Верхнє Гусне (до 2008 року — Верхнє Гусине, до 1946 року — Гусне Вижне) — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Населення становить 689 осіб. Орган місцевого самоврядування — Боринська селищна рада.
| село Верхнє Гусне | |
|---|---|
| |
| Країна | Україна |
| Область | Львівська область |
| Район | Самбірський район |
| Громада | Боринська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA46080030090035379 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1556 |
| Населення | 689 |
| Площа | 2,1 км² |
| Густота населення | 328,1 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 82564 |
| Телефонний код | +380 3269 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°53′24″ пн. ш. 23°01′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 23.03000° сх. д.Координати: 48°53′24″ пн. ш. 23°01′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 23.03000° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 731 м |
| Водойми | р. Гуснянка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | смт. Бориня |
| Карта | |
Верхнє Гусне | |
Верхнє Гусне | |
| Мапа | |
| Верхнє Гусне у Вікісховищі |
Історія та географія Редагувати
Село Гусне розташоване на півдні Турківщини, вперше згадується у письмових документах за 1556 рік. Через нього проходять основні туристичні шляхи на гору Пікуй (висота 1408 м) — найвищу вершину Львівської області. Звідси відкриваються неймовірної краси краєвиди Верховини, Бескидів та полонини Руни, що на Закарпатті. На вершині цієї гори побував Іван Франко.
Вершина гори з північної сторони оточена велетенським кам'яним валом, перерваним по середині, звідки бере початок потік з холодною водою. Конус гори завершує кам'яний чотиригранний стовп висотою 4 метри, котрий побудували жителі Гусного у 1935 році на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. В той час Закарпаття знаходилось у складі Чехословаччини, а посередині гори Пікуй та по Верховинському вододільному хребту проходив державний кордон між Польщею та Чехословаччиною.
У 1935 році своє підпільне представництво у селі відкрила КПЗУ. Звідси агітаційну літературу поширювали на Закарпаття.
У межах примусової радянської колективізації 1941 року в Гусному Вижньому створено колгосп «Нове життя».
У радянсько-німецькій війні брали участь 149 селян, з них 58 селян загинули як у боях з німцями, так і під час каральних акцій проти вояків УПА. У пам'ять про загиблих 1957-го встановлено обеліск.
Згодом у селі працювала філія радгоспу «Карпати», за якою було закріплено 3730 га сільгоспугідь, зокрема 1643 га орної землі та 2699 га лісу.
Господарство Редагувати
У радянські часи місцевий радгосп, спільний із Нижнім Гусним, спеціалізувався на вирощуванні картоплі, льону, м'ясо-молочному тваринництві. У селі було два деревообробні цехи, пилорама, швейна майстерня.
Соціальна сфера Редагувати
Село має власну середню школу, народний дім на 200 місць, бібліотеку, медпункт, поштове відділення.
Біля підніжжя гори Пікуй, на місці колишньої 9-ї прикордонної застави 94-го прикордонного загону, знаходиться туристичний притулок. Завдяки зручному розташуванню, він може використовуватись як для перепочинку піших туристів, так і для тривалих таборів скаутських рухів чи природничих студентських розвідок та експедицій.
Важливою також є близькість такого відпочинку до народних традицій: для туристів було б цікаво побувати на традиційному щорічному святі села Гусне, котре проводиться щороку в другу неділю серпня.
Наявність двох інших будинків-притулків у селах Либохора та Івашківці дозволяє відновити піший туристичний маршрут Либохора — Івашківці — Гусне.
Церкви Редагувати
У 1890 році майстер з села Погар Лука Снігур збудував у бойківському стилі церкву Собору Пресвятої Богородиці. Вона розташована на схилі гори над селом, орієнтована вівтарем на схід. У 1949-1989 роках радянська влада тримала церкву закритою. 2002 року храм ззовні ошалювали пластиковою вагонкою.
У 2000 році в центрі села, у місцині, що зветься на Загонах, постала дерев'яна церква Святих апостолів Петра і Павла. Її проектували турківські архітектори Михайло Лофій та Іван Бесєдін. Будівлю зводив місцевий майстер Йосип Ришкович. За своїм стилем церква дуже нагадує стиль архітектора Луки Снігура. Хрещата в плані зі смерекових брусів на мурованому фундаменті. Зі сходу — вівтар, з заходу – бабинець, а з півночі і півдня — вкорочені бічні рамена. Стіни ошальовані вертикально дошками і лиштвами.
Населення Редагувати
У 1869 році у селі мешкало 735 осіб, у 1881 серед 735 мешканців налічувалось греко-католиків та 54 юдея. В наступні роки динаміка була такою:
- 1921 — 1110 мешканців;
- 1970 — 1045 мешканців, дворів - 317;
- 1989 — 740 (355 чол., 385 жін.);
- 2001 — 689 мешканців.
- 2009-1004
Відомі люди Редагувати
Уродженці Редагувати
- Федько Василь Іванович — український поет, письменник, прозаїк, публіцист, науковець, громадський і політичний діяч, доктор філософії, лауреат Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу ім. Мирона Утриска і Всеукраїнської премії ім. Ірини Вільде, член Української асоціації письменників, автор гімну Бойків.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Перейменоване рішенням[недоступне посилання з травня 2019] Львівської ОР від 3 червня 2008 року.
- Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.5.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області»
- Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 692
- Верхнє Гусне(пол.) у «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich», druk «Wieku» Nowy-Świat Nr 59, Warszawa 1880
- «Історія міст і сіл УРСР. Львівська область», 1978, стор. 692
- Головне управління статистики Львівської області
Посилання Редагувати
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |