Кибитка

Киби́тка (від тюрк. кибит, що сходить до араб. قبة‎, куббат — «накриття», «шатро») — назва критого візка, переважно в кочових народів. В Україні криті вози традиційно називались халабуда (так називали й невелику бідну хатину), буда, будка.

Циганська кибитка, Кам'янець-Подільський

Александр Орловський «Подорожанин у кибитці, запряженій тройкою», 1819 р.

У Росії кибиткою називали й криті сани — вони використовувались для зимових подорожей. Згадується така кибитка в «Євгенії Онєгіні» О. С. Пушкіна:

	Зима!.. Радіючи, в ґринджоли Конячку селянин запріг; По первопуттю через поле Вона чвалає, вчувши сніг; Пухнаті краючи рівнини, Кибитка відчайдушна лине: Візник сидить на передку В червонім пасі, в кожушку. Оригінальний текст (рос.) Зима!.. Крестьянин, торжествуя, На дровнях обновляет путь; Его лошадка, снег почуя, Плетется рысью как-нибудь; Бразды пушистые взрывая, Летит кибитка удалая; Ямщик сидит на облучке В тулупе, в красном кушаке.
— переклад М. Т. Рильського

Інші значення

• Кибитка — інша назва юрти.
• Кибитка — назва невеликої саманної чи глинобитної хатини в середньоазіатських народів.

Див. також

• Юрта
• Візок
• Житловий трейлер

Примітки

1. Кибитка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Н. М. Шанский, Т. А. Боброва. Кибитка // Школьный этимологический словарь русского языка. Происхождение слов. — М. : Дрофа, 2004.
3. Халабуда // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
4. Буда // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
5. Будка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.