Клод Лоррен (фр. Claude Lorrain; справжнє прізвище Желлє, 1600 — 23 листопада 1682, Рим) — художник 17 століття, лотарингець за походженням. Видатний представник пейзажного живопису доби бароко. Робив офорти.
| Клод Лоррен | |
|---|---|
| фр. Claude Lorrain | |
| | |
| портрет роботи Зандрарта. | |
| При народженні | Клод Желлє |
| Народження | 1600 Лотарингія |
| Смерть | 23 листопада 1682 |
| Рим | |
| Поховання | |
| Національність | француз |
| Країна | Лотарингія |
| Жанр | пейзаж |
| Діяльність | художник, рисувальник, художник-гравер |
| Напрямок | бароко і класицизм |
| Вплив на | Вільям Тернер |
| Вчитель | Agostino Tassid, Goffredo Walsd і Claude Deruetd |
| Твори | Village Fêted, Seaport with the Embarkation of Saint Ursulad, Landscape with the Finding of Mosesd, Sea Port at Sunsetd і Liber Veritatisd |
| Родичі | Jean Dominiqued |
| Автограф | |
| | |
| Клод Лоррен у Вікісховищі |
Лотарингія Редагувати
Лотарингія (Lorrain) була в 17 столітті незалежним князівством. Від назви князівства і походить прізвисько художника, що був лотарингцем за походженням. Лотарингія втратить свою державність в 18 столітті і буде зарахована до складу Франції як провінція.
Ранішні роки Редагувати
Народився в селянській родині і рано став сиротою. Серед родичів хлопця — гравер (старший брат). Ймовірно, він і дав початкові навички майбутньому художнику. В підлітковому віці він дістався Риму, аби навчитися художньому ремеслу. Не знаючи італійської мови, найнявся слугою в оселю художника-пейзажиста Агостіно Тассі (1578 — 1644). Тассі деякий час співпрацював з відомим римським майстром Ораціо Джентілєскі. Але на художню манеру Лоррена живопис караваджистів не вплинув. Вплив був на життєпис і події у біографії. Однак, у Неаполі працювала дочка Ораціо — Артемізія Джентілєскі, куди незабаром перебрався і Лоррен.
В 1617 — 1621 роках Лоррен мешкав в Неаполі, де працював в майстерні художника Готфріда Вальса, німця за походженням. Повернувся в Рим і в 1622 — 1625 роках працював помічником в майстерні Агостіно Тассі. Два роки прожив в столиці Лотарингії місті Нансі, де працював помічником у придворного живописця Клода Дерюе. Але Нансі після Риму не привабив молодого художника. Він повернувся в Рим, де пройшли всі роки життя і творчості художника.
Офорти Клода Лоррена Редагувати
Лоррен один з майстрів офорту 17 століття. Ще в Лотарингії в Нансі він зустрівся з Жаком Калло, відомим майстром офорту. Повернувшись в Рим, Лоррен познайомився з Йоахимом Зандрартом. Йоахим Зандрарт сам займався офортом і зробив у цій техніці портрет молодого Лоррена, що став єдиним прижиттєвим портретом художника. Техніку створення офортів Лоррен опанував під керівництвом Зандрарта і створив їх близько 40-ка.
Цікавими були і малюнки Лоррена. Різні за якостями, від швидких замальовок до добре пропрацьованих творів, вони були предметами колекціонування.
Родина в Італії Редагувати
Він так і не одружився в Римі. Відомо, що його коханка народила йому дочку в 1653 році. Художник мав визнання в Римі, де оселився біля площі Іспанії. Приятелював з Ніколо Пуссеном, французом за походженням,
що теж перебрався в Рим на постійне проживання. Дочка Лоррена, Агнесс, отримала по заповіту майно батька, де були також клавесин, верстат для друку офортів.
