Павло Петрович Кулик (14 січня 1918, Краматорськ — 7 червня 1985, Київ) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу, в роки німецько-радянської війни командир батареї 88-ї гаубичної артилерійської бригади 13-ї артилерійської дивізії 7-го артилерійського корпусу прориву 27-ї армії Воронезького фронту, капітан.
| Павло Петрович Кулик | |
|---|---|
| Народження | 14 січня 1918 Краматорськ, (зараз Донецька область) |
| Смерть | 7 червня 1985 (67 років) Київ |
| Поховання | Берковецьке кладовище |
| Країна | СРСР |
| Приналежність | КПРС |
| Рід військ | артилерія |
| Роки служби | 1936–1960 |
| Партія | КПРС |
| Звання | Полковник |
| Війни / битви | Німецько-радянська війна • Битва за Дніпро |
| Нагороди |
Біографія ред.
Народився 14 січня 1918 року в місті Краматорську (нині Донецької області) в родині робітника. Українець. Член ВКП(б) з 1943 року. У 1936 році закінчив 10 класів у місті Костянтинівці Донецької області України.
У Червоній Армії з 1936 року. У 1939 році закінчив Ленінградське артилерійське училище, а в 1943 році — курси удосконалення командного складу в Хабаровську. У боях німецько-радянської війни з травня 1943 року. Воював на Воронезькому фронті. Брав участь у боях під Орлом, у прориві ворожої оборони на Білгородському напрямі, у відвоюванні Лівобережної України.
Відзначився 1—12 жовтня 1943 року при форсуванні Дніпра і в запеклих боях з утримання плацдарму біля села Григорівка Канівського району Черкаської області. Вогнем батареї придушив ворожі вогневі точки і забезпечив переправу стрілецьких підрозділів. 3 жовтня 1943 року П. П. Кулик прийняв командування дивізіоном на себе і до 12 жовтня відбив кілька контратак противника.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 лютого 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм капітану Павлу Петровичу Кулику присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2549).
Потім брав участь у відвоюванні Києва, Правобережної України, визволенні Румунії, Польщі, Чехословаччини.
Після закінчення війни продовжив службу в лавах Збройних сил СРСР. У 1954 році закінчив курси удосконалення офіцерського складу в Ленінграді. З 1960 року полковник П. П. Кулик — в запасі. Жив у Києві. Працював начальником відділу кадрів одного з заводів. Обирався секретарем партійної організації. Помер 7 червня 1985 року. Похований у Києві на Міському кладовищі «Берківці».
Примітки ред.
- Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза офицерскому и сержантскому составу артиллерии Красной Армии» от 9 февраля 1944 года [ 23 січня 2022 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 24 февраля (№ 11 (271)). — С. 1
Нагороди ред.
Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.
Література ред.
- Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
- Кавалеры Золотой Звезды. — Донецк: Донбас, 1976
- Кулик Павло Петрович(рос.) [ 26 лютого 2014 у Wayback Machine.]