Василь Пилипович Герасименко (нар. 11 (24) квітня 1900, Велика Бурімка — 13 лютого 1961, Київ) — радянський воєначальник, перший і єдиний в історії міністр оборони УРСР, генерал-лейтенант. У 1944 році Герасименко виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Член ЦК КП(б)У в 1940—1949 роках.
| Василь Пилипович Герасименко | |
|---|---|
| | |
| Народження | 11 (24) квітня 1900 Велика Бурімка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 13 лютого 1961 (60 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Лук'янівське військове кладовище |
| Країна | СРСР |
| Приналежність | КПРС |
| Освіта | Військова академія імені М. В. Фрунзе |
| Роки служби | 1918—1953 |
| Партія | КПРС |
| Звання | Генерал-лейтенант |
| Війни / битви | Громадянська війна в Росії Бессарабсько-Буковинський похід Німецько-радянська війна |
| Нагороди | |
| Герасименко Василь Пилипович у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Народився 11 (24 квітня) 1900 року в селі Великій Бурімці (тепер Чорнобаївського району Черкаської області) в селянській родині. У дев'ятирічному віці разом з матір'ю переїхав до родичів на Кубань, у станицю Березанську. Там 1912 року закінчив сільську школу, потім двокласне міське училище імені Герасима Нкіля в Катеринодарi. З 1912 року працював пастухом, наймитував у заможних селян.
У Червоній армії з 1918 року. Служив червоноармійцем загону Сорокіна, 1-го революційного полку, 229-го полку РСЧА. Був помічником командира взводу. Учасник громадянської війни, воював на Північному Кавказі та півдні Росії. Член РКП(б) з 1920 року.
У 1922 році закінчив курси командного складу РСЧА. З 1922 року служив командиром роти і командиром батальйону 110-го полку 37-ї стрілецької дивізії Білоруського військового округу.
У 1927 році закінчив Мінську об'єднану військову школу, в 1931 році Військову академію імені М. Фрунзе.
Від 1931 року — на штабній роботі: начальник 1-ї частини штабу 3-ї Кримської дивізії Українського військового округу, з 1932 року — начальник 1-ї частини штабу військового з'єднання 3072. У 1936—1937 роках — начальник штабу 95-ї стрілецької дивізії Київського військового округу.
З серпня 1937 року — командир 8-го стрілецького корпусу Київського особливого військового округу. Від 1938 року — заступник командувача військ Київського особливого військового округу — начальник Київського гарнізону.
Із липня 1940 року — командувач військ Приволзького військового округу. У 1940 році отримав звання генерал-лейтенанта. Командувач 5-ї армії під час Бессарабсько-Буковинського походу РСЧА.
На початку німецько-радянської війни у червні-липні 1941 року командував 21-ю, 13-ю арміями на Західному фронті. У вересні-листопаді 1941 року — заступник з тилу командувача військами Резервного фронту, помічник начальника тилу Червоної армії з постачання фронтів. Від грудня 1941 року — командувач військами Сталінградського військового округу. З вересня 1942 року до листопаду 1943 року — командувач 28-ю армією, що діяла на Сталінградському фронті, Південному фронті та Четвертому Українському фронті. Очолювані ним війська відзначилися в Ростовській наступальній операції 1943 року і Мелітопольській наступальній операції 1943 та під час зайняття східних теренів України. З січня 1944 року — командувач військами Харківсьного військового округу. Від березня 1944 до липня 1945 року — командувач Київського військового округу.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11 березня 1944 призначений народним комісаром оборони України. Цей указ легалізував рішення, прийняте напередодні Ставкою Верховного Головнокомандування і Державним комітетом оборони (обидва органи очолював І. В. Сталін). Дослідники припускають, що своїм призначенням В. Герасименко певною мірою зобов'язаний Микиті Хрущову, з яким був добре знайомий ще з довоєнних часів. 1944 Герасименко року виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі РСЧА.
13 листопада 1945 року рішенням Сталіна, як Верховного головнокомандувача Збройних Сил СРСР, генерал-лейтенанта В. Герасименка звільнено з посади наркома оборони України та командувача Київського військового округу й переведено до Риги, де розташовувалося командування Прибалтійського військового округу. Там він служив на посаді заступника командувача округу — спочатку зі стройової частини, потім з військово-навчальних закладів. У Ризі В. Герасименко пробув до лютого 1947 року, відтак його послали на перепідготовку на Вищі академічні курси при військовій академії ім. Ворошилова. З травня 1949 року, після закінчення курсів, він знову в Ризі. У вересні 1953 року звільнений у запас за станом здоров'я.
Помер 13 лютого 1961 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі (ділянка № 2).
Цікаві факти Редагувати
Василь Герасименко належав до того незначного числа генералів-українців, які не соромились свого українського походження та розмовляли рідною мовою. Останнє, щоправда, подекуди дратувало його колег-росіян. Скажімо, генерали І. Конєв і В. Толбухін через це між собою звали Герасименка не інакше, як «хохлом», і мали з ним не дуже приязні стосунки. Однак, мабуть, саме через це він був ідеальною фігурою для призначення на посаду наркома оборони України.
На честь Герасименка названі вулиці в російських містах Астрахань, Ростов-на-Дону, Еліста.
Див. також Редагувати
Джерела та література Редагувати
- Гриневич Л. В. Герасименко Василь Пилипович [ 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 87. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- О. С. Кучерук. Герасименко Василь Пилипович [ 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Киевский Краснознаменный: История Краснознаменного Киевского военного округа 1919—1972. М., 1974;
- Гриневич В. Народний комісаріат оборони УРСР: наркомат, який ніколи не існував. В кн.: Історія українського війська (1917—1995). Львів, 1996.
Посилання Редагувати
- www.uarmy.com.ua [ 5 липня 2008 у Wayback Machine.]
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 27 червня 2012. Процитовано 9 серпня 2011.