Ві́ра Анто́нівна Канди́ба (дівоче прізвище — Свадко́вська; 8 листопада 1881 — 5 січня 1948) — українська педагогиня. Дружина українського письменника Олександра Олеся (справжнє прізвище Кандиба), мати українського поета, археолога і політичного діяча Олега Ольжича.
| Кандиба Віра Антонівна | |
|---|---|
| Народилася | 8 листопада 1881 |
| Померла | 5 січня 1948 (66 років) |
| Поховання | :
|
| Діяльність | педагог |
Біографія ред.
Походила з українсько-білорусько-грецької родини. Батько Віри — надвірний радник Антон Юхимович Свадковський — оселився на Волині на початку 1860-х років. Він служив акцизним чиновником, мировим посередником у Новограді-Волинському, Старокостянтинові. Зокрема, у 1890–1905 роках родина Свадковських мешкала у Новограді-Волинському, де Антон Юхимович від 1890 року працював головою з'їзду мирових посередників.
Антон Юхимович та його дружина, дочка колезького асесора Варвара Іванівна Непорожня, виховали восьмеро дітей. Голова сім'ї часто переїжджав з місця на місце, а по виході у відставку осів, як і багато інших чиновників, у губернському центрі — Житомирі.
Віра закінчила історико-філологічний відділ Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі. 1907 року Олександр Іванович Кандиба та Віра Антонівна Свадковська взяли шлюб. Про це 4 січня 1907 року Віра Антонівна повідомляла своїх батьків:
Віра Антонівна викладала мови, втім, за спогадами, «українською так до пуття й не оволоділа, що було предметом родинних жартів».
1923 року Віра Антонівна із сином Олегом виїхала з України до Берліна — до чоловіка, який покинув Україну раніше. З Берліна родина Кандибів переїхала до Чехословаччини і оселилася в селі Горні Черношіце поблизу Праги.
Віра Кандиба працювала вихователькою українського притулку в місті Подєбради. 29 жовтня 1933 року в цьому притулку було проведено день голоду й смутку. Віра Антонівна та інші виховательки цілий день не їли і розказували дітям, що «цей день присвячений голодним братам і сестрам на Україні, що тисячами-мільйонами вмирають від голоду».
Олександра та Віру Кандибів було поховано в Празі на Ольшанському цвинтарі. Там була і символічна могила їхнього сина Олега.
За чеськими законами, після поховання родичі або друзі померлих повинні платити ренту за місце на кладовищі. До недавнього часу ренту (20 тисяч чеських крон на 10 років) за могилу платив виходець з України Володимир Михайлишин, що був громадянином Чехії. Після його смерті син вирішив поховати батька на могилі Олександра Олеся та Віри Кандиби. 3 січня 2017 року останки Віри Антонівни та її чоловіка були ексгумовані.
13 січня 2017 року влада Чехії дозволила передачу Україні ексгумованих останків українського письменника Олександра Олеся.
| У Вікіджерелах є Розпорядження КМУ від 2017.01.18 №33-р «Про перепоховання в Україні останків видатного українського письменника Олександра Олеся» |
18 січня 2017 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження, яким вирішено «Перепоховати останки видатного українського письменника Олександра Олеся та його дружини Віри Антонівни Кандиби на території державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника в м. Києві» (50°28′10″ пн. ш. 30°27′16″ сх. д. / 50.4694583° пн. ш. 30.454639° сх. д.).
Перепоховання відбулося 29 січня 2017 року після панахиди у Володимирському соборі.
Примітки ред.
- Череватенко Л. «Я камінь з Божої пращі» // О. Ольжич. Незнаному Воякові. Заповідане живим. — К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1994. — С. 352.
- Пожарук Надія. Ніде нема теплішого неба… // Чернівці: Газета Чернівецької міської ради. — 2011. — 17 лютого.[недоступне посилання з липня 2019]
- . Архів оригіналу за 13 липня 2018. Процитовано 9 квітня 2011.
- Пеленська Оксана. Український портрет на тлі Праги: Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. — Нью-Йорк — Прага, 2005. — С. 95.
- . Архів оригіналу за 16 червня 2008. Процитовано 9 квітня 2011.
- . Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.
- . Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 3 січня 2017.
- . Архів оригіналу за 15 січня 2017. Процитовано 16 лютого 2017.
- . Архів оригіналу за 29 січня 2017. Процитовано 16 лютого 2017.
- . ukranews.com. Українські новини. 29 січня 2017. Архів оригіналу за 29 січня 2017.
Джерела ред.
- Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Житомирські сторінки життя О. Ольжича // Українська національна ідея — історія і сучасність: Науковий збірник. — Житомир, 1997. — С. 47—49.
- Олександр Олесь[недоступне посилання з липня 2019]
- Білоус Петро. «Любов і творчість, туга і порив, відвага і вогонь самопосвяти!» (До 100-річчя Олега Ольжича)
- Лащенко Галина. Молодість Олександра Олеся [ 2 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Товариство «Кіш» у Празі в 1994 році[недоступне посилання з липня 2019]