Кіндрат Кропива, спр.: Кіндрат Кіндратович Атрахович (нар. 5 березня 1896, с. Низький, зараз Узденський район — 7 січня 1991, Мінськ) — білоруський письменник, поет, сатирик, драматург, перекладач, громадський діяч, літературознавець, віце-президент АН БРСР.
| Кіндрат Кропива | |
|---|---|
| Кандрат Кандратавіч Атраховіч | |
| Кіндрат Кропива на поштовій марці Білорусі | |
| Псевдонім | Крапіва |
| Народився | 22 лютого (5 березня) 1896 або 5 березня 1896 Низокd, Ігуменський повіт, Мінська губернія, Російська імперія |
| Помер | 7 січня 1991 (94 роки) Мінськ, Білоруська РСР, СРСР |
| Поховання | Східне кладовище |
| Громадянство | Російська імперія, Радянський Союз |
| Діяльність | драматург, літературознавець, перекладач, письменник, поет, журналіст, політик, сценарист |
| Alma mater | педагогічний факультет Білоруського державного університетуd |
| Мова творів | білоруська |
| Жанр | сатира |
| Членство | СП СРСР, Узвышша і Маладняк (літературне об'єднання, Білорусь) |
| Партія | КПРС |
| Нагороди | |
| Премії | |
| | |
| Кіндрат Кропива у Вікісховищі |
Біографія ред.
Учасник Першої світової війни. Закінчив 1930 Білоруський університет (Мінськ).
Учасник радянсько-фінської (1939—1940) та Другої світової війн.
Віршовані фейлетони, байки Кіндрата Кропиви ввійшли до збірок «Остюки», «Крапива» (обидві — 1925), «Байки» (1927) та інших. В сатиричних оповіданнях і гуморесках (збірки «Оповідання», 1926; «Люди-сусіди», 1928; «Живі явища», 1930), романі «Медведичі» (книга 1, 1932) відобразив життя доколгоспного білоруського села.
З 30-х років пише переважно драми і комедії: «Кінець дружби» (1934), «Партизани» (1937), «Хто сміється останнім» (1939; Державна премія СРСР, 1941), «Випробування вогнем» (1943), «Мила людина» (1945), «З народом» (1948), «Співають жайворонки» (1950; Державна премія СРСР, 1951), «Люди і дияволи» (1958), «Брама невмирущості» (1973), «На вістрі» (1982) та інші.
В роки Другої світової війни створив зразки бойової публіцистики, гострої політичної сатири в жанрах фейлетона, памфлета, епіграми (збірка «Сміх і гнів», 1946). За участь у підготовці циклу праць з білоруської лінгвогеографії відзначений Державною премією СРСР (1971).
Був редактором «Білорусько-російського словника» (1962).
Переклав поеми «Великий льох», «Наймичка», послання «І мертвим, і живим…» Тараса Шевченка, кілька гуморесок Остапа Вишні. П'єси Кропиви «Хто сміється останнім», «Співають жайворонки», «Ворота безсмертя» поставлені в театрах України.
Література ред.
- Казека Я. Кондрат Крапива. М., 1967; Матусовский Н. Уроки мастера. «Неман», 1986, № 3.
- Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 41-58
Примітки ред.
- ↑ The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118997203 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
| Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |