Епігенетика Епігене тика наука що вивчає спадкові зміни в фенотипі зовнішньому вигляді або в експресії генів що зумовлен

Епігене́тика — наука, що вивчає спадкові зміни в фенотипі (зовнішньому вигляді) або в експресії генів, що зумовлені іншими механізмами, ніж зміна послідовності нуклеотидів ДНК. Такі зміни можуть залишатися видимими протягом декількох клітинних поколінь чи навіть кількох поколінь живих організмів. Зміни в послідовності ДНК не відбуваються, натомість інші генетичні фактори змушують гени виявляти себе інакше. Найкращим прикладом епігенетиних змін для еукаріот є процес диференціації клітин. Протягом морфогенезу тотипотентні стовбурові клітини стають плюрипотентними клітинними лініями ембріону, які в свою чергу стають повністю диференційованими клітинами. Іншими словами, одна запліднена яйцеклітина — зигота, ділиться й диференціюється в різні види клітин, які наявні в живому організмі. Це здійснюється шляхом активації одних генів та інгібування інших.

Епігенетичні механізми (англ.)

Вигнутість хвоста у цих двох мишей залежить від епігенетичних чинників — метилювання ДНК

Відомі епігенетичні механізми: метилювання ДНК; ремоделювання хроматину (метилювання, ацетилювання та деацетилювання гістонів); регуляція на рівні РНК, зокрема РНК-інтерференція; пріонізація білків; інактивація X-хромосоми.

Метилювання ДНК і ремоделювання хроматину Редагувати

Оскільки фенотип клітини або організму в цілому залежить від того, які гени транскрибуються, успадкування транскрипційного статусу генів може призводити до епігенетичних ефектів. Є декілька рівнів регуляції експресії генів, перший з яких — ремоделювання хроматину, комплексу ДНК та асоційованих з нею білків — гістонів. Ремоделювання хроматину може ініціюватися:

Посттрансляційною модифікацією амінокислот гістонів, наприклад, їх метилюванням;
Модифікацією основ ДНК, наприклад, метилюванням цитозину, що призводить до появи 5-метилцитозину.

Пост-транскрипційна регуляція Редагувати

Іноді результат транскрипції гена прямо чи опосередковано регулює активність того ж гена. Наприклад, Hnf4 і MyoD посилюють транскрипцію багатьох генів, відповідно, печінки і м'язів, і є транскрипційними факторами. Інші епігенетичні зміни регулюються при експресії різних сплайс-варіантів РНК або при формуванні дволанцюгових молекул РНК (РНК інтерференція). Ці гени часто вмикаються і вимикаються за допомогою сигнальних систем клітини, але іноді в синцитії РНК передається між клітинами шляхом дифузії чи в складі екзосом.

Епігенетика та еволюція Редагувати

Низка дослідників вважають, що епігенетичні чинники можуть відігравати роль у еволюції, забезпечуючи передачу інформації через покоління без зміни послідовності ДНК.

Література Редагувати

Журнали: Epigenetics, Clinical Epigenetics, Epigenetics Communications, Environmental Epigenetics, Epigenetics & Chromatin, Epigenetics Insights.
Adrian Bird (2007). «Perceptions of epigenetics». Nature 447: 396–398. PMID 17522671
V.L. Chandler (2007). «Paramutation: From Maize to Mice». Cell 128: 641–645.

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

Lind, Martin I.; Spagopoulou, Foteini (2018). Evolutionary consequences of epigenetic inheritance. Heredity 121 (3): 205–209. ISSN 0018-067X. doi:10.1038/s41437-018-0113-y.

Це незавершена стаття з генетики.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з молекулярної біології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[LindSpagopoulou2018-1] Lind, Martin I.; Spagopoulou, Foteini (2018). Evolutionary consequences of epigenetic inheritance. Heredity 121 (3): 205–209. ISSN 0018-067X. doi:10.1038/s41437-018-0113-y.