Зухра Акчуріна (тат. Зөһрә Акчурина, Бібі-Зухра Асфандіяр кизи Гаспрали (Гаспринська) (тат. Биби-Зөһрә Әсфәндияр кызы Гаспралы (Гаспринская)); дівоче прізвище — Акчуріна, в російськомовних документах: Зухра (Бібі-Зегра) Асфандіярівна Акчуріна (тат. Зухра (Биби-Зегра) Асфандияровна Акчурина); 1862, Старотимошкино, Симбірська губернія, Російська імперія — 13 квітня 1903, Таврійська губернія, Російська імперія) — перша татарська жінка-журналіст, одна з видавців газети «Терджиман».
| Зухра Акчуріна | |
|---|---|
| тат. Зөһрә Акчурина | |
| Народилася | 1862 Старотимошкино, Сенгилеєвський повітd, Симбірська губернія, Російська імперія |
| Померла | 13 квітня 1903 Таврійська губернія, Російська імперія |
| Поховання | Зинджирли-медресе |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | журналістка |
| У шлюбі з | Ісмаїл Гаспринський |
| Діти | Шефіка Гаспринська і Rifat Gasprinskyd |
Дружина видатного кримськотатарського просвітителя Ісмаїла Гаспринського, мати журналістів Рифата Гаспринського та Шефіки Гаспринської, які також були видавцями газети «Терджиман».
Життєпис Редагувати
Зухра Акчуріна народилася 1862 року в селі Стара Тимошкина Сенгілеївського повіту[ru] Симбірської губернії у відомому татарському князівському роді Акчуріних. Батько — Асфандіяр Акчурін, мати — Фатіма Акчуріна.
Дитинство Зухри пройшло в селі Коромисловка. Вже з дитинства вона відрізнялася від однолітків: була «красива, моторна, вирізнялася особливим, властивим саме їй, складом розуму, була хорошою співрозмовницею». З дитинства вона навчалася вдома, вона мала російську гувернантку, яка її навчала. Отримала гарну на ті часи освіту і мусульманське домашнє виховання. За прикладом сім'ї Асилзат, її батьки найняли гувернантку російського походження, яка навчала Зухру російської мови, російської літератури і музики. Про гувернантку Гаяз Ісхакі 1914 року в газеті «Іл» писав:
| Хоча гувернантка й не мала великих знань, вже те, що вона прийшла з іншого світу, з російського життя, була хоч трохи знайома з квітучою літературою Росії, дало гарну поживу для фантазій маленької Зухри, сприяло розширенню її кругозору, її мислення. Оригінальний текст (рос.) Хотя гувернантка и не обладала большими знаниями, уже то, что она пришла из другого мира, из русской жизни, была хоть немного знакома с расцветающей литературой России, дало хорошую пищу для фантазий маленькой Зухры, способствовало расширению её кругозора, её мышления. |
Знайомство і весілля з Ісмаїлом Гаспринським Редагувати
Брат її батька Ібрагім Курамшаєвич Акчурін (1859—?), закінчивши Симбірський кадетський корпус[ru], вирушив на лікування в Крим, разом з ним поїхала Зухра. 1880 року в Криму Акчуріни познайомилися з Ісмаїлом Гаспринським, міським головою Бахчисарая. Ознайомившись із брошурою Ісмаїла «Російське мусульманство», в якій ішлося про необхідність запозичення російської та європейської культур для потреб мусульман Росії, Акчуріни були вражені його поглядами. Про свою першу зустріч із Зухрою Ісмаїл Гаспринський згадував так: «Мені здавалося, що над нею не кипить вода».
Повернувшись до Симбірська, Зухра першою написала листа Ісмаїлу Гаспринському. Обмінявшись листами, через деякий час вони вирішують «зв'язати свою долю». Зустрівшись 1881 року на Макарджинському ярмарку, Гаспринський попросив Ібрагіма Акчуріна стати посередником між ним і батьком Зухри, але не отримав згоди.
Ісмаїл вирішив сам вирушити в Коромисловку. Зупинившись у сусідньому російському селі, він послав повідомлення, що їде до Зухри. Однак Асфандіяр-ефенді не погодився видати дочку за вихідця зі знатного роду Ісмаїла Гаспринського. Але молоді люди вирішують бути разом. Вночі в Акчуринському саду за участю двох свідків підписано своєрідну шлюбну угоду тих часів — алдим-бірдем («взяв-віддав»). Вранці його представили Асфандіяру. Батько дівчини наказав призупинити роботу на фабриці і побити робочим непроханого гостя. Тоді Зухра вибігла на балкон зі словами: «Я твоя! Я навіки буду твоєю!». Гаспринського врятувала наявність на ньому мундиру міського голови, вишитого золотом: робітники не наважувалися підняти руку на людину в такому мундирі.
Ісмаїл Гаспринський, сподіваючись на захист, поїхав до Уфи до муфтія Салімгарея Тевкелєва[ru]. Муфтій визнав підписану в присутності свідків угоду правильною і запропонував главі роду Тимербулату Курамшиновичу Акчуріну (1826—1906) вирішити справу мирним шляхом. Після цього Акчуріни прийняли рішення влаштувати весілля.
Стаття Гаяза Ісхакі про весільну подію «Ісмаїл-бек, Зухра-ханум Гаспринські», що вийшла в газеті «Іл» після смерті І. Гаспринського, викликала невдоволення в роду Акчуріних. Ібрагім Акчурін і Махбубзамал Акчуріна написали статті у відповідь, в яких зробили акцент на тому, що, хоча весілля спочатку кинуло тінь на стосунки між двома сім'ями, згодом між ними встановилася дружба. Різаітдін Фахретдін у своїй праці «Знамениті дами» називає Зухру Акчуріну «перлиною серед татарських жінок», відзначаючи, що через сильне бажання служити просвіті, попри незгоду родичів, вона залишила рідну Симбірську губернію і поїхала до Криму в Бахчисарай.
Робота в газеті Редагувати
32-річний І. Гаспринський у квітні 1883 року домігся дозволу видавати газету «Терджиман» російською і татарською мовами. 21-річна Зухра Акчуріна підтримала ініціативу чоловіка. Своє придане і прикраси вона витрачала на видання газети. Протягом 5-6 років Зухра вела всю роботу з оформлення, документації, залучення нових передплатників газети.
Коли починався випуск газети, подружжя вручну перевертали друкарську машину, друкували, фальцювали, писали адреси, наклеювали марки, доставляли на пошту. Після розсилання чергового номера газети передплатникам приступали до роботи над новим. Ісмаїл Гаспринський писав статті для російської частини газети зазвичай російською, а Зухра Акчуріна виправляла, спрощувала і перекладала тексти татарською мовою, яку знала краще від чоловіка. Газета виходила по 1-2 номери на тиждень, на одній стороні газети малого формату містився текст російською мовою, на іншій — татарською.
Зростав і тираж газети. Якщо в перший рік (1883) газета мала 320 передплатників, то 1884 року — 406 передплатників, а 1885 року — 1000 передплатників. Газета почала покривати свої витрати тільки на початку XX століття. За 20 років Ісмаїл Гаспринський і Зухра Акчуріна змогли підготувати своїх постійних учнів. У той час, коли Ісмаїл виїжджав з роботою в інші міста, випуском газети повністю керувала Зухра Акчуріна. Вона писала відповіді на листи, готувала і публікувала статті, присвячені волго-уральському регіону.
Коли газета стала на ноги, Зухра Акчуріна взяла в редакцію співробітників і залучила до газетної справи своїх братів. Вона, передавши помічникам частину обов'язків щодо газети, зайнялася новою для неї справою — створенням зразкової школи для дівчаток.
Міський голова Бахчисарая Мустафа Давидович назвав Зухру Акчуріну «першою журналісткою серед мусульманських жінок Росії» і від імені кримських тюрків подарував їй золоту брошку. Представники Казані назвали її «матір'ю нації».
Школа Редагувати
1893 року Зухра Акчуріна на власні кошти відкрила в Бахчисараї власну початкову школу нового методу для дівчаток і протягом десяти років очолювала її. За зразок для школи вона взяла початкову школу для хлопчиків, яка діяла від 1883 року при Зинджирли-медресе.
Смерть Редагувати
13 квітня 1903 Зухра Акчуріна захворіла черевним тифом і померла на 41-му році життя. Її могила розташована біля входу до мавзолея перших кримських ханів. Коли 1914 року помер Ісмаїл Гаспринський, його поховали на одному кладовищі з Зухрою Акчуріною на території медресе «Зинджирли».
Різаітдін Фахретдін зазначив, що після смерті Зухри-ханум на ім'я Ісмаїла Гаспринського прийшло близько трьохсот листів і телеграм зі співчуттями з усіх куточків Росії.
Сім'я Редагувати
Чоловік — Ісмаїл Гаспринський (1851—1914)
Пам'ять Редагувати
У серпні 2015 року пройшла Міжнародна конференція «Юсуф Акчура: спадок і сучасність», де протягом декількох днів — спочатку в Казані, потім в Ульяновську і в родовому маєтку Старотимошкино — вчені з Росії і Туреччини читали доповіді про історію роду Акчуріних. У рамках цієї конференції сільській бібліотеці Старотимошкино присвоєно ім'я Зухри Гаспринської-Акчуріної.
Примітки Редагувати
- Беренче хатыны — Самур Хәсән
- Семберле Зөһрә Акчурина милләт анасы булды. [ 26 березня 2022 у Wayback Machine.] «Аргументы и факты», 06.03.2014
- Габдулла Тукайга багышланган портал
- . Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 25 квітня 2022.
- . Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 28 липня 2016.
Література Редагувати
- Татарский энциклопедический словарь[ru]. Казань: Институт татарской энциклопедии АН РТ, 1999. ISBN 0-9530650-3-0.
- А. Х. Махмутова. Лишь тебе, народ, служенье. Казань: «Мәгариф», 2003.
- А. Х. Махмутова. Пора и нам зажечь огонь свободы. Казань: ТКН[ru], 2006.
- Т. И. Биктимерова. Ступени образования до Сорбонны. Казань, 2011.
- А. Беляев. Историческая генеалогия татарского народа. Казань: ТКН, 2012. ISBN 978-5-298-02215-6.
Посилання Редагувати
- Рід Акчуріних [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Зухра Акчуріна [недоступне посилання]
- Динара Тибаева. Жемчужина татарской культуры. Проект «Хранители Родины». — історія Зухри Гаспринської
- . Аргументы и Факты. 6 березня 2014. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 25 квітня 2022.
- А. Х. Махмутова. . Исламский портал. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 25 квітня 2022.
- А. Х. Махмутова. "Ощущение было такое, как будто всего меня ошпарили кипятком" (Зухра и Исмаил Гаспринские) // Гасырлар авазы - Эхо веков. — 2014. — Вип. 3—4. — С. 118–125. — ISSN 2073-7475. з джерела 27 березня 2022. Процитовано 25 квітня 2022.
- Зухра Акчурина-Гаспринская (1862–1903), не бывает нации без её матерей. ИД «Медина». 30 квітня 2020.
- Казанские бренды начала XX века – мыло и чернила – выпускали с его портретом. Бизнес Online. 13 березня 2021. — до 170-річчя від дня народження Ісмаїла Гаспринського
- Реформатор Исмаил Гаспринский и его любовь к Зухре. 3 вересня 2021.