| Ця стаття в процесі редагування користувачем Шкурба Андрій Вікторович певний час. Будь ласка, не редагуйте її, оскільки Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Шкурба Андрій Вікторович (внесок, журнали) о 21:22 UTC (9391 хвилину тому). |
Герман Оппенгейм (нім. Hermann Oppenheim, також Герман Оппенгайм) — німецький невролог і психіатр, відомий описом багатьох симптомів і хвороб. Був визнаним лідером німецької клінічної неврології останнього десятиліття XIX століття, особливо благодатного періоду для цієї галузі, яка тоді швидко розвивалася.
| Герман Оппенгейм | |
|---|---|
| Народився | 31 грудня 1857 Варбург, Гекстер, Детмольд, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина |
| Помер | 22 травня 1919 (61 рік) Берлін, Німецька імперія |
| Країна | Німеччина |
| Діяльність | невролог |
| Alma mater | Боннський університет |
| Галузь | неврологія |
| Заклад | Шаріте |
| Науковий керівник | Карл Вестфал |
| Відомі учні | Arthur Simonsd |
Герман Оппенгейм у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Син Юди Оппенгейма (1824—1891), багаторічного рабина синагоги у Варбурзі, та його дружини Сесілії, уродженої Штег (1822—1898). Його дід Манус Маннес Оппенгейм (1784—1844), син Гірша Оппенгейма, походив із Шенклінгсфельда в Гессені, був торговцем товарами та худобою. Сім'я його матері Сесілі тривалий час жила у Варбурзі, її дідусь Самуель Герсон Стег (1735—1807) також був там відомим рабином і головним суддею Вестфалії. Диригент Ганс Оппенгейм був його сином.
Після закінчення гімназії в 1876 році вивчав медицину в університетах Геттінгена, Берліна і Бонна. Протягом 1880—1882 років він особливо цікавився фізіологією і під керівництвом Натана Зунца опублікував три статті про метаболізм сечовини, які лягли в основу його дисертації на ступінь доктора медицини в 1881 році на цю тему. Був затверджений лікарем у 1882 році, а згодом став асистентом у берлінській лікарні «Мейсон де Санте», надалі перейшов до неврологічної та психіатричної клініки Шаріте, частини Берлінського університету, де він працював із 1883 по 1891 рік.
Оппенгейм був улюбленим помічником Карла Вестфала, чия підтримка дозволила йому стати приват-доцентом у 1886 році. Поки Вестфал був хворий, Оппенгейм був його помічником і відповідав за його клініку, але після смерті Вестфала у 1890 році міністр освіти Пруссії наклав вето на призначення Оппенгейма, хоча Берлінський університет одностайно висунув Оппенгейма на посаду наступника Вестфала.
Він був змушений залишити Шаріте і в 1890 році відкрив приватний медичний заклад, що дозволило йому активізувати дослідницьку діяльність. Хоча його заклад не був пов'язаний з університетом, незабаром він став міжнародним центром неврології, клінікою, яка залучала велику кількість студентів. У 1893 році Оппенгейм був призначений екстраординарним професором, але пішов у відставку в 1898 році.
Помер у 1919 році, у віці 61 року.
Оппенгейм був перш за все діагностом. Він багато писав про численні неврологічні розлади та написав підручник з неврології «Підручник нервових хвороб для лікарів і студентів». Ця робота вважається знаковою віхою в неврології завдяки її науковому підходу та ретельному документуванню. Підручник мав сім німецьких перевидань і був перекладений на низку мов.
Оппенгейм першим підкреслив важливість ознак уражень сечового міхура при розсіяному склерозі. У 1889 році він опублікував трактат про травматичні неврози, в якому припускав, що травма спричинює органічні зміни, які увічнюють психічні неврози. Цьому рішуче заперечували Жан-Мартен Шарко, Макс Нонне та інші, особливо щодо лихослів'я та істерики.
Дослідження Оппенгейма включали дослідження розсіяного склерозу, сифілісу, поліомієліту, алкоголізму та вродженої аміотонії (хвороби Оппенгейма). Він був одним із перших, хто спробував сальварсан Ерліха для лікування сифілісу. Його пізніша робота з діагностики та лікування захворювань мозку безпосередньо призвела до першого успішного видалення пухлини мозку, яке виконав Р. Келер, і він повідомив про перше успішне видалення пухлини шишкоподібної залози за допомогою Федора Краузе.
У хворобі Цігена-Оппенгейма він наголошував на діагностичній значущості характерної для хворого «ходи дромадера», але цей розлад вперше описав Маркус Вальтер Швальбе.
Основні твори Редагувати
- Die traumatischen Neurosen nach den in der Nervenklinik der Charité in den letzten 5 Jahren gesammelten Beobachtungen. Berlin, Hirschwald, 1889; 2nd edition, 1892; 3rd edition, 1918. / Травматичні неврози за даними спостережень в психіатричній клініці Шаріте за останні 5 років.
- Zur Kenntniss der syphilitischen Erkrankungen des centralen Nervensystems. Berlin, 1890. / Про сифілітичні захворювання центральної нервової системи.
- Weitere Mitteilungen über die traumatischen Neurosen. Berlin, 1891. / Додаткова інформація про травматичні неврози.
- Lehrbuch der Nervenkrankheiten für Ärzte und Studierende. 2 volumes, Berlin, S. Karger, 1894; 5th edition, Berlin 1908; 7th edition, 1923. / Підручник нервових хвороб для лікарів і студентів.
- De Geschwülste des Gehirns. Wien, Hölder, 1896. Also in C. W. H. Nothnagel, et al: Handbuch der speciellen Pathologie und Therapie. Wien, 1896, volume 9, 1. Theil, 3. / Пухлини головного мозку
- Die syphilitischen Erkrankungen des Gehirns. In: C. W. H. Nothnagel, et al: Handbuch der speciellen Pathologie und Therapie. Volume 9, Wien, 1896; 2nd edition, 1902-1907. / Сифілітичні захворювання головного мозку
- Die Encephalitis und der Hirnabszess. In: C. W. H. Nothnagel, et al: Handbuch der speciellen Pathologie und Therapie. Wien, 1897. / Енцефаліт і абсцес мозку
- Die myasthenische Paralyse. Berlin, 1901 / Міастенічний параліч
- Psychotherapeutische Briefe. Berlin, Karger, 1906; 3rd edition, 1910. / Психотерапевтичні листи
- Nervenkrankheit und Lektüre. Berlin, 1906; 3rd edition, 1909. /Нервові хвороби і лекція.
- Beiträge zur Diagnostik und Therapie des Geschwülste im Bereich des zentralen Nervensystems. Berlin, Karger, 1907. / Внесок у діагностику та терапію пухлин центральної нервової системи.
- Eine eigentümliche tonische Krampfform mit hysterischen Symptomen. Inaugural dissertation, Berlin, 1907. / Своєрідна тонічна форма спазму з істеричними симптомами.
- Zum Nil Nocere in der Neurologie. Berliner klinische Wochenschrift, 1910, 47: 198-201. / Про шарлатанство у неврології.
Примітки Редагувати
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #117137235 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
Джерела Редагувати
- Whonamedit?. Hermann Oppenheim [1] (англ.)