Кальміу́ський шлях (Кальміуська сакма; татарською сукмак — стежка) — одне з розгалужень Муравського шляху, яким користувалися загони кримських і ногайських татар для військових походів на Слобідську Україну і Московське царство в 16-му — на початку 18 століття для збирання данини — «поминків». Назву отримав від річки Кальміус.
Шлях починався на межі кочовищ Єдичкульської орди і Джамбуйлуцької орди, у верхів'ях річки Молочні Води, де відокремлювався від Муравського шляху. Далі йшов на північ вздовж правого берега річки Кальміусу і біля фортеці Тор (тепер місто Слов'янськ Донецької області) землями Кальміуської паланки Вольностей Війська Запорозького низового, перетинав Сіверський Донець, потім проходив у північному напрямі через територію Острогозького полку поблизу фортець Старобільськ, Сватове, Валуйки, Новий Оскол, Старий Оскол. Під Лівнами Кальміуський шлях знову з'єднувався з Муравським шляхом.
Джерела та література Редагувати
- В. В. Пришляк. Кальміуський шлях [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 45. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Книга Большому чертежу. М.—Л., 1950;
- Багалій Д. І. Історія Слобідської України. Х., 1993;
- Яворницький Д. І. Вольності запорозьких козаків. Дніпропетровськ, 2002.
Посилання Редагувати
- Довідник з історії України [ 29 листопада 2020 у Wayback Machine.];