Відсутність освіти і вельможні замовники Редагувати
Відсутність освіти спонукала художника обмежуватись створенням тільки пейзажів. На ранніх картинах художника навіть фігурки людей малювали його приятелі — художники Я.Міль, Ф.Аллєгрі, Ф. Лаурі, Н. Колонбель. Стаффаж був потрібен для оживлення пустельних пейзажів і формального зв'язку з розповсюдженими сюжетами доби бароко в Італії (Аполлон і музи, Христос на шляху в Еммаус, Викрадення Європи, Парнас тощо).
На відміну від героїчних пейзажів Пуссена пейзажі Клода були більш ліричними, просякнутими різними настроями. Для католицького короля Іспанії Лоррен виконав пейзажі з усамітненими ченцями (Прадо, Мадрид). Найчастіше він малював берега річок чи затоки, сходи сонця на узбережжі, краєвиди в різному освітленні. Серія картин (Ранок, День, Вечір, Ніч) вважалась в числі найкращих.
Серед вельможних замовників художника були посол короля Франції при папському дворі, папа римський Урбан VIII, кардинал Бентівольо, князь Колонна.
Визнання Редагувати
Лоррен з тих художників, що мали визнання при житті. Ще у 1634 році він став членом римської Академії Св. Луки, що дало право на фахове заняття живописом. В 1650 році йому навіть запропонували посаду директора Академії. Але волелюбний Клод Лоррен відмовився.
Картини Лоррена мали великий попит в Англії 18 століття, де прикрашали зали багатьох маєтків знаті. В період виникнення пейзажного парку як типу в садово-парковому мистецтві, картини Лоррена слугували взірцем, по якому визначали красу подібних парків.
Пейзаж Клода Лоррена Редагувати
Як вже зазначалось, головну роль у мистецтві Лоррена займали пейзажі. Поскільки під час епох бароко і класицизму для мистецьких жанрів існувала жорстка ієрархія (так, історичний і портретний живописи відносились до найшанованіших жанрів, у той час як пасторальний, пейзажний, анімалістичний і натюрмортний вважалися «низькими»), визнані художники Західної та Південної Європи рідко спеціалізувалися на менш престижних з них. Це пояснює те, чому, незважаючи на безперечну головну роль природи на працях Клода Лоррена, на них завжди можна побачити фігури людей, яких в переважній більшості випадків малював не сам митець, а його друзі-художники. Героями його картин ставали або міфологічні чи біблійні герої («Психея біля палацу Амура», «Меркурій, що краде биків Аполлона», «Прибуття цариці Савської» та інші»), або персонажі жанрового живопису(«Пейзаж з торгівцями», «Порт під час заходу сонця» тощо) або історичні особистості («Облога Ла-Рошелі Людовіком XIII», «Прибуття Клеопатри» і т. д.), але їх незначні для картини розміри і композиційне розташування не дозволяють віднести праці Клода Лоррена до історичного або жанрового живопису. Проте варто додати, що сюжети, не дивлячись на їх другорядність, тісно пов‘язані з оточенням, у яке вони поміщені, і обирались для підсиленні того чи іншого настрою чи атмосфери. Як приклад, можна узяти картину «Прибуття Енея в Італію». На ній художник зображує фігури, яскраво опроміненні світанковим сонцем. Сюжет помітно перегукується з відтвореним ледь займаючимся ранком, адже зображує зародження Римської імперії.
