Віть Вітько, справжнє ім'я — Віктор Миколайович Могильний (нар. 29 квітня 1937 — 23 грудня 2018, Київ) — український поет-шістдесятник, робітник заводу «Ленінська кузня».
| Віть Вітько | |
|---|---|
| Народився | 29 квітня 1937 |
| Помер | 10 травня 2019 (82 роки) Київ, Україна |
| Діяльність | поет |
| Діти | Могильний Аттила Вікторович |
Життєпис ред.
У 1960-1980-х роках родина Могильних була одна з небагатьох у Києві, де панував український дух. У їхній домівці на Чоколівці діяв неформальний літературний гурток.
У юності Віктор Могильний брав участь у літературній студії робітничих поетів «Брама» при Клубі творчої молоді.
22 травня 1967 був серед 4 схоплених кагебістами біля пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві. Тоді Микола Плахотнюк закликав присутніх іти їх визволяти. Близько 600 шанувальників Шевченка рушили до ЦК КПУ і таки домоглися звільнення затриманих, скандуючи «Ганьба!».
1968 — Борис Антоненко-Давидович виступив у «Літературній Україні» зі статтею «Літера, за якою сумують» (про літеру Ґ). При цьому автор послався на статтю Віктора Могильного в «Літературній Україні» від 1 жовтня 1965 року «З приголосними клопіт». Заступник головного редактора Маргарита Малиновська, самовільно опублікувавши драстичну статтю, оголосила дискусію про доцільність повернення до української абетки забороненої літери. У наступному числі доктор філології Віталій Русанівський заявив: «Сумувати ні за чим», — і дискусію припинили.
Під час обшуку 31 березня 1980 в Олеся Шевченка вилучили вірш «Життєпис (Лякано мене…)». Йшлося про звинувачення автора в розповсюдженні цього «наклепницького, антирадянського документа». Тоді Олесь Шевченко сказав слідчому, що він викрав вірша: господаря не було вдома, а дружина прала. Йому сподобався вірш, що лежав на столі, то він сховав його в кишеню. Згодом на судовому засіданні у Львові в справі О. Шевченка та Степана Хмари Віктор Могильний вимагав з'ясувати йому, які ж саме рядки вірша і чим саме є «наклепницькими». Суддя звертався російською, то Могильний, ніби не розуміючи, запитував: «Прошу?» — і так кілька разів, поки не вимусив суддю заговорити українською.
Того ж 31 березня під час обшуку в самого Могильного вилучили 34 документи: самвидав, «Декларацію» та «Меморандум № 1» Української Гельсінкської Групи, книги, записники, щоденники, рукописи, листи, друкарську машинку.
21 лютого 1981 — за даними начальника Державного архіву СБУ О. Пшенникова, «за націоналістичні висловлювання і створення віршів ідейно-шкідливого змісту Могильний В. М. був профілактований 5-м Управлінням КДБ УРСР шляхом бесіди в приміщенні КДБ з винесенням офіційного застереження».
До 1988 Віктор Могильний був проскрибованим поетом, чиї твори в Україні не видавали.
Автор поетичних збірок для дітей «Равлик-муравлик» (1988) та «Гойда раз, гойда два».
1999 — під псевдонімом Вихтір Орклин видав самвидавну поетичну збірку «Csokolivka, csokolj meg! або Надкушене яблуко» (у перекладі з угорської «Чоколівко, поцілуй мене!»).
Разом із Вячеславом Анголенком видавав «Український філателістичний вісник», бо був одним із найкращих дослідників історії української пошти.
Родина ред.
Дружина — Аврелія Могильна, угорка родом із Ужгорода, українська патріотка.
Діти: син Аттила (теж український поет), дочка Дзвінка.
Онуки: Богдан і Ярополк.
Примітки ред.
- Олесь Шевченко. Віктор Могильний пішов від нас тихо, не зобов'язавши своїх близьких повідомити друзів про свій відхід // facebook, 10 травня 2019
Джерела ред.
- Сайт видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» [ 2 червня 2013 у Wayback Machine.]