Велике замирення (тур. Büyük sakin) — період в історії Османської імперії, що загалом збігається з правлінням султанів Махмуда I, Османа III та Мустафи III.
| Історія Османської імперії |
|---|
| |
| Утворення Османської держави (1299-1402) |
| Боротьба за візантійську спадщину (1402-1453) |
| Розквіт Османської імперії (1453-1566) |
| Послаблення і занепад (1566-1789) |
| Жіночий султанат |
| Епоха Кепрюлю |
| Доба тюльпанів |
| Велике замирення |
| Панування деребеїв |
| Між стагнацією і модернізацією (1789-1908) |
| Нізам-і Джедід |
| Танзимат |
| Зулюм |
| Розпад Османської імперії (1908-1922) |
| Молодотурецька революція |
| Доба другої Конституції |
| Поділ Османської імперії |
Портал «Османська імперія» |
Історія Редагувати
У вузькому сенсі «великим замиренням» називають час між Белградським миром (1739) та початком Російсько-турецької війни 1768—1774, коли Порта і справді не воювала із християнськими державами. Махмуд I замирився зрештою і з Іраном, уклав «вічний мир» з Марією Терезією, надав «вічні капітуляції» французьким підданим, які дали їм змогу поступово підпорядкувати собі майже всю торгівлю Османської імперії. Посланці Людовика XV намагалися втягнути султана у військові суперечки між європейськими монархіями, але султан твердо тримався нейтралітету. Ще ніколи імперія так довго не насолоджувалася миром на своїх кордонах.
Втім, і у внутрішній політиці це був час спокою, адже вже Махмуд I відзначався незвичною для династії Османів м'якістю та гуманністю — не убив свого попередника, якого усунули від влади, та його синів і взагалі уникав страт, і такою ж була поведінка махмудового брата Османа III.
Кульмінацією «великого замирення» вважають час урядування Рагіпа-паші, великого візира Мустафи III у 1757—1763. У Європі в цей час тривала Семирічна війна, але Османська імперія стояла осторонь, дістаючи від політики невтручання чималий зиск.
Примітки Редагувати
- Мустафін О. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с. 342-343
Література Редагувати
- Osmanlı Devleti ve Medeniyeti Tarihi. Editör Ekmeleddin İhsanoğlu 1.Cilt, Istanbul, 1994.