Праці Клода Лоррена багато в чому близькі до творчості імпресіоністів: так, митець багато писав з натури. Про це пише, зокрема, німецький художник Йоахим фон Зандрарт, що мав значний вплив на Лоррена в ранній період його творчості. Так, Зандрарт зазначає, що саме наслідуючи його Лоррен спочатку почав малювати, а згодом і писати маслом з натури. Ще однією рисою, яка ріднить творчість Лоррена з імпресіонізмом, є увага, яку митець приділяв у своїх працях світлу й загальній атмосфері. Перше виступало в його роботах чине найголовнішим єднальним елементом, пронзаючи усю їх композицію. Зазвичай Лоррен розміщував джерело освітлення позаду пейзажу, надаючи його елементам певної напівпрозорості й легкості. Сонце також найчастіше є композиційним центром полотен, адже митець у великій кількості випадків розміщує його в точці перетину перспективних ліній, що створювало особливу світлову «пульсацію». Лоррен також став одним з перших художників, який почав детально досліджувати зміни, які вносить в пейзаж світло різних частин доби: це, зокрема, можна побачити у його знаменитій серії картин «Чотири частини доби».
На відміну від північних митців, на своїх пейзажах Клод Лоррен, незважаючи на надання ним значної важливості малюванню з натури, зображує не реальний світ, а ідеалізовану картину «золотого віку» — концепту популярного в період класицизму. Природа на них завжди прекрасна і гармонійна, величні будівлі яскраво свідчать про любов і захоплення, пов‘язані з античністю. Майстерна робота зі світлом надає картинам легкість і невагомість. Загальний настрій робіт — ліричний, дещо сповнений ностальгією, позбавлений епічності праць Пуссена. Їх манеру написання картин часто порівнюють, поскільки обидва діяча є найвидатнішими пейзажистами свого часу, в один час жили в Римі й товарищували. Так, наприклад, порівнює їх стилі історик мистецтв Ентоні Блант:«У Клода листя дерев рухається, а світло змінюється за секунду; у Пуссена листя має непорушність каменю, а світло — твердість полудня. Клод надає своїм будівлям щось на кштал ілюзорної якості дерев: Пуссен робить свої дерева такими ж статичними і твердими як храми. У цей шлях Пуссен, в істино класичній традиції, прагне досягнення постійності й незмінності навіть у мінливій природі; Клод вхоплює мінливий ефект спливаючої миті».
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Гос. музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, каталог картинной галереи, М., 1986
- Günther Bergmann: Claude Lorrain. Das Leuchten der Landschaft. Prestel, München 1999, ISBN 3-7913-2055-6.
- Kurt Gerstenberg: Claude Lorrain. Landschaftszeichnungen, Woldemar Klein, Baden-Baden 1952.
- Marcel Roethlisberger (Hrsg.): Im Licht von Claude Lorrain. Hirmer, München 1983, ISBN 3-7774-3500-7.
- Werner Schade (Hrsg.): Claude Lorrain. Gemälde und Zeichnungen. Schirmer Mosel, München 1996, ISBN 3-88814-769-7.
- Werner Schade: Claude Lorrain. Edition Nationale, Paris 1999, ISBN 2-7433-0271-2.
Посилання Редагувати
- www.ClaudeLorrain.org [ 24 листопада 2009 у Wayback Machine.] 149 works by Claude Lorrain
- Web Gallery of Art [ 15 травня 2019 у Wayback Machine.]
- Клод Лоррен // Catholic Encyclopedia. — New York : Robert Appleton Company, 1913. (англ.)
- Sterling and Francine Clark Art Institute 2007 exhibition, Claude Lorrain: The Painter as Draftsman [ 19 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Лоррен Клод рисувальник і гравер [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Belton, Dr. Robert J. (1996). "The Elements of Art". Art History: A Preliminary Handbook.
- Radnóti S. Claude Lorrain: An Old Man on the Sea Shore //Acta Historiae Artium Academiae Scientiarum Hungaricae. – 2017. – Т. 58. – №. 1. – С. 115-125.
- ↑ Кларк К. Пейзаж в искусстве. – Азбука-классика, 2004.
- Бенуа А. Н. История живописи всех времён и народов. — СПб.: Шиповник. — Вып. 19. — 1913. — С. 204
- Blunt, Anthony: The Heroic and the Ideal Landscape in the Work of Nicolas Poussin, Journal of the Warburg and Courtauld Institutes 7. 1944. 164.