Кудрявцев Павло Омелянович (1873, слобода Ряська Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії — 1 лютого 1921, Тернопіль) — генерал-поручник Армії УНР (посмертно).
| Павло Омелянович Кудрявцев | |
|---|---|
| Військовий старшина (1917 ?) Генерал-поручник (посмертно) | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 1873 слобода Ряська |
| Смерть | 1 лютого 1921 Тернопіль |
| Військова служба | |
| Приналежність | УНР |
| Війни / битви | Перша Світова війна Українсько-радянська війна |
| Командування | |
| помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР | |
| Нагороди та відзнаки | |
Життєпис ред.
Народився у слободі Ряська Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії (тепер Машівського району Полтавської області). Походив із родини священика.
Закінчив Костянтиноградську гімназію, Полтавську духовну семінарію.
В Російській армії ред.
Вчився у Катеринодарському політехнічному інституті, з 3-го курсу вступив однорічником 2-го розряду до 1-го Катеринодарського козачого полку.
Закінчив Новочеркаське козаче училище (1909), вийшов хорунжим до 1-го козачого Нерчинського полку Забайкальського козачого війська (урочище Київське, Далекий Схід). У складі цього полку на чолі 3-ї сотні брав участь у Першій світовій війні (полком командував на той час Петро Врангель). Останнє звання у російській армії — військовий старшина (помічник командира 1-го Нерчинського козачого полку).
На службі Україні ред.
З листопада 1917 р. — приділений до Українського Генерального Військового секретаріату. З грудня 1917 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник вуличних боїв у Києві проти більшовиків у січні 1918 р.
З березня 1918 р. — губернський комісар на Полтавщині. Відмовився визнати владу гетьмана П. Скоропадського і 5 травня 1918 р. був усунутий з посади та заарештований. Звільнили його за особистим клопотанням колишнього командира — генерала Врангеля. Ось як останній згадував про це:
З 29 листопада 1918 р., після протигетьманського повстання, знову став губернським комісаром Полтавщини та командувачем 6-го Полтавського корпусу військ Директорії.
З кінця січня 1919 р. — помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. З 29 травня 1919 р. — начальник 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. захворів на тиф. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою.
З 19 травня 1920 р. — помічник військового міністра УНР, генерал-хорунжий.
Помер від тяжких наслідків перенесеного плямистого тифу, похований у Тернополі. Посмертно підвищений до звання генерал-поручника.
Джерела ред.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.