Ната́ля Петрівна Гуменю́к — українська журналістка, документалістка, авторка; спеціалізується на висвітленні воєн і конфліктів. Співзасновниця та виконавча директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу. Співзасновниця ГО «Громадське телебачення», у 2015—2019 була також головою цієї організації.
Наталя Гуменюк | |
---|---|
Наталя Гуменюк на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2014 | |
Народилася | 24 липня 1983 (40 років) Біробіджан, РРФСР, СРСР |
Громадянство | Україна |
Діяльність | міжнародна журналістика |
Alma mater | Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (2004), Університет Еребруd (2006) і КНУ імені Тараса Шевченка |
Знання мов | українська, російська і англійська |
Заклад | Громадське телебачення |
Нагороди | Вільна преса Східної Європиd |
Сайт | sofarsoclose.net |
|
Життєпис ред.
Народилася в Біробіджані у 1983 році.
Закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка (2000—2004 роки), де навчалася на відділенні міжнародної журналістики. У 2005—2006 здобула магістерський ступінь з міжнародної журналістики в університеті міста Оребро, Швеція. У 2002—2004 роках була головною редакторкою незалежної студентської газети «Наша справа».
Початок журналістської діяльності ред.
У 2002—2003 роках — журналістка-міжнародниця на Новому каналі. У 2003 році — журналістка-міжнародниця 5 каналу. У 2004 році — працювала в Інформаційній агенції «ProfiTV». У 2003—2004 роках — журналістка-міжнародниця для програми Факти, ICTV. У 2005—2007 роках — керівниця міжнародного відділу, спеціальна кореспондентка телеканалу К1, авторка-ведуча програми «Один репортаж».
З 2007 до кінця 2009 року очолювала міжнародний відділ телеканалу «Інтер», спеціальна кореспондентка. В цей період, 2009 року, «Інтер» вперше серед українських телеканалів було номіновано на премію Еммі в номінації «Новини» за висвітлення війни у Південній Осетії (репортер — Руслан Ярмолюк). 2009 року Гуменюк також стажувалася на телеканалі BBC World у програмі Hardtalk та у виданнях The Guardian та The Independent.
Звільнення з телеканалу «Інтер» ред.
Наприкінці 2009 року її було звільнено з телеканалу «Інтер» без пояснення причин. Це викликало хвилю обурення її колег, які зібрали понад 70 підписів проти її звільнення. По тому деякі журналісти звільнились за власним бажанням (зокрема Роман Вінтонів). Після звільнення не стала влаштовуватись в інші ЗМІ, стала фрілансером.
У 2010—2011 роках була шеф-редактором проєкту «Наші» («Інтер», студія «07 Продакшн») — 15 телефільмів про українців, які з різних причин покинули Україну і стали успішними за кордоном (Норвегія, Бразилія, ПАР, Індія, Китаї та ін.) Наталя Гуменюк брала участь у пошуку спонсорів проєкту.
Висвітлення Арабської весни ред.
Після того власним коштом поїхала висвітлювати події Арабської весни. На основі цих подорожей Наталя написала книжку репортажів «Майдан Тахрір». Почала працювати міжнародницею-фрілансеркою переважно для українських видань, таких як «Український тиждень», «Українська правда», «Esquire Україна», студія «1+1», радіо «Голос столиці», а також для деяких закордонних: OpenDemocracy Russia (Велика Британія), RTL-Netherlands, M6 (Франція). Викладала курс «Міжнародні медіасистеми» Могилянської школи журналістики у Києві.
Робота в команді Громадського телебачення ред.
У 2013 році стала одним з ініціаторів створення «Громадського телебачення».
У травні 2015 року її обрали головою ГО «Громадське телебачення». Цю посаду Гуменюк обіймала чотири роки. З 20 грудня 2019 року журналістка виконувала обов'язки заступниці головного редактора з партнерств і керувала проєктом hromadske international.
Працюючи на Громадському, Наталя Гуменюк зосередилася на висвітленні війни на сході України, окупації Криму, а також міжнародних подій. Була ведучою англомовного проєкту The Sunday Show, який розповідає про Східну Європу для міжнародної аудиторії. У лютому 2020 року вийшла її збірка «Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму», створена на основі поїздок упродовж 6 років на окупований півострів. Книга була перекладена російською та німецькою мовами.
На початку лютого 2020, Наталя звільнилася з Громадського через неприпустимість для неї непродовження контракту з головною редакторкою Ангеліною Карякіною. При цьому Гуменюк залишилася членом ГО «Громадське телебачення».
Членкиня Ради з питань свободи слова та захисту журналістів з 6 листопада 2019 року. Також є членкинею Незалежної медійної ради.
Дослідницька діяльність і розвиток журналістики cуспільного інтересу ред.
У 2020 році разом із журналісткою Ангеліною Карякіною заснувала Лабораторію журналістики cуспільного інтересу, яка є об'єднанням журналістів та соціологів, які прагнуть досягати конструктивної дискусії стосовно складних суспільних тем. Лабораторія розпочала свою діяльність із дослідження ставлення українців до пандемії COVID-19 і вакцинації та розроблення рекомендацій для медіа, як створювати контент з цієї теми. У 2021 році, до 30-ї річниці відновлення назалежності України Лабораторія у співпраці із Суспільним створила документальний мультимедійний проєкт «Наші 30. Жива історія».
Проєкти, засновані з початком широкомасштабного російського вторгнення ред.
Після розв'язання Росією повномасштабної війни, Гуменюк регулярно пише для таких міжнародних медіа, як The Guardian, The Washington Post, The Rolling Stone, Die Zeit, The Atlantic.
Наталя Гуменюк є керівницею проєкту «Життя війни» — мультимедійного онлайн-літопису про спротив українців у війні з Росією. Літопис формують матеріали, над якими працюють понад 30 незалежних журналістів та редакцій українських національних та регіональних медіа.
Гуменюк — співзасновниця, головна редакторка та провідна журналістка міжнародного проєкту «Свідчить Україна» — The Reckoning Project: Ukraine Testifies. Проєкт об'єднує українських і міжнародних журналістів, юристів та аналітиків, які збирають свідчення про злочини Росії в Україні, щоб формувати справи для судів, а також для створення медіа-проєктів для українських та іноземних ЗМІ. У межах «Свідчить Україна» Наталія Гуменюк разом із Енн Епплбаум створили статтю для видання The Atlantic про те, як російські окупанти мучили жителів українських містечок.
Наталя Гуменюк є однією з авторок Маніфесту сталого миру «Світ після нашої перемоги». Маніфест розробили представники українського громадянського суспільства (понад 20 авторів) та представили його під час 59-ї Мюнхенської безпекової конференції у лютому 2023 року.
Особисте життя ред.
Одружена з Петром Рузавіном, журналістом російського походження – колишнім журналістом телеканалу «Дождь» та репортером незалежного видання «Медіазона», для якого висвітлює події російського вторгнення в Україну після 24 лютого 2022.
Нагороди і визнання ред.
- 2009 — лауреат відзнаки Фонду розвитку журналістики імені Анатолія Москаленка за здобутки в журналістиці.
- 2013 — срібна медаль у конкурсі художнього репортажу «Самовидець» (за репортаж «Як звучить пустеля там, де починається вода» — збірку емоційних нотаток з Йорданії, Єгипту, Ірану, Тунісу).
- 2017 — ввійшла до щорічного рейтингу New Europe 100, сформованого польською газетою Res Publica, Google, організацією Visegrad Fund і виданням Financial Times.
- 2019 — ввійшла у топ-100 найвпливовіших жінок України від журналу «Фокус».
- 2020 — збірка Наталі Гуменюк «Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму» ввійшла до рейтингу найкращих книжок 2020 року від Українського ПЕН в номінації «Подорожні нариси / репортажі»; книга також отримала відзнаку в межах премії Best Book Award 2020.
- 2021 —документальний фільм Максима Камєнева, Наталі Гуменюк та Анни Цигими «Вбивство Гонгадзе. 20 років у пошуках правди» для Суспільного переміг у номінації «Найкраща публіцистика» премії конкурсу професійної журналістики «Честь професії».
- 2022 — міжнародна нагорода для незалежних журналістів Free Media Awards — «за правдиві репортажі про жахи війни з різноманітних куточків України, як-от Харків, Буча, Миколаїв».
- У липні 2022 як виконавча директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу отримала міжнародну премію Democracy Award 2022, яку присуджує Національний фонд на підтримку демократії (NED).
Книги ред.
- Veni, Vidi, Scripsi: Світ у масштабі українського репортажу (збірник репортажів різних авторів) — Київ: Темпора, 2013.
- Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції. — Київ: Політична критика. — 2015.
- Загублений острів. Книга репортажів з окупованого Криму. — Львів: Видавництво Старого Лева 2020.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Гуменюк Наталія Петрівна |
Примітки ред.
- ↑ Nataliya Gumenyuk - Ukraine. Fritt Ord (англ.). Процитовано 25 березня 2023.
- ↑ Наталя Гуменюк [ 4 травня 2014 у Wayback Machine.] — Могилянська школа журналістики.
- ↑ Леся Ганжа. Наталя Гуменюк: Як бути журналістом-міжнародником на фрілансі [ 26 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Редакторський портал, 16.09.2013.
- 2009 INTERNATIONAL EMMY® AWARDS NEWS & CURRENT AFFAIRS NOMINEES ANNOUNCED [ 13 грудня 2013 у Wayback Machine.] — International Emmy Awards. (англ.)
- Програма «Подробиці» номінована на Emmy! [ 4 травня 2014 у Wayback Machine.] // Інтер, 24.07.2009.
- Анна Безлюдная: «Номинация программы „Подробности“ на Эмми — это беспрецедентное событие для всей Украины» [ 4 травня 2014 у Wayback Machine.] // Комсомольская правда в Украине, 25.08.2009.
- ↑ Марина Баранівська. Наталя Гуменюк: «Кожен з наших героїв — це людина, яка спромоглася на вчинок, не побоялася змінити своє життя» [ 2014-05-05 у Wayback Machine.] // Телекритика, 18.02.2011.
- За що звільнили Наталю Гуменюк? [ 27 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Телекритика. Дуся, 15.12.2009.
- Гуменюк відповідає на запитання [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Телекритика. Дуся, 16.12.2009.
- Майдан Тахрір, Війна на три букви, Гудбай, імперіє. Найочікуваніші прем'єри Арсеналу. texty.org.ua (укр.). Процитовано 28 березня 2023.
- Наталя Гуменюк: Я не претендувала написати енциклопедію арабського світу. Читомо (укр.). 13 липня 2015. Процитовано 25 березня 2023.
- «Громадське ТБ» хоче вийти в ефір у вересні. Програмну раду очолює Скрипін [ 26 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Телекритика, 11.06.2013.
- . Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 2 травня 2016.
- Наталя Гуменюк: Українські медіа зрозуміли важливість міжнародної журналістики, але бракує знань та кадрів. Європейська обсерваторія журналістики - EJO (амер.). 11 вересня 2015. Процитовано 28 березня 2023.
- Наталя Гуменюк йде з hromadske. hromadske.ua (укр.). 3 лютого 2020. Процитовано 10 січня 2023.
- Глава ОО Громадское телевидение Наталья Гуменюк вошла в список самых влиятельных женщин Украины. hromadske.ua (рос.). 21 жовтня 2019. Процитовано 28 березня 2023.
- «Загублений, але не втрачений» — Наталка Гуменюк про нову книгу та тихий голос окупаційної буденності в Криму. hromadske.ua (укр.). 27 лютого 2020. Процитовано 28 березня 2023.
- Наталя Гуменюк йде з «Громадського». detector.media (укр.). 3 лютого 2020. Процитовано 10 січня 2023.
- Указ Президента України від 6 листопада 2019 року № 808/2019 «Про Раду з питань свободи слова та захисту журналістів»
- . www.m100potsdam.org. Архів оригіналу за 27 березня 2023. Процитовано 28 березня 2023.
- Члени – Незалежна медійна рада (укр.). Процитовано 28 березня 2023.
- Nataliya Gumenyuk | Wilson Center. www.wilsoncenter.org (англ.). Процитовано 26 березня 2023.
- Gumenyuk, Nataliya. Nataliya Gumenyuk. The Atlantic (амер.). Процитовано 25 березня 2023.
- Більше половини українців вважають вакцинацію від COVID-19 потрібною – опитування. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 10 січня 2023.
- Той день, коли. В Україні випустили документальний фільм про день відновлення Незалежності. nv.ua (укр.). Процитовано 10 січня 2023.
- . www.m100potsdam.org. Архів оригіналу за 27 березня 2023. Процитовано 27 березня 2023.
- Focus: The Reckoning Project: Ukraine Testifies. iwpr.net (англ.). Процитовано 15 січня 2023.
- Наталія Гуменюк | Journalists at WAR. Премія імені Георгія Ґонґадзе (укр.). Процитовано 25 березня 2023.
- Nataliya Gumenyuk: Frontline Reporting on Ukraine's War for Democracy (uk-UA). Процитовано 13 березня 2023.
- s.r.o. 2022, MAXX Creative. Наталія Гуменюк: «Бувають трагедії, а бувають – злочини, які здійснювали конкретні люди. Саме так було в Ягідному». radioukrajina.cz (укр.). Процитовано 26 березня 2023.
- grntmedia (21 лютого 2023). Маніфест сталого миру “Світ після нашої перемоги”. ҐРУНТ (укр.). Процитовано 28 березня 2023.
- Голова «Громадського» вийшла заміж за російського друга «ДНР» [ 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] Народна правда, 15.08.2017
- discours.io. Discours (рос.). Процитовано 25 березня 2023.
- Гуменюк — найкраща журналістка 2009 року [ 4 травня 2014 у Wayback Machine.] // Телекритика. Дуся, 01.03.2010.
- . Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 31 березня 2015.
- Семеро українців увійшли до Топ-100 новаторів Європи, опублікованого Financial Times. detector.media (укр.). 24 листопада 2017. Процитовано 27 березня 2023.
- Кумиры и мастера. 100 самых влиятельных женщин. ФОКУС (рос.). 21 жовтня 2019. Процитовано 26 березня 2023.
- Український ПЕН назвав найкращі українські книжки 2020 року. detector.media (укр.). 28 грудня 2020. Процитовано 27 березня 2023.
- Соколова, Сенцов, Гуменюк та ще низка медійників стали лауреатами премії від Львівського BookForum. detector.media (укр.). 18 вересня 2020. Процитовано 27 березня 2023.
- медіа», «Детектор (25 травня 2021). «Честь Професії-2021»: хто отримав нагороду конкурсу професійної журналістики. detector.media (укр.). Процитовано 26 березня 2023.
- Ukrainian journalists, photographers and media to receive five Free Media Awards for 2022 from the Fritt Ord Foundation and the ZEIT-Stiftung. Fritt Ord (англ.). Процитовано 10 січня 2023.
- Ukraine’s Public Interest Journalism Lab Rethinks Reporting During War. NATIONAL ENDOWMENT FOR DEMOCRACY (амер.). 31 травня 2022. Процитовано 28 березня 2023.
- Чотири українські громадські організації отримають у США міжнародну премію Democracy Award 2022. cs.detector.media (укр.). 6 червня 2022. Процитовано 28 березня 2023.
Посилання ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гуменюк Наталія Петрівна |
- Персональний блог Наталі Гуменюк [ 7 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Сторінка автора на сайті Tyzhden.ua [ 26 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Наталя Гуменюк: Я не претендувала написати енциклопедію арабського світу [ 14 липня 2015 у Wayback Machine.]