Кінбурн (тур. Kılburun — в перекладі «тонка волосина») — османська фортеця, заснована в 15 ст. на Кінбурнській косі в гирлі Дніпра. Фортеця розташовувалася в західній частині Кінбурнської коси (нині біля с. Покровське Миколаївського району Миколаївської області).
| Кінбурн
Координати 46°33′40″ пн. ш. 31°31′27″ сх. д. / 46.56111111113888512° пн. ш. 31.52416666669444467° сх. д.Координати: 46°33′40″ пн. ш. 31°31′27″ сх. д. / 46.56111111113888512° пн. ш. 31.52416666669444467° сх. д.
Кінбурн у Вікісховищі |
Історія Редагувати
Разом з іншою фортецею — Очаків, що розташовувалася навпроти, контролювала судноплавство між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Чорним морем. Мала кілька бастіонів з далекобійною артилерією, довжина її кам'яних стін становила близько 100 м. В її межах розміщувалися 80 будинків і мечеть. Населення складали військовослужбовці залоги та члени їхніх родин — всього 500—700 осіб. Тут перебував один з центрів работоргівлі. У 1669, 1688 і 1692 на фортецю нападали запорозькі козаки. 1736 року фортецю захопило й зруйнувало російське військо. Османи відновили її, але з 1774 вона перейшла до Російської імперії. 1 (12) жовтня 1787 року російські війська на чолі з генерал-аншефом О. Суворовим біля фортеці розбили османський десант. У цьому бою активну участь брали й українські козаки Чорноморської флотилії.
Протягом 1789 бої біля Кінбурна продовжувалися, у них брали участь чорноморські та бузькі козаки. 1790 Кінбурнську сторону з фортецею приєднали до території Чорноморського козацького війська і створили тут центр військової паланки. За умовами Ясського мирного договору 1791 Османська імперія визнала перехід Кінбурну до Російської імперії.
На середину 19 століття фортеця являла собою квадратний форт з кутовими бастіонами, круговою батареєю та земляним укріпленням з боку коси. У жовтні 1855 під час Кримської війни була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту. За умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували.
У 2-й половині 19 століття на території фортеці існувало поселення, тут була побудована церква, відкрилося відділення одного з приватних банків, місцеві жителі займалися рибальством. У 20 столітті територія поселення увійшла до складу Чорноморського біосферного заповідника. На сьогодні (початок 2000 років) тут збереглися лише залишки земляних валів.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Бачинська О. А. Кінбурн [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 326. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Гриневецкий С., Зонн И., Жильцов С. Черноморская энциклопедия. — М. : Международные отношения, 2006. — ISBN 5-7133-1273-9.
- Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.) — СПб., 1890—1907.
- Петров А. Вторая турецкая война в царствование имп. Екатерины II, т. 1. СПб., 1880;
- Алексеев В. А. Сражение при Кинбурне. 1 октября 1787 г. «Военно-исторический сборник», 1913, № 1;
- Строков А. А. История военного искусства, т. 1. М., 1955;
- Бескровный Л. Г. Русская армия и флот в XVIII в. -. М., 1958.
- Карпенко В.А. Кінбурнська коса, Нарис. — Одесса: Маяк, 1977. — 48 с.
- Рымбы : некоторые ист. факты о Кинбурне и описание насел. пункта Рымбы, входящего в состав с. Покровское (Покровские-Хутора) [Николаев. обл.] / Василий Васильевич Зелинский. — Изд 1-е. — Запорожье : Статус, 2017. — 187, [2] с. : ил., портр. ; 21 см. — (История родного края). — Библиогр. в подстроч. примеч. — Имен. указ.: с. 178—187. — 100 экз. — ISBN 978-617-7353-47-VII
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кінбурн
| Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |