Орест Кузьма (28 грудня 1892, Дениска, тепер ґміна Ульгувек Томашовського повіту Люблінського воєводства, Польща — 15 грудня 1968, Коломия) — педагог, громадський діяч, літератор, есперантист; один із перших популяризаторів і пропаґандистів есперанто в Україні.
| Кузьма Орест Леонтійович | |
|---|---|
| Народився | 28 грудня 1892 Дениска, тепер гміна Ульгувек Томашовського повіту Люблінського воєводства, Польща |
| Помер | 15 грудня 1968 (74 роки) Коломия, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР |
| Країна | ЗУНР Австро-Угорщина |
| Діяльність | есперантист, біолог, педагог, головний редактор |
| Alma mater | Віденський університет |
| Знання мов | есперанто і українська |
Біографія ред.
Батько — Леонтій Кузьма, викладач латини і грецької мови Коломийської державної української гімназії — був близько знайомий з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ярославом Пстраком і багатьма іншими видатними людьми. Мати Олена Мазикевич була донькою священика.
У 1897 році сім'я переселилася до Коломиї. 1913 року Орест успішно закінчив Коломийську українську гімназію, того ж року почав навчання у Відні, спочатку в Торговельній академії і одночасно на правничому факультеті університету, згодом перевівся на філософський факультет; навчання перервала війна. Ореста було мобілізовано до австрійського війська, звідки він згодом перейшов до Легіону Січових Стрільців; поранений, демобілізований; закінчив навчання в університеті в липні 1918 року.
1918 року повернувся до Коломиї; після Листопадового чину зголосився в Окружну Військову Команду; очолював друкарню ОВК, де виходили газети доби ЗУНР і УНР «Покутський вістник», «Січовий голос», «Громадський голос», «Новини», «Учительський голос».
Під час польської окупації працював викладачем хімії і природознавства в Коломийській гімназії уршулянок, Коломийській гімназії «Рідної школи» і Коломийській державній гімназії. Був депутатом Народних зборів Західної України у Львові 1939 року за приєднання Західної України до Радянської України. Під час німецької окупації працював у Коломийській гімназії.
Ореста Кузьму було репресовано і разом із сім'єю вивезено на Сибір (1947—1956); перебуваючи у засланні, працював викладачем біології. Після повернення до Коломиї 1956 року кілька місяців з серпня по грудень 1957 року учителював у СШ № 5, а 24 грудня у 64-річному віці вийшов на пенсію. Помер у грудні 1968 року, похований на коломийському цвинтарі Монастирок поряд із батьком.
Есперантист ред.
Орест Кузьма продовжив творчу й наукову справу Михайла Юрківа. 1908 року для забави почав вивчати з друзями міжнародну мову есперанто. 1909 року до рук Ореста Кузьми потрапила польська есперантська газета «Pola Esperantisto» («Польський есперантист»), в якій він знайшов адресу міжнародної есперантської організації в Женеві UEA. Зав'язавши листування з цією організацією, отримав примірник журналу, який вона видавала, з адресами есперантистів усього світу. Так Орест сконтактувався з деякими із них та почав активно популяризувати міжнародну мову не лише в Коломиї, а й у всій Галичині.
З 1910 року був представником міжнародного центру есперантського руху на Коломийщині. Співзасновник «Esperanto-societo Progreso» («Товариство есперантистів „Поступ“»). Головою товариства було обрано Божемського, а секретарем — Кузьму. Товариство мало приміщення в центрі міста, проводили зустрічі та курси мови.
Від імені товариства Кузьму в 1912 році було делеговано на VIII-й Всесвітній конгрес есперантистів у Кракові. Там він особисто познайомився з Людвіком Заменгофом. Багато учасників Конгресу вперше завдяки Кузьмі та іншим українським делегатам дізналися про Україну.
Кузьма зрозумів, яку велику роль може відіграти мова есперанто для пропаганди української культури у світі. Через це по приїзді з форуму він із новим ентузіазмом взявся за переклади української літератури на есперанто, зокрема творів Василя Стефаника, Івана Франка, Леся Мартовича, Тимофія Бордуляка. Їх було опубліковано в «Ла Верда Стандардо» (Будапешт), «Германа Есперанто Газето» (Німеччина).
1913 року разом із друзями заснував перший український часопис мовою есперанто «Ukraina Stelo» (Українська зоря). На його сторінках друкували переклади творів українських класиків та статті про їхню творчість.
1922 року в Коломиї видав власним коштом «Повний підручник до науки міжнародньої мови есперанто», видавництво «Бистриця». Того ж року вийшов друком есперантсько-український словник Карла Вербицького з передмовою Кузьми, а 1931 року вийшов короткий посібник Кузьми «Ключ до есперанта».
1931 року був делегатом XXIII-го Всесвітнього конгресу есперантистів у Кракові. Оскільки організатори цього конгресу не дали українській делегації виступити з вітальною промовою на відкритті конгресу, то він разом з іншими делегатами-українцями на знак протесту склали мандати і покинули конгрес.
1968 року республіканська есперантська комісія обрала Ореста Кузьму почесним членом, відзначивши його велику заслугу в популяризації есперанто й української культури в світовому масштабі.
Сім'я ред.
У 1922 році одружився з Марією Меренюк, від якої мав сина Богдана та доньку Віру.
Примітки ред.
- Дмитро Юсип. Радість добротворення. сайт Лук'яна Вардзарука. Процитовано 2 листопада 2010.[недоступне посилання з липня 2019]
- Вільшаненко Микола (29 лютого 2008). . Медична академія (Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського). с. 10. Архів оригіналу за 2 грудня 2011. Процитовано 18 вересня 2010.
- Томащук Михайло. Смертю смерть подолав. — 2002. — С. 214.
Посилання ред.
- Кузьма О. Як друкується книжка : (про повстання та розвід паперу й друкар. штуки) / Орест Кузьма. – Станиславів ; Коломия : Бистриця, 1921. – 63 с. : іл. – (Практична бібліотека ; ч. 1). [ 15 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Кожерчук, Мирослава. . Коломия ВЕБ портал. Архів оригіналу за 14 січня 2010. Процитовано 9 червня 2010.
- Помер основоположник українського есперанто Орест Кузьма. Український щоденник «Свобода» [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Видатні діячі Прикарпаття [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |