Гурко (Ромейко-Гурко) Йосип Володимирович (нар. 16 (28) липня 1828 — 15 (28) січня 1901) — російський генерал-фельдмаршал (1894).
| Йосип Гурко | |
|---|---|
| рос. Иосиф Владимирович Гурко | |
| Народився | 16 (28) липня 1828 Великий Новгород |
| Помер | 15 (28) січня 1901 (72 роки) Сахорово (Твер) |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | політик, військовослужбовець |
| Alma mater | Пажеський корпус (1846) |
| Учасник | Кримська війна і Російсько-турецька війна 1877–78 |
| Титул | граф[d] |
| Посада | член Державної ради Російської імперії[d] |
| Військове звання | генерал-фельдмаршал |
| Рід | Ромейко-Гурко |
| Батько | Володимир Йосипович Гурко |
| Мати | Tatyana Gurkod |
| У шлюбі з | Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір |
| Діти | Олексій, Володимир, Василь, Миколай, Євген, Дмитро |
| Нагороди | |
| герб Гурко | |
|
Життєпис ред.
Походив з шляхетного роду Могильовської губернії, з відомого роду білоруських дворян.
Закінчив навчання у Пажеському корпусі (1846).
Сприяв реалізації у життя селянської реформи 1861.
Командував кавалерійськими підрозділами, служив у свиті імператора Олександра II (1862—1866) флігель-ад'ютантом. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878; командував 70-тисячним військом, здійснив складний перехід через Балкани і, здобувши ряд перемог, звільнив від турецьких військ Софію й інші болгарські міста та Адріанополь (нині м. Едірне, Туреччина).
У 1879—1880 — помічник командуючого військами гвардії та Петербурзького військового округу[ru], тимчасовий петербурзький генерал-губернатор.
Для боротьби з терористами-народниками, які винесли Г. смертний вирок, 1879 розробив інструкцію «Порядок виконання смертних вироків» (рос. Порядок исполнения смертных приговоров), що діяла в Російській імперії наприкінці 1870 — поч. 1880-х рр.
У 1882—1883 рр. командував Одеським військовим округом і обіймав посаду місцевого генерал-губернатора. За розпорядженням імператора Олександра III головував на військово-польових судах проти терористів і виносив їм смертні вироки (С.Халтуріну, М.Желвакову[ru] та ін.).
У 1883—1894 — командував військами Варшавського військового округу[ru] і одночасно був генерал-губернатором. Займався спорудженням фортець та будівництвом стратегічних доріг, підготовкою військ до майбутніх бойових дій. У російській історіографії Г. вважається послідовником суворовської школи (див. О.Суворов) у військовій справі.
У 1894 р. пішов у відставку і мешкав у своєму маєтку.
Помер у с. Сахарово (нині село Тверської області, РФ).
Родина ред.
- Прадід — Гурко-Ромейко Йосип (Юзеф), підкоморій Вітебського воєводства
- Дід — Гурко-Ромейко Йосип Йосипович (†1811), перший курляндський віце-губернатор (1796—1799), дійсний статський радник
- Батько — Гурко Володимир Йосипович (1795—1852), генерал від інфантерії, начальник всіх резервних і запасних військ Російської імперії
- Дружина (з 1861 р.) — графиня Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір (1842—1906)
- Діти:
- Олексій (14.10.1880—08.01.1889),
- Миколай (1874—04.11.1898),
- Володимир (1862—1927),
- Василь (1864—1937),
- Євген (1866—1891),
- Дмитро (1872—1945).
Див. також ред.
Джерела ред.
- Волковинський В. М. Гурко Йосип Володимирович [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 257. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- (рос.) Нагловский Д. С., Действия передового отряда генерала Гурко в 1877 г. «Военный сборник», 1900, № 7–11;
- (рос.) Широкорад А. Б., Русско-турецкие войны 1676—1918 гг. Минск–М., 2000.