Все́волод Юхи́мович Зміє́нко (16 жовтня 1886, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — 30 жовтня 1938, Варшава, Польська Республіка) — генерал-хорунжий Армії УНР. Визначний військовий діяч Армії УНР, один з організаторів військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі. Під час перебування в еміграції у Польщі працював у Генеральному штабі Армії УНР, упродовж 1928—1936 років очолював підрозділи розвідки і контррозвідки, підготував основні концептуальні засади розвідки, вважаючи її «мозковою клітиною» штабу.
| Всеволод Змієнко | |
|---|---|
| Підполковник Генерал-хорунжий | |
| | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 16 жовтня 1886 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 30 жовтня 1938 (52 роки) Варшава, Польська Республіка |
| Поховання | Православний цвинтар у Варшаві |
| Військова служба | |
| Приналежність | УНР |
| Вид ЗС | Армія УНР |
| Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна |
| Командування | |
| начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзині | |
| Нагороди та відзнаки | |
| Змієнко Всеволод Юхимович у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Всеволод Юхимович Змієнко народився 16 жовтня 1886 року в місті Одесі.
У російській армії Редагувати
Закінчив Перше Київське Костянтинівське військове училище (1907 рік), Миколаївську академію Генерального штабу (1913 рік). Після закінчення академії служив у 59-му піхотному Люблінському полку (Одеса) для здобуття ротного командного цензу. У складі полку вирушив на фронт.
У бою 26 серпня 1914 року був поранений (за цей бій 10 листопада 1915 року Всеволод Юхимович був нагороджений Георгіївською зброєю). Після одужання — молодший ад'ютант штабу 39-го армійського корпусу. З 14 червня 1917 року — начальник штабу 83-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.
На службі Україні Редагувати
З 20 грудня 1917 року — начальник штабу Одеської гайдамацької дивізії військ Центральної Ради.
З 1 березня 1918 року — військовий комендант Одеси. З 15 березня 1918 року — голова військового відділу Головного комітету Херсонщини, Таврії та Катеринославщини. З квітня 1918 року — голова демобілізаційного комітету на Херсонщині. Згодом — помічник губернського коменданта Херсонщини.
З 13 грудня 1918 року — начальник штабу 3-го Херсонського корпусу. З 10 лютого 1919 року — в.о. командувача Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. З березня 1919 року — командувач східного фронту у складі Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. 06-07.1919 року — голова комісії з ліквідації справ Східного фронту. З липня 1919 року — начальник штабу 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР.
1 грудня 1919 року був інтернований польською владою у Луцьку. З 8 лютого 1920 року — начальник штабу 1-ї (з 21 березня 1920 року — 6-ї січової стрілецької) дивізії, що формувалася у фортеці Брест-Литовський із вояків Дієвої армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 року. 21 квітня 1920 року був підвищений до рангу полковника.
На посаді начальника штабу — заступника коменданта гарнізону (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) полковника УНР Марка Безручка, брав участь в обороні польського міста Замостя з 28 серпня до 2 вересня 1920 року, яка призвела до поразки 1-ї кінної армії Будьонного.
З 1921 року — генерал-хорунжий.
З березня 1927 року — начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. Помер та похований на цвинтарі «Воля» у Варшаві поруч із могилою свого друга генерала Марка Безручка. Тут же поховано близько сотні видатних полководців та державних діячів УНР.
У 1928 році генерал-хорунжий Всеволод Змієнко став головою громадського суду Українського центрального комітету в Польщі, одночасно відповідаючи за розвідку та контррозвідку. Крім того, Змієнко активно допомагав українським військовим емігрантам знайти себе в нових умовах життя, влаштовуючи їх на роботу, навчання чи просто допомагаючи грішми.
Родина Редагувати
Був одружений з Піамою Дмитрівною, донькою генерала Скляревського, з якою мав трьох дітей: Всеволода, Олега та Галину. Дружина рано померла, і догляд за дітьми взяла на себе її сестра Марія, дружина генерала Рябініна-Скляревського.
Його донька Галина Всеволодівна Сенишин — відомий публіцист, журналістка та громадська діячка.
Вшанування пам'яті Редагувати
Примітки Редагувати
- . СЗРУ (uk-UA). 22 січня 2019. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 17 серпня 2020.
- «Незнаному козакові». Православне кладовище Армії УНР [ 16 червня 2012 у Wayback Machine.] «Історична правда» від 22-04-2011
- . gur.gov.ua. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 17 серпня 2020.
Посилання Редагувати
- Історія стосунків українського та польського народів [ 20 січня 2011 у Wayback Machine.].
- Непам'ять слави генерала Безручка [ 25 жовтня 2010 у Wayback Machine.].
- Перемога в обороні Замостя — честь української зброї.
Література та джерела Редагувати
- Буравченков А. Змієнко Всеволод Юхимович [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 365. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Всеволод Змієнко: козак — нащадок козаків // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса : ТЕС, 2011. — 586 с.
- / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Змієнко Всеволод Юхимович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.