозволили влаштувати гуляння з платою за вхід і узяти пасажирів на наступний політ, тоді як перший він зробив один і у присутності лише небагатьох офіційних осіб.
Наступного дня, під час транспортування до міста, куля згоріла — врятувати вдалося лише корзину. Щоб побудувати другу кулю, Лаврентьєв відкрив кредит. Він майстрував кулю у себе вдома: вручну просочував оболонку самостійно скомпонованою сумішшю, просушував її, розвісивши на гілках дерев в саду. Цю кулю Лаврентьєв назвав «Харків» і розфарбував в кольори російського прапора: білий, синій та червоний — вона мала об'єм 2400 м³. Політ відбувся 16 червня 1874 року (за іншими даними — 18-го червня) і тривав більше години. Аеронавт взяв з собою ще чотирьох пасажирів (за іншими даними — трьох).
Лаврентьєв вирішив відвідати інші міста імперії. У серпні цього ж року він здійснив політ в Москві, але куля отримала пошкодження, і винахідник повернувся до Харкова. Він відремонтував аеростат і випробував його 8 вересня 1874 року в Харкові. Але на висоті понад 2500 м оболонка кулі тріснула, Лаврентьєв не постраждав — отримав лише декілька подряпин. З ремонтом йому допомогли артисти міського театру — передали збори з двох спектаклів.
На третьому своєму аеростаті Лаврентьев здійснив політ 22 травня 1875 року.
Згодом Лаврентьєв збанкрутів і його майно було розпродане за борги. Сім'я аеронавта стала трупою бродячих акторів і постійно переїжджала.
У Ростові-на-Дону Лаврентьєв познайомився з офіцерами-поміщиками братами Бессоновими, які запропонували йому стати їх інструктором. Разом вони влаштовували показові польоти в Таганрозі та Одесі. Із повідомлення про політ в Одесі у вересні 1879 року:
Одного разу, коли аеронавти приземлилися в селі, їх оточив натовп людей, озброєних вилам і косами. Щоб довести, що вони не посланці пекла, Лаврентьєв здогадався продемонструти людям натільний хрест.
До 1879 року з десяти відомих в Російській імперії польотів на повітряних кулях п'ять належали Лаврентьєву.
У 1880 році утворилося «Первое русское общество воздухоплавателей». Воно організувало повітряно-поштову лінію на некерованих аеростатах між Петербургом і Архангельськом. Їх пілотами погодилися бути Лаврентьев і один з братів Бессонових.
Останні роки життя Михайло Тихонович займався піротехнікою, працював на курортах в Кисловодську, Желєзноводську і П'ятигорську. А також розробляв проект керованого літального апарату, на якому хотів «... прорізати повітря в бажаному напрямі, а не бути іграшкою вітру».
Що це був за апарат — дирижабль або літак — невідомо: документи не збереглися.
Помер у 1907 році, у віці 73-х років, через хворобу серця.
Примітки ред.
- ↑ Бурче Е. Русский воздухоплаватель М.Т. Лаврентьев // Магнитогорский металл. — 1959. — 27 листопада. — С. 4.
- ↑ Из статьи «Состояние воздухоплавания по 1-му января 1880-го года» о работах Д.И. Менделеева, А.Ф. Можайского, А.С. Апраксина, Н.И. Бессонова и М.Т. Лаврентьева в области воздухоплавания // Воздухоплавание и авиация в России до 1907 г.:Сборник документов и материалов. — М. : Государственное издательство оборонной промышленности, 1959. — С. 226-227.
- ↑ Взгляд в историю // Захаров В.П. Первый военный аэродром. — М. : Воениздат, 1988. — С. 10.
- ↑ Дерновая В. Зарождение воздухоплавания // Авиация общего назначения. — 2006. — червень. — С. 27-28.
- ↑ Власко В.Е. Первый аэронавт Харькова М.Т. Лаврентьев // Тезисы докладов краеведческих чтений за 2011 год (часть 2). — Х. : Центральная библиотека им. И.Я. Франко, 2011. — С. 9-10.
- Из сообщения о полете М.Т. Лаврентьева на воздушном шаре в г. Одессе. Газета «Одесский листок объявлений», № 195, 8 сентября, 1879 г. // Воздухоплавание и авиация в России до 1907 г.:Сборник документов и материалов. — М. : Государственное издательство оборонной промышленности, 1959. — С. 222.
Джерела ред.
- Бурче Е. Русский воздухоплаватель М.Т. Лаврентьев // Магнитогорский металл. — 1959. — 27 листопада. — С. 4.
- Взгляд в историю // Захаров В.П. Первый военный аэродром. — М. : Воениздат, 1988. — С. 10.
- Власко В.Е. Первый аэронавт Харькова М.Т. Лаврентьев // Тезисы докладов краеведческих чтений за 2011 год (часть 2). — Х. : Центральная библиотека им. И.Я. Франко, 2011. — С. 9-10.
- Воздухоплавание // Артоболевский И.И., Благонравов А.А. Очерки истории техники в России (1861-1917). — М. : Наука, 1975. — 397 с.
- Воздухоплавание и авиация в России до 1907 г.:Сборник документов и материалов. — М. : Государственное издательство оборонной промышленности, 1959. — С. 222, 226-227, 233.
- Дерновая В. Зарождение воздухоплавания // Авиация общего назначения. — 2006. — червень. — С. 26-29.