Гірські марійці (гірськомар. Кирик мари, лукомар. Курик марій) — компактно розселена етнолінгвістична група марійців, що проживає переважно на заході Марій Ел, а також в Нижньогородській та Кіровській областях Росії.
| Гірські марійці | |
|---|---|
| Горномарійський фольклорний ансамбль | |
| Кількість | від 50 до 135 тис. осіб |
| Ареал | Росія: від 50 до 134 тис. осіб
|
| Входить до | Марійці |
| Мова | гірськомарійська, російська |
| Релігія | православ'я, Марійська традиційна релігія |
Етнонім Редагувати
Етнонім гірські черемиси російського походження. За давньоруською традицією, населення горбистого правобережжя Волги називалося гірськими людьми.
Історія Редагувати
Відмінності між гірськими та луговими марі стали проявлятися з IX—XI ст. На формування гірськомарійської етнокультурної спільноти великий вплив справили чуваші та росіяни і політичні події, пов'язані з приєднанням Марійського краю до Росії.
Підгрупи Редагувати
У складі етнографічної групи розрізняються невеликі «земляцькі», за місцем проживання, підгрупи: в правобережжі — шурмари (сурські), куширмари (кушерзькі), шошмари (еменгаські), марламари (еласовські), суасламари (живуть у сусідстві з чувашами); в лівобережжі — «лісові» (кожла мари), «ветлузькі» (вӹтлӓ мари), «ардинські» (арде мари), «руткінські» (рӹде мари) та ін.
Писемність Редагувати
Ймовірно, гірські марійці, як і лугові, до приходу росіян в край користувалися своєю писемністю.
Перший достовірний текст на кирилиці гірськомарійською мовою відноситься до 1767. Написаний учнями-гірськими черемисами Казані в стилі хвалебної оди на честь приїзду Імператриці Катерини Другої в Казань. Є припущення, що в той же час створенням писемності займалися і учні-марійці в Нижньому Новгороді.
| Тыни мямнамъ моцъ куце ямше эдемгане. Тынь мямнам тумтушецъ куце тынинъ эргецкане. Тынь мямнам шицъ кодо шкемя сталан туменена Тыделянлин — пуже Юма шулкмъ тлянетъ келесена. |
Література Редагувати
- Енциклопедія Республіки Марій Ел/відп. ред. Н. І. Сараєва.-Йошкар-Ола, 2009.-С.521-522
- Стаття «Марійці»// Народи Росії. Атлас культур та релігій. — М.: Дизайн, Інформація. Картографія, 2010. — 320 с.: З іл. ISBN 978-5-287-00718-8