Джерард Петер Койпер (нід. Gerrit Pieter Kuiper, МФА: [ˈkœypər], англ. Gerard Peter Kuiper, МФА: [ˈkaɪpər]); 7 грудня 1905 — 23 грудня 1973) — нідерландський і американський астроном, член Національної АН США (1950), член Нідерландської королівської АН. Відкрив супутники Урана — Міранду (1948), Нептуна — Нереїду (1949), вуглекислий газ в атмосфері Марса, атмосферу у супутника Сатурна Титана.
| Джерард Петер Койпер | |
|---|---|
| нід. Gerrit Pieter Kuiper англ. Gerard Peter Kuiper | |
| | |
| Народився | 7 грудня 1905 Tuitjenhornd, Schagen, Північна Голландія, Нідерланди |
| Помер | 23 грудня 1973 (68 років) Мехіко, Мексика ·інфаркт міокарда |
| Країна | Нідерланди, США |
| Національність | нідерландець |
| Діяльність | астроном, планетолог, картограф, викладач університету |
| Alma mater | Лейденський університет |
| Галузь | астрономія |
| Заклад | Лейденський, Гарвардський, Чиказький, Аризонський університети |
| Вчене звання | професор |
| Науковий керівник | Ейнар Герцшпрунг |
| Аспіранти, докторанти | Том Герельс Карл Саган Tobias C. Owend |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук Нідерландська королівська академія наук Національна академія наук США |
| Відомий завдяки: | відкрив Міранду, Нереїду пояс Койпера |
| У шлюбі з | невідомо |
| Нагороди | Премія Жансена, медаль Ріттенгауза |
Джерард Койпер у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народився в Гаренкарспелі (Нідерланди). У 1927 році закінчив Лейденський університет. До 1933 року працював там же під керівництвом Е. Герцшпрунга. З 1933 року жив у США. Працював у Лікській обсерваторії (1933—1935), Гарвардському (1935—1936), Чиказькому (1936—1960, з 1943 року — професор) університетах. Упродовж 1947—1949 і 1957—1960 років — директор обсерваторій Єркської і Мак-Доналд. У 1960 році організував у Аризонському університеті місячно-планетну лабораторію, яку очолював до 1973 року.
Основні наукові роботи відносяться до фізики зірок, планет і їхніх супутників. Перші роботи присвячені дослідженню подвійних зірок — візуальних, спектральних і затемнених. Відкрив багато подвійних зірок, а також білих карликів, тому що прийшов до висновку, що не менше половини найближчих до Сонця зірок — подвійні або кратні системи. За вимірами подвійних зірок уточнив співвідношення маса-світність для зірок головної послідовності. У 1937 році опублікував першу діаграму спектр-світність для галактичних зоряних скупчень, на якій теоретичні розрахунки зоряної еволюції, виконані Б. Г. Д. Стремгреном, порівнювалися з результатами спостережень; подібні діаграми згодом зіграли велику роль у вивченні еволюційних шляхів зірок.
Починаючи з 1940-х років Койпер переважно займався вивченням планет. Першим виявив спектроскопічні вуглекислий газ в атмосфері Марса, що є за сучасними уявленнями основним її компонентом. Відкрив атмосферу на Титані, крижані частки в кільцях Сатурна. Визначив вміст водяної пари і ізотопної вміст вуглекислого газу в атмосфері Венери. Виявив варіації вмісту вуглекислого газу в надхмарному шарі атмосфери Венери. У 1948 відкрив п'ятий супутник Урану — Міранду, в 1949 — другій супутник Нептуна — Нереїди. Висловив виправдане згодом припущення про базальтовий склад поверхні місячних морів, про природу Східного Моря Місяця і про наявність вулканічних порід на Марсі.
У 1950-х роках розвивав протопланетну космогонічну гіпотезу, що виходить із уявлення, що подвійні зірки і зірки з планетними системами утворюються в результаті аналогічних процесів з слаботурбулентних дозоряних хмар, які стискаються з збереженням кутового моменту. Був організатором найповнішого фотографічного огляду астероїдів (1949—1956). У зв'язку з початком дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів провів численні візуальні і фотографічні спостереження його поверхні на 82-дюймовому телескопі. Керував програмою фотографування Місяця з космічних апаратів серії «Рейнджер», брав участь у роботах за програмами «Сервейор», «Орбитер», «Аполлон». Керував створенням чотирьох атласів Місяця, складених в результаті виконання цих програм, у тому числі першого ректифікованого місячного атласу. Дав опис структури різних об'єктів на поверхні Місяця. У місячно-планетної лабораторії Аризонського університету виконав також низку спектральних досліджень зірок, зокрема виявив водяні пари в атмосферах холодних зірок, склав атлас інфрачервоного сонячного спектра. Організував видання і був редактором двох серій колективних монографій — «Сонячна система» (т. 1-4, 1953—1961) та «Зірки і зоряні системи» (т. 1-9, видання розпочато в 1960).
Відзнаки та пам'ять Редагувати
Премія ім. П. Ж. С. Жансен Французького астрономічного товариства (1951) і медаль ім. Д. Ріттенгауза Національної АН США.
Передбачив наявність поясу з комет навколо Сонячної системи, існування якого було доведене через 20 років після смерті Койпера, а сам пояс був названий на його честь. Також на честь Койпера названі астероїд (1776 Койпер) і кратери на Місяці, Марсі і Меркурії.
Щорічно Відділ планетарних наук[en] Американського астрономічного товариства вручає премію Койпера за значні досягнення в планетології.
Примітки Редагувати
- Sears D. W. G. Gerard P. Kuiper and the Rise of Modern Planetary Science — University of Arizona Press, 2019. — P. 4. — ISBN 978-0-8165-3900-0, 978-0-8165-3973-4
- http://www.nasonline.org/publications/biographical-memoirs/memoir-pdfs/kuiper-gerard.pdf — Національна академія наук США.
- https://www.universetoday.com/91203/gerard-kuiper/
- Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- https://ui.adsabs.harvard.edu/abs/2017DPS....4910702C/abstract
- Sears D. W. G. Gerard P. Kuiper and the Rise of Modern Planetary Science — University of Arizona Press, 2019. — P. 39. — ISBN 978-0-8165-3900-0, 978-0-8165-3973-4
- http://www.azarchivesonline.org/xtf/view?docId=ead/uoa/UAMS480.xml
Джерела Редагувати
- (англ.)
- Gerard Kuiper Papers at the University of Arizona [ 28 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)
- National Academy of Sciences Biographical Memoir [ 2 березня 2021 у Wayback Machine.](англ.)