Кераміка Дерути або Майоліка Дерити (італ. Maiolica di Deruta) — уславлена керамічна галузь декоративно-ужиткового мистецтва Італії.
Історія Редагувати
Дерута — неселике містечко в провінції Умбрія на відстані 15 кілометрів від міста Перуджа. Уславилось як потужний керамічний центр протягом декількох століть. Перша задокументована згадка про керамістів Дерути датована 1282 роком, коли місцеві фермери звернулись до володарів керамічних майстерень для постачання посуду до свята на честь місцевого покровителя святого Ерколано. Але це звернення — свідоцтво вже сталого керамічного виробництва у місті. Археологічні розкопки у місті довели, що керамічний посуд тут виготовляли з доби романики або раніше.
Керамічне виробництво у Деруті удосконалювалось і пережило розквіт у добу італійського відродження.
Незважаючи на піднесення виробництва, кераміка Дерути роками зберігала дещо консервативний характер. Це відбилося у використанні сталих форм продукції, використанні свинцевої поливи, використанні люстру як на керамічних виробах арабських майстрів. Арабські впливи збережені також у виробництві зірчастих кахлів для підлог, доповлені хрещатими кахлями, але з плетеними та фігуративними зображеннями.
Все це обумовило індивідуальні риси кераміки Дерути, відмінні від виробів інших керамічних виробів Італії. В декорі зустрічались рослинні орнаменти. Характерною рисою в декорі було створення контурів синім (кобальтом ?). Серед кольорів переважали синій (оксид марганцю) і зелений (оксид міді) з люстром. Іноді додавали два-три інші кольори. Окрім парадного посуду виготовляли поліхромні рельєфи та килимові кахлі для церковних підлог. Серед збережених — залишки керамічної підлоги з місцевої церкви св. Франциска, датовані 1524 роком.
Важливою ланкою виробництва Дерути було виготовлення аптечного посуду — це альбарели. В назві закріпилося викривлене італійське від перської …, призначене для зберігання лікарських рослин, трав і ліків. Альбарели мали звужений отвір зверху, котрий закривали папірцями та закріпляли мотузками.
Вивченням історії керамічного виробництва у місті Дерута опікувались італійські науковці Джуліо Бусті (Giulio Busti) та Франко Коккі (Franco Cocchi).
Регіональний музей кераміки у місті Дерута Редагувати
Вже у 17 ст., коли крамічне виробництво у місті Дерута зазнало спаду, вироби керамічних майстерень почали користуватись попитом у колекціонерів доби бароко. Серед перших колекціонерів керамічних виробів Італії — французький багатій П'єр Кроза. В 19 столітті був заснований музей ужиткового мистецтва у Південному Кенсінгтоні, відомий нині як Музей Вікторії й Альберта. Одним з музейних відділків у ньому став відділок кераміки Італії. Це породило моду на кераміку Італії і її почали збирати різні музеї світу (Лувр, Париж, Ермітаж, Художній музей Волтерс, музей мистецтва Метрополітен тощо).
У Італії крамічними виробами майстерень Дерути зацікавився медик Мільтіад Маньїні (1883—1951). Наприкінці колекціонування його збірка нараховувала більше одної тисячі зразків з Дерути та інших керамічних центрів Італії (Губбіо, Гротальє, Латерца та інші). Коштовну колекцію кераміки Мільтіада Маньїні було придбано 1990 року за участю декількох фінансових джерел. Збірку розмістили у приміщеннях місцевої керамічної фірми Грація Дерута, котра тоді мала просвітницьку мету. В колекції переважали твори 18 століття, менше відомі, ніж керамічні вироби доби відродження. В музей перейшли також вітрини і меблі Мільтіада Маньїні для демонстрації збірок кераміки, що мають історичне значення.
Галерея вибраних творів Редагувати
Див. також Редагувати
- Кераміка
- Майоліка
- Кахлі
- Альбарелло
- Кераміка Губбіо
- Кераміка Фаенци
- Кераміка Кальтаджироне
Посилання Редагувати
Джерела Редагувати
- Кубе А.Н. Итальянская майолика XV-XVIII веков. Собрание Гос. Эрмитажа, 1976
- Bojani G.., a cura di, Il lavoro ceramico, Milano, Electa Editori Umbri Associati, 1998. ISBN 88-435-7056-0
- Busti G. e Cocchi F., Fatto in Deruta, Ceramiche tradizionali di Deruta, Perugia, Futura, 2001.
- Busti G. e Cocchi F., Maestri Ceramisti e Ceramiche di Deruta, Firenze, Arnaud, 1997.
- Busti G. e Cocchi F., La ceramica umbra al tempo di Perugino, Milano, Silvana Editoriale, 2004. ISBN 88-8215-684-2.
- Busti G. e Cocchi F., Bianchi in Umbria, in De Pompeis V., La Maiolica Italiana di Stile Compendiario, I bianchi, Torino, Umberto Allemandi, 2010. ISBN 978-88-422-1862-3.