Жан П єр Жене фр Jean Pierre Jeunet 3 вересня 1953 Роанн Франція французький кінорежисер і сценарист Його фільми це спов

Жене придбав свою першу камеру у сімнадцятирічному віці і знімав короткометражні фільми, навчаючись анімації у «Сінематіон Студіос». Режисерської освіти не отримав.

Наприкінці 1970-х Жене потоваришував з Марком Каро, дизайнером та художником коміксів, котрий надовго став його співрежисером.

У 1995 році був членом журі Венеційського кінофестивалю.

Одружений з Лізою Салліван.

Творчість Редагувати

Спільно з Марком Каро Жене створив кілька анімаційних фільмів, що отримували різні нагороди (Втеча, 1978; Манеж, 1980). Його першим неанімаційним фільмом став «Бункер останньої черги» (Le bunker de la dernière rafale, 1981) — короткометражка про зростаючу параною серед солдатів у похмурому футуристичному світі, суміш наукової фантастики і героїчного фентезі. Згодом він зняв ще дві короткометражки (Немає спокою для Біллі Бракко, 1984; Нісенітниці, 1989). Усі ці фільми отримували багато європейських кінонагород. Жене також знімав телевізійні реклами та відеокліпи.

Першим значним фільмом Жене і Каро стала повнометражна картина «Делікатеси» (Delacatessen, 1991). Це чорна комедія, дія якої відбувається в охопленому голодом пост-апокаліптичному світі. Люди, що винаймають квартири над магазином делікатесів, змушені розплачуватись з м'ясником і одночасно власником квартир собою.

Наступною картиною стало «Місто загублених дітей» (Le cite des enfants perdus, 1995) — похмурий, багаторівневий фентезійний фільм, зі складним переплетеним сюжетом про лікаря, який викрадає дітей, щоб відібрати у них їхні сни. Жене і Каро працювали над фільмом понад 10 років.

Успіх «Міста загублених дітей» призвів до запрошення Жене на режисерство у цикл «Чужий», де він зняв «Чужий 4: Воскресіння» (Alien: Resurrection, 1997). Хоча у титрах вказано лише Жене, але Марк Каро також брав участь у зйомках, працюючи над художнім дизайном. Цей фільм прохолодно зустріли критики, проте він став комерційно успішним.

Після «Чужого» Жене повернувся працювати у Францію. Робота в Голівуді дала йому можливість зняти його наступний проект — фільм «Амелі» (Amélie) за участю Одрі Тоту та Матьє Кассовіца. «Амелі» легший і більш романтичний фільм за попередні, вірогідно через мінімальну участь у його створенні Марка Каро. Це історія про дівчину, що захоплюється творенням хороших справ і послуг людям, але не може знайти свого власного кохання. Картина здобула значний комерційний успіх й одночасно визнання критиків, була висунута у кількох номінаціях «Оскара». За цей фільм Жан-П'єр Жене отримав нагороду європейської кіноакадемії як «найкращий режисер».

У 2004 році вийшов фільм «Тривалі заручини» (A Very Long Engagement) — екранізація роману Себастьяна Жапрізо, дія якого розгортається після Першої світової війни, протягом якого жінка (яку грає Одрі Тоту) шукає свого зниклого нареченого.

У 2005 році було анонсовано, що Жене погодився бути режисером екранізації роману Яна Мартела «Життя Пі» для студії «Твентіс Сенчурі Фокс» (20th Century Fox).

Стиль Редагувати

Фільми Жене вирізняються їхньої кольоровою гамою, де переважають тони сепії, а також насичені червоний, жовтий, синій та зелений кольори. Це створює чуттєву та по-своєрідному фантастичну атмосферу.

Для своїх фільмів Жене підбирає акторів з незвичними обличчями та часто використовує ширококутові лінзи для викривлення людських рис і поз. Дуже часто використовується ретельно продуманий рух камери (крану).

У всіх фільмах грає Домінік Піньйон. У фільмах часто грають Жан-Клод Дрейфус, Одрі Тоту, Руфус, Серж Мерлін.

Персонажі Жене переважно сироти або напівсироти. Сюжети часто про любов між двома незвичними і самотніми людьми (Амелі і Ніно, Матільда і Манех, Луазон і Жулі).

Завершальні титри фільмів завжди містять фотографії усіх акторів, що грали у картині.

Цікаві деталі Редагувати

Жан-П'єр Жене відхилив пропозицію знімати фільм «Гаррі Поттер і Орден Фенікса» (2007).

Фільмографія Редагувати

Повнометражні фільми Редагувати

1991 — Делікатеси / Delicatessen (спільно з Марком Каро)
1995 — Місто загублених дітей / La Cité des enfants perdus (спільно з Марком Каро)
1997 — Чужий 4: Воскресіння / Alien: Resurrection
2001 — Амелі / Le Fabuleux Destin d'Amélie Poulain
2004 — Тривалі заручини / Un long dimanche de fiançailles
2009 — Мікмакс / Micmacs à tire-larigot
2013 — Неймовірна подорож містера Співета / L'Extravagant Voyage du jeune et prodigieux T. S. Spivet
2022 — Критичний баг / Bigbug

Короткометражні фільми Редагувати

1978 — Втеча / L'évasion (спільно з Марком Каро, анімаційний)
1979 — Манеж / Le Manège (спільно з Марком Каро, анімаційний, 10 хв.)
1981 — Бункер останньої черги / Le Bunker de la dernière rafale (спільно з Марком Каро, 26 хв.)
1984 — Немає спокою для Біллі Бракко / Pas de repos pour Billy Brakko (спільно з Марком Каро, анімаційний, 5 хв.)
1989 — Нісенітниці / Foutaises (спільно з Марком Каро, 8 хв.)

Рекламні ролики Редагувати

1993 — Безкоштовний дзвінок / Freecall (для англійської телекомунікаційної компанії)
1999 — Кліотерапія / Cliothérapie (для Рено Кліо)

Відеокліпи Редагувати

1984 — La fille aux bas Nylons, de Julien Clerc
1985 — Zoolook, de Jean Michel Jarre (avec Marc Caro)
1987 — Tombé pour la France, d'Etienne Daho
1987 — Hélène, de Julien Clerc
1988 — Souvenez vous de nous, de Claudia Phillips
1989 — Cache ta joie, de Claudia Phillips
1991 — L'autre joue, de Lio

Див. також Редагувати

Посилання Редагувати

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Жан-П'єр Жене

— офіційний сайт Жан-П'єра Жене (англ., фр.)
http://www.imdb.com/name/nm0000466/ — [ 5 січня 2015 у Wayback Machine.] про Жан-П'єра Жене на сайті Internet Movie Database (англ.).