Велика Севільська чума (ісп. Gran peste de Sevilla, англ. The Great Plague of Seville) — велика епідемія чуми, що сталася упродовж 1647—1652 років у Севільї. Це була найбільша епідемічна криза, яку зазнала Севілья.
| Велика Севільська чума | |
Натовп хворих під час Великої Севільської епідемії на подвір'ї лікарні "П'ять священних виразок" | |
| Країна | Іспанія |
|---|---|
| Місце розташування | Севілья |
| Час/дата початку | 1647 |
| Час/дата закінчення | 1652 |
Передумови ред.
На відміну від чуми 1596—1602 років, що забрала від 600 до 700 тисяч життів Іспанії або трохи менше 8 % тодішнього населення і спочатку уразила Північну та Центральну Іспанію та Андалусію на півдні, Велика чума, що могла виникнути в Алжирі, уразила спочатку середземноморську частину Іспанії. Прибережне місто Валенсія було першим містом, яке постраждало, втративши, за оцінками, 60 тисяч своїх мешканців, що становило 46 % тодішнього населення міста. Епідемія поширилася на решту Андалусії, Арагону та Мурсії.
Перебіг епідемії ред.
Тієї весни в Севільї випало надмірно багато дощів, що спричинило повені у багатьох районах міста, де довелося плавати на човнах. Залиті водою проспекти ускладнили постачання міста. Дефіцит продуктів призвів до різкого зростання цін на продовольство, і багато містян страждали від голоду.
Тисячі людей щодня втрачали життя, і хоча чума поширилася на все місто, вона досягла максимальної інтенсивності в найбідніших і найпереповненіших районах, таких як Тріана. Повідомляється, що на еспланаді біля лікарні Де ла Сангре (наразі на цьому місці будівля парламенту Андалусії) натовп зібрався в очікуванні лікарняного ліжка.
Поховання почали копати по всьому місту, щоб захоронити якнайшвидше велику кількість трупів. Це робилося в таких місцях, як околиці Пуерта-Реал, Баратілло, монастир Сан-Хасінто, Макарена, Осаріо та Прадо-де-Сан-Себастьян, де впродовж більше століття відбувався квітневий ярмарок.
Немає достовірних даних про кількість смертей. Вони різняться, у деяких джерелах досягаючи 200 тисяч людей. Наразі вважається, що найімовірнішою кількістю жертв є близько 60 тисяч, тобто приблизно половина від загальної кількості населення.
Епідемія стала дуже сильним ударом для міста. Ні кількість її населення, ні економіка не досягли б доепідемічних значень за століття пізніше. Відомою жертвою епідемії став скульптор Хуан Мартінес Монтаньєс (Juan Martínez Montañés[en]), який помер 18 червня 1649 року. За словами відомого історика XVII століття, іспанського дворянина Ортіса де Зуніги: «Двадцять шість тисяч сімсот хворих увійшли до лікарні де ла Сангре, з них двадцять дві тисячі дев'ятьсот померли, а одужання не досягло й чотирьох тисяч. Із службовців міста понад вісімсот зникли безвісти. З лікарів залишився лише один із шести. З хірургів із дев'ятнадцяти, що працювали, троє залишились живими. З п'ятдесяти шести працівників лікарні залишилось двадцять два».
21 травня 1649 року було заборонено в'їзд до Мадриду людей і товарів із Севільї.
20 липня лікарню Тріана було закрито з хворими всередині, там загинуло понад 12 тисяч людей.
Наприкінці липня спостерігалося вже лише кілька поодиноких смертей.
Згідно з описами у хворих спостерігалися симптоми бубонної чуми, проте були поодинокі випадки септичного перебігу й розвитку легеневої форми чуми.
Див. також ред.
Джерела ред.
- THE LIBRARY OF IBERIAN RESOURCES ONLINE. A History of Spain and Portugal. Volume 1. Stanley G. Payne. Chapter Fifteen The Seventeenth-Century Decline [1] [ 5 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)