Дворові люди, також служебне населення, дворові селяни — князівська та боярська челядь; «посаджені» в княжих господарствах невільні люди, або служебне населення, яке могло добровільно приймати на себе тягар часткового або повного холопства, оскільки одержувало на князівській землі дім і землю і захист. На базі поселень «служебних людей» виникли численні до сьогодні топоніми: «Бортничі», «Бобровиці», «Бобрики», «Бобровники» тощо. Безправне становище "посаджених на землі" холопів періоду Київської Русі було законодавчо визначене "Руською правдою".
Челядь в «історичному значенні — це дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга. Люди, які займали невисоке службове або громадське становище». Дворові люди це кріпаки, яких їхні пани використовували як домашню прислугу. Навіть середньої руки поміщик міг утримувати кілька десятків людей прислуги.
Закінчення епохи середньовіччя (історичної епохи, яка охоплює час від падіння Римської рабовласницької імперії (кінець V століття) і до початку капіталізму — середини XVII століття), відбиваються і на імперіях. У володіннях Габсбурґів Йосиф II скасував 1 листопада 1781 3-денну панщину в Чехії (Богемії), потім у решті провінцій, що він скасував 1790 року. У Галичині, на Закарпатті та Буковині кріпацтво було скасоване 1848 року, у Російській імперії — в 1861 році.
У 18-19 століттях у підконтрольній царській Росії частині України Редагувати
У 1797 вийшов указ Павла I про заборону продажу дворових людей і безземельних селян. У 1858 вийшов указ царя про заборону поміщикам переводити селян у дворові люди. До 1861 р. дворових налічувалося менше 7% від усіх кріпаків. При звільненні вони не отримували земельний наділ.
Дворові люди, особлива категорія кріпосних селян, позбавлених з різних причин земельних наділів і змушених у зв'язку з цим обслуговувати поміщицькі маєтки, досягли в Україні 56 000 осіб на час 9-ї ревізії 1850 року. Значне більшення їх кількості відбулося напередодні селянської реформи 1861 року (за нею послідувала Столипінська реформа). На 1858 року їх налічувалося 180 100 тисяч осіб (понад 17 % усіх ів). Переважна більшість домових людей зосереджувалася у південних та лівобережних губерніях України. На Правобережжі, де за інвентарними правилами 1847–1848 заборонялося переводити кріпосних селян у дворові, ця група була нечисленною. Спеціальний урядовий циркуляр 1858 року заборонив переводити кріпаків у дворові по всій Російській імперії, в тому числі й в Україні. За умовами селянської реформи 1861 року, після двох років перебування на становищі тимчасовозобов'язаних селян дворовим дарувалися особиста свобода і права нарівні з іншими кріпаками, але вони не отримували жодного земельного наділу, за винятком невеликої групи, яка користувалася польовими наділами до указу 1858 року.
Види дворових Редагувати
На чолі дворових стояв дворецький. Він був зобов'язаний стежити за порядком у будинку, за подачею страв при обіді. Іноді його називали по-французьки «мажордом».
В СРСР Редагувати
Від 1930 і до початку 1950-х років у СРСР практичне скасування паспортної системи на селі й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично призвели до прикріплення селян до землі з обов'язковою умовою виконання так званих трудоднів.
Див. також Редагувати
Деталізація джерел Редагувати
- 9.12. Архітектура: дерев'яна і кам'яна (Ю.С. Асєєв, В.О. Харламов) / Історія української культури. У 5 т. / за ред. Ю.С. Асеєва. Київ: Наукова думка, 2001. Т. 1.
- ↑ Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 71-87. Доступ
- Гуржій О.І. КРІПАЦТВО, кріпосне право [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2008. — 568 с.: іл.
- Челядь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Крестьяне // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Т. І. Лазанська. Дворові люди [ 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 301. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Посилання Редагувати
- Дворові люди [ 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.