Геоцентри́зм, Геоцентри́чна систе́ма сві́ту (від дав.-гр. Γῆ, Γαῖα — Земля) — уявлення про світобудову, згідно з яким центральне положення у Всесвіті займає Земля, навколо якої обертаються Сонце, Місяць, планети, зірки. Альтернатива геоцентризму — геліоцентризм.
Розвиток геоцентризму Редагувати
Земля з давніх-давен вважалася центром світобудови.
Землю утримувала якась міфічна тварина — черепахи, слони, кити. Перший давньогрецький філософ Фалес Мілетський вважав, що земля плаває у світовому океані. Анаксімандр Мілетський припустив, що Всесвіт центрально-симетричний і в ньому відсутній який домінуючий напрямок. А в центрі цього космосу знаходиться Земля. Учень Анаксімандра Анаксімен вважав, що Земля утримується від падіння стиснутим повітрям. Так само думав і Анаксагор. Точку зору Анаксімандра поділяли піфагорійці: Парменід і Птолемей. Не ясна позиція Демокріта: він підтримував то Анаксімандра, то Анаксімена.
Анаксімандр уявляв Землю у формі низького циліндра. Анаксімен, Анаксагор, Левкіпп вважали її плоскою, як кришка столу. Тільки Піфагор припустив, що Земля має форму кулі. В цьому його стали наслідувати піфагорійці, Парменід, Платон, Арістотель.
Так виникла канонічна форма геоцентричної системи, яка активно розроблялася давньогрецькими астрономами: земна куля знаходиться в центрі сферичного Всесвіту, а видимий добовий рух небесних тіл є відображенням обертання космосу навколо світової осі.
Щодо світил, то Анаксімандр вважав, що зорі найближчі до Землі, далі розташовані Місяць і Сонце. Анаксімен вперше висунув припущення, що зірки найвіддаленіші від Землі. У цьому його наслідували всі наступні вчені (за виключенням Емпедокла, який підтримував Анаксімандра). Виникла думка, що чим більший період обертання світила, тим на віддаленішій сфері воно знаходиться. Таким чином, порядок розташування світил виявлявся таким: Місяць, Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн, зірки. Щодо Меркурію і Венери, то у греків не було єдиної думки про їх розташування: Арістотель і Платон поміщали їх за Сонцем, Птолемей — між Місяцем і Сонцем. Арістотель вважав, що вище сфери зірок немає нічого, навіть простору, в той же час стоїки вважали, що світ занурений у нескінченний пустий простір; атомісти за Демокрітом вважали, що за нашим світом, який обмежений сферою зірок, є інші подібні світи. Цю думку підтримували Епікурійці, її яскраво зобразив Лукрецій в поемі «Про природу речей».
Відмова від геоцентризму Редагувати
В ході наукової революції XVII ст. виявилося, що геоцентризм несумісний з астрономічними фактами і суперечить фізиці; поступово усталилася геліоцентрична система світу, піонером у створенні якої був Коперник. Телескопічні відкриття Галілео Галілея, відкриття законів Кеплера і створення класичної механіки та відкриття закона всесвітнього тяжіння Ньютоном повністю підтвердили геліоцентричну систему.
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- Аристотель, Про Небо, Книга II, глави 13 і 14. [ 12 травня 2021 у Wayback Machine.]
- Cleomedes' lectures on astronomy.
- В. А. Бронштен, Мировоззрение Птолемея. [ 18 липня 2010 у Wayback Machine.]
Література Редагувати
- T. L. Heath, «Aristarchus of Samos, the ancient Copernicus: a history of Greek astronomy to Aristarchus», Oxford, Clarendon, 1913; reprinted New York, Dover, 1981.
- А. Паннекук, «История астрономии», М., Наука, 1966.(рос.)
- С. В. Житомирский, «Античная астрономия и орфизм», М., Янус-К, 2001.(рос.)
- А. И. Еремеева, Ф. А. Цицин, «История астрономии», М., Изд-во МГУ, 1989.(рос.)
- Г. М. Идлис, «Революции в астрономии физике и космологии», М., Наука, 1985.(рос.)
- И. Д. Рожанский, «История естествознания в эпоху эллинизма и Римской империи», М., Наука, 1988.(рос